- •Культура як духовний та суспільний феномен
- •5. Етапи розвитку української культури
- •6. Автохтонна та міграційна теорії походження укр..Народу
- •7.Духовна культура трипільців
- •8. Скіфи, в давній укр.. Культурі
- •10. Зарубинецька та черняхівська культури східнослов. Племен
- •11. Запровадження християнства у Київській Русі
- •12. Київська русь як соціокультурна система
- •13. Розвиток літописання і літератури в Київській Русі
- •14. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
- •15. Значення слова про закон і благодать для русі
- •16.Архітектура.
- •17.Образотворче мистецтво та іконопис
- •18.Музичне і театральне мистецтво
- •19.Культура Галицько-Волинського князівства
- •20.Передумови розвитку української культури XIV –XV ст
- •21. Розвиток освіти і науки XIV-XVII ст
- •22. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури
- •23Діяльність острозького культурно-освітнього осередка
- •24.Братства та їх роль у розвитку культури
- •25. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл
- •28. Особливості ренесансної архітектури
- •29. Українське образотворче мистецтво у XVI—XVII ст.
- •31. Суспільно-історичні передумови розвитку культури України другої половини XVII—XVIII ст.
- •32. Світоглядні засади українського бароко
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvii-XVIII ст.
- •34. Києво - Могилянська академія-осередок української освіти і науки
- •35. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили
- •36.Козацтво як головний чинник укр.. Сусп..-політ та культ. Життя
- •37.Козацьке літописання.
- •38. І.Мазепа і бароко.
- •39.Архітектура 17-18ст.
- •40.Образотворче мистетство 17-18ст .
- •42. Значення творчості Сковороди.
- •43. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
- •45. Розвиток укр. Літератури 19 століття
- •46.Драматургія і театр хіх ст. В Україні.
- •47.Музика хіх ст.
- •48. Генезис та періодизація
- •49. Освіта. Наука хіх ст.
- •50.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •52. Суспільно-політична діяльність Кирило-Мефодіївського брацтва
- •53. Роль творчості т.Г. Шевченка у становленні української культури
- •54. Романтизм та його розвиток та Україні
- •55. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •56.Ю.Бачинський та м.Міхновґький – виразники української національної ідеї.
- •57. Національно-культурне відродження у Галичині. Культурно-просвітницька діяльність Руської Трійці.
- •58.Здобутки української культури у період національно-демократичної революці(1917-1920)
- •59. Українська радянська культура та головні етапи її розвитку.
- •60.Політика українізації та її прояви в контексті розвитку української культури.
- •61.“Розстріляне відродження. Культура України в 30-х роках.
- •62. Культура України в роки Другої світової війни
- •63. Розвиток української культури у період хрущовської «відлиги».
- •64.Шістдесятники
- •Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва.
- •66. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.
- •67. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці XX - початку XXI ст.
- •68. Традиції та новації в сучасному українському театральному мистецтві та літературі.
- •69. . Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
6. Автохтонна та міграційна теорії походження укр..Народу
В умовах розбудови суверенної Української держави, відродження національної культури особливе значення має об'єктивне висвітлення етногенезу українського народу, визначення місця даного етносу в колі слов'янських народів, його зв'язків з найдавнішими етапами історії.З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського народу. Існують дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн» а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.Друга теорія — автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх пра¬батьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Тут слід згадати, що «Повість временних літ» виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу про «дунайську епоху» вжитті праукраїнських слов'ян висунув ще М. П. Драгоманов у 70-х роках XIX ст., а М. С. Грушевський називає добу українського розвитку (IV—IX ст. н. е.) «чорноморсько-дунайською».Висувалася також, як компромісна, гіпотеза про пра-батьківщину слов'ян між Дніпром і Віслою. Ю. Кухаренко І. Русанова вважали, що вона —на західному Поліссі; І. Ляпушкін — на Прикарпатті; І. Верне? — у верхів'ях Дніпра, Десни й Угри; А. Попов — у нижній течії Дунаю; М. Рудницький — на південному узбережжі Балтійського моря.
7.Духовна культура трипільців
Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре випалена і орнаментована. Орнамент – головний вияв трипільського мистецького духу. Провідними мотивами орнаменту були спіралі і валюти, виконані темною, іноді чорною і білою фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на посуді зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мало магічне значення. Такі зображення збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках.Другим виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні людські і тваринні фігури з глини. Найбільше було жіночих зображень. Їх фігурки мали культове значення і втілювали образ праматері – родоначальниці у матріархальній родині.Трипільська культура була найвищим культурним виявом Європи в IV-ІІІ тис. до н.е.Наступна епоха – бронзовий вік (ІІ тис. до н.е.) – принесла нові зміни в життя племен, що населяли територію сучасної України. Продовжувало розвиватись землеробство, яке ставало більш продуктивним. Проте найсуттєвіші зміни відбулись в скотарстві. Племена, що займалися переважно скотарством перейшли від відгінного скотарства до кочівництва. У них виділилась правляча верхівка і почала формуватись система залежності людини від людини.До освоєння верхової їзди населення вело напівосілий спосіб життя, займалося землеробством. Місця поселень змінювались декілька разів на рік залежно від пори року.Зростання ролі скотарства і могутності скотарських племен призвели до відмови ними від заняття землеробством і до повного переходу до кочового господарства.Таким чином, поява кочівництва була зумовлена більшою продуктивністю скотарства в епоху бронзи у степові і лісостеповій зонах, а з іншого боку – переходом племінної верхівки скотарських племен до експлуатації одноплемінників і землеробських племен. Отже, в ХІ-ІХ тис. до н.е. на території України з’являється кочівництво.