14.Філософія права в період Реформації.

Основним – Мартин Лютер (німець). Не був ні філософом, ні мислителем, але теологічні ідеї містили філософські аспекти. Засновник релігійної течії лютеранства.

«Про світську владу», «Аухсбургзьке оповідання». Ідеї: 1) відкидав один із постулатів католицизму «відпущення гріхів», а тим більше через гроші; 2)відкидали практику функціонування церкви, яка перебрала на себе роль посередника між Богом і людьми.

Спасіння душі може відбуватися через особисту віру, без посередництва. Людина одночасно живе у 2 сферах: Євангеліє і закону. 1 – сфера віри, 2 – держави. 1 – належність людини до царства небесного, 2 – до земного.

Багато людей живе не по християнським законам, тому бог встановив 2 види правління: духовне і світське. 1 – для людей, які щиро вірять в бога, їм держава не потрібна; 2 – для тих, хто порушує закони, для того, щоб утримати від зла.

Головна тенденція Реформації була спрямована на відновлення в первинній чистоті християнства. Ця ознака була властива всім напрямкам реформаторського вчення. Полі­тичні ідеї Реформації, без сумніву, використовували теологію. Однак теоретиками Реформації стали ті теологи, що відчували тиск актуаль­них політичних, духовних, культурних необхідностей, ті, хто уловлю­вав політичні зміни, що йшли назустріч новому. Ідеологами Реформа­ції стали Мартін Лютер, Томас Мюнцер і Жан Кальвін. З'явилося два основні напрямки Реформації: лютеранство і кальвінізм. Усі вони протестували проти пишності церковних обрядів і проти втручання римсько-католицької церкви в справи держави. Тому їхні прихильни­ки одержали назву протестантів. Характерним для кальвінізму була рівність в одязі і зовнішньому вигляді: красивий одяг і зачіски не віта­лися або ж переслідувалися. Права та обов'язки людини як члена суспільства М. Лютер обґрунтовує з релігійно-моральної точки зору і вбачає зміст свого вчення в порятунку силою тільки однієї віри. В особистій вірі він вбачає щось абсолютно проти­лежне вірі в авторитети.Життєдіяльність людини, згідно з М. Лютером, є вико­нанням обов'язку перед Богом, що реалізується в суспіль­стві, але не суспільством визначається. Суспільство і дер­жава мають надати правовий простір для реалізації такого обов'язку. Людина повинна домагатися від влади священ­ного і незаперечного права на дії, що починаються в ім'я спокути провини перед Богом. Виходячи з цього лютеран­ське уявлення про свободу совісті можна визначити таким чином: право вірити по совісті — це право на весь спосіб життя, що диктується вірою і вибирається відповідно до неї.Філософсько-правову концепцію. М. Лютера в цілому можна охарактеризувати такими положеннями:—свобода віри по совісті є універсальним і рівним пра­вом усіх;— на правовий захист заслуговує не лише віра, а й її передумови;— свобода совісті припускає свободу слова, преси і зборів;— права повинні реалізовуватися в непокорі державній владі стосовно обмежень свободи совісті;—на правове забезпечення заслуговує лише духовне, плотське ж залишається на милостивий розсуд влади.