17. Модальні судження

До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів.

Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних). Цей характер має назву модальності і відповідно визначається у так званих модальних судженнях. Утворимо їх: “Всі правознавці є знавцями законів”® “Безсумнівно, що правознавці є знавцями законів”; “Якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”® “Імовірно, що якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”.

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Тобто про предмет А можна сказати, що він має властивість В – це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв’язок між А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв’язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності.

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє – відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об’єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

24. Дискусія і полеміка.

Пізнання дійсності завжди відбувається в процесі зіткнення застарілих, звичних, невірних знань зі знаннями істинними, вірними, новими. Зіткнення різних точок зору, суджень, боротьба думок – природний і необхідних супутник людської діяльності, що направлена на вияснення істини, протягом всієї історії цивілізації. Ці зіткнення інколи набувають форми спору публічного чи приватного.

Спор – це словесне обговорення (змагання) проблем істини відносно того чи іншого предмету чи явища. В публічному вигляді він набуває форм диспуту, дискусії чи полеміки.

Диспут – публічне обговорення соціально і науково важливої проблемі з залученням кваліфікованих спеціалістів з теми. Таким чином відбувається, наприклад, захист наукових дисертацій. Пошукач наукового ступеню пропонує на обговорення свою працю, опоненти висловлюють свої думки з приводу написаного, автор дає відповіді на закиди, захищає своє бачення і так далі.

Дискусія – публічне обговорення проблеми з висловленням протилежних думок, їх аргументація і спростування. Розгляд питань, проблеми чи тез з різних точок зору має на меті, в решті решт, знайдення загальноприйнятого висновку чи оцінки. До позитивного завершення дискусії може привести лише змістовне знання її учасниками теми обговорення і додержання всіх законів (тотожності, заперечення, виключення третього та достатньої підстави) та правил (про поняття – їх співвідношення та операції з ними -, про судження – їх види і склад –, умовиводи та їх модуси) логічного мислення. Без володіння логічним мисленням, як і без фундаментального знання змісту теми обговорення, дискусія перетворюється в сумбурні і пусті балачки.

Полеміка (від грецького слова – polemikos – войовничий) – це протиборство опозиційних одна до одної сторін з метою спростувати твердження, тези, ідеї супротивної сторони і довести правоту своєї, протилежної, думки. Полеміка заздалегідь ставить собі на меті не знайти спільну думку зі своїм опонентом, як то ми можемо бути в дискусії, а довести безпідставність суджень опонента. Тут окрім слідування логікою та оперування ґрунтовними знаннями використовуються і спроба дискредитувати опонента моральними судженнями, чи безпідставними звинуваченнями в його необізнаності, чи використати софістику (судження, які лише зовні нагадують логіку, а насправді не мають з нею нічого спільного). Перемога в полеміці може дати якийсь тимчасовий ефект, але його достовірність – минуща.

Оратори, логіки, юристи, полемісти в диспутах, дискусіях і полеміках використовують різні методи і в своїх порадах рекомендують різні правила ведення спору зі своїми опонентами. Їх рекомендації одностайно пропонують знати закони і правила логіки, вміло використовувати їх при обговорення зі своїми опонентами тих чи інших проблем, за тих чи інших умов. Про все це всебічно, цікаво і на прикладах розказується у підручниках по ораторському мистецтву, про виступи юристів в час захисту чи звинувачення своїх клієнтів.