37.Козацьке літописання.

На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку .Історичних творів, що за тематичним спрямуванням а також обґрунтуванням автономістичної. Ідеї були явищами одного порядку. ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами. Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця". 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М.Максимович, О. Левицький.Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко та ін.До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках. У 1878 р Орест Левицький видав редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два ново-відкритих списки Іскрицький та Козельський.Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козе-льського, а потім — у родині філософа Я. Козельського О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим переписувачем. 3 цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.М Петровський, М Грушевськии та Інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Події літопису охоплюють другу половину XVIIстоліття.У ньому згадуються усі визначні козацькі поводирі,починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковники, генеральні писарі, обзорні, сотники.Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковносло-в'янською мовою, завершений 1710 .Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихи-льність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави. «Літопис» Грабянки в питаннях Ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І Гізеля.У заголовку сформульовані мета й основний зміст "Літопису Самуила Вели-чка", написаного 1720 р , а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. Коза-цькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливо-стями від-кривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через ана-ліз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.

38. І.Мазепа і бароко.

Українське бароко відрізняється від західноєвропейського більш стриманими  орнаментами та спрощеними формами. З’явилося у XVII столітті. В українській архітектурі отримало ще назву  козацького бароко. Та найчастіше його називають мазепинським бароко, оскільки воно набуло найвищого свого розвитку та завершення в часи гетьманства Івана Мазепи. Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві  та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко національний стиль.Українські архітектори того часу намагалися об’єднати кам’яному  храмовому  будівництві європейський вплив мистецтва бароко із набутими ними самими традиціями будівництва дерев’яних храмів.  Історики  мистецтва вважають, що українське бароко утворило оригінальний і блискучий синтез західноєвропейських барокових форм та місцевих мистецьких традицій. Найбільш яскраво і самобутньо стиль мазепинського бароко проявився у культовому зодчестві. В українських церквах того періоду спостерігається кілька типів, один з яких – це здебільшого  монастирські  собори – сходить до традицій  давньоруської архітектури, а решта - до типового українського дерев’яного церковного зодчества. Як і численні будівлі XVI-XVII століть, багато древньоруських храмів XI-XII століть були перебудовані у XVIІ-XVIIІ століттях, отримавши нове оздоблення, новий вигляд, і таким чином вони стали яскравими зразками мазепинського бароко. До них передовсім належать київські  , церкви  Видубицького  та Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври та інші. Однак під мазепинським бароко ми розуміємо нову епоху не лише в розвитку архітектурного стилю. Гетьману І.Мазепі та митрополитові В.Ясинському завдячує своє остаточне урочисте барокове оформлення собор Святої Софії Мудрості Божої - головний собор України, символ незалежної держави. До старого корпусу вони добудували з півночі та півдня два нові приділи, звели чотири нових барокової грушевидної форми куполи. Стіни та бані собору також набули декорованих барокових обрисів. Подібно як українську архітектуру, так і малярство гетьман Мазепа повернув лицем до Європи. В церковному малярстві кін. XVII - поч. XVIII ст. поряд із суто українськими традиціями утверджуються риси реалізму, вільні композиції, нові ідеї, що стали формуватися під впливом західноєвропейських художніх шкіл. Серед нових прийомів виділяються вдалі уведення в настінні розписи храмів елементів побуту, архітектури і природи. Отже храми Києва поступово перетворилися в духовні святині - центри, які збирали до себе і бідних і багатих, несли світло віри, спасіння, духовного зцілення української нації. Київ знову стали величати другим Єрусалимом.

Це взагалі бурхливий розвиток як мистецтва: архітектури,  іконопису,  портретного  живопису, гравюри, художнього литва тощо, так і ремесла.