27. Індуктивні умовиводи, їх види.

Індукція – це умовивід, в якому на основі знань частини предметів здійснюється висновок про всі предмети класу, про клас в цілому. Як і всякий умовивід, індукція складається з посилань і висновку (заключення). Посилками тут є судження, в яких закріплені спостереження про факти або події. Індукція буває повна і неповна.

Неповна індукція спирається на обмежене спостереження. Її висновки можуть потім уточнюватися під впливом наступного спостереження нових фактів.

Повна індукція – це узагальнення, що спирається на основу повторення одних і тих же ознак у всіх предметів того чи іншого класу явищ чи предметів. Якщо умовивід спирається на наявність ознак, то він називається індукцією позитивною; якщо ж в посилках фіксується відсутність пошукової ознаки, то така індукція називається негативною.

Неповна індукція – це такий вид умовиводу, в якому на основі ознак обмеженої кількості предметів/явищ робиться загальний висновок про ознаках всього класу предметів/явищ. Спостерігаючи, наприклад, нагрівання предметів при механічному русі (тертя, удар, стискування), робиться висновок про те, що всякий механічний рух спричиняє появу тепла. Неповна індукція вкрай необхідна за умов неможливості прослідкувати наявність певної ознаки чи комплексу ознак у неосяжних чи складних предметах/явищах. Наприклад, при доборі кадрів обмежуються лише частиною показників найманих на роботу.

Розрізняють два види неповної індукції: популярну та наукову.

В популярній індукції узагальнення здійснюються на основі перерахування ознак предметів/явищ (ознак хвороби, наближення дощу тощо), які неодноразово спостерігались в буденному житті. Історично – це початковий етап пізнання світу. Але якщо зустрічається бодай один факт, що заперечує популярну індукцію, її узагальнення вважається хибним. “Все, що літає – птах чи комаха. Кажан літає, але він не птах і не комаха”.

Наукова індукція своєму узагальненні визначає ознаки предметів та явищ цілеспрямовано, шляхом кваліфікованого (репрезентативного, статистичного) добору.

20. Безпосередні умовиводи.

Безпосередні умовиводи – це одержання нових знань шляхом перетворення логічної форми одного і того же судження. Ці перетворення можуть здійснюватись внаслідок таких логічних операцій: перетворення, обернення, протиставлення предикату і умовиводи згідно логічному квадрату.

Перетворення (превращение) – це встановлення відношення до Суб’єкта судження (S) протилежного вихідному Предиката (Р). Наприклад: S є Р перетворюється на S не є не-Р. “Вишня є ягода” в “Вишня не є не-ягода”. “Сало свині їстівне” перетворюється в “Сало не є неїстівним”.

Обернення – це логічне перетворення, в наслідок якого Суб’єкт вихідного судження стає у висновку Предикатом, а Предикат – Суб’єктом. Обернень буває декілька видів. Простим називається обернення в якому об’єм S і Р залишається незмінним. Воно справедливе, повне, тоді коли S і Р розподілені. Київ – столиця України. Столиця України – Київ. Якщо ж S і Р не розподілені, то таке просте обернення буде оберненням з обмеженням.

Можна робити обернення з одноразовим врахуванням якості і кількості Суб’єкта в судженні. Тут перетворюються:

Загальностверджувальні судження (А) перетворюються в частковостверджувальні (І) без обмежень: “Всі студенті нашої групи здали іспити з логіки” в “Деякі студенти з нашої групи склади іспити з логіки.

Всі S є Р

Деякі S є Р

Загальнозаперечні судження (Е) перетворюються на таке ж (Е) без обмежень з перестановкою S і Р: “Жоден студент нашої групи не є двієчником” в “Жоден двієчник не є студент нашої групи”

Жодне S не є Р

Жодне Р не є S

Частковостверджувальні (І) судження перетворюються в частковостверджувальні (І) з перестановкою S і Р. Деякі відмінники є студентами нашої групи. – Деякі студенті нашої групи є відмінниками.

Деякі S є Р

Деякі Р є S

Частковозаперечні (О), як правило не перетворюються, бо предикат його розподілений, а отже у висновку судження перетвориться на загальностверджувальне(А). Якщо “Деякі студенти нашої групи не є відмінниками”, то це не означає, що “Відмінник – не член нашої групи”

Протиставлення предикату (Р)- це судження в яких Суб’єктом стає поняття, що протилежне Предикату вихідного судження, а Предикатом – суб’єкт. Таким чином виясняється відношення S до не-Р:

Загальностверджувальне (A) перетворюється в загальнозаперечне(E):

Всі S є Р в Жодне не-Р не є S .

Загальнозаперечне (Е) - в частковостверджевальне (І):

Жодне S не є Р в Деякі не-Р є S.

Частковостверджувальні (І) засобами протиставлення предикату на перетворюються, бо “Деякі S є Р” не означає, що “Деякі S не є не-Р”.

Частковозаперечні судження (О) перетворюються в частнковозстверджувальні(І). Якщо вірно “Деякі S є Р”, то вірно і “Деякі не-Р є S”.