Практична робота № 4.1

Тема. Електроустаткування токарних верстатів.

Мета: вивчення особливості електрообладнання токарно-гвинторізного верстату моделі 1М61

Хід роботи

1. Ознайомитись з будовою та принципом дії верстата.

2. Ознайомитись з особливістю монтажу електроустаткування на верстаті.

3. Вивчити принципову схему керування верстатом.

4. Ознайомитись зі схемою електричних з’єднань та сполучень.

5. Коротко описати принцип роботи схеми керування.

Теоретичне пояснення

Принцип обробки на токарних верстатах

Любий різець складається з ріжучої частини і стрижня ( рисунок 1.2 ), за який здійснюється його закріплення у верстаті. Залежно від форми головки різця, її положення щодо стрижня і розташування головної ріжучої крайки, різці підрозділяються на праві і ліві, прямі, відігнуті і різці з відтягнутою головкою.

Також в якості інструментів для обробки на верстатах токарної групи використовують осьовий різальний інструмент — свердла, зенкери, розгортки, якими проводять обробку внутрішніх циліндричних поверхонь і отворів.

Робота різального інструменту повинна проводитися за найвигіднішим режимом різання, що забезпечує найбільшу продуктивність при найменшій собівартості обробки деталі і при виконанні технічних вимог креслення.

При токарній обробці режим різання визначається глибиною різання t (мм), подачею S (мм/об) і швидкість різання V (м/хв).

1 і 2 — відповідно ліві і праві різці; 4, 6, 7 — прямі різці; 9, 13 — відігнуті; 3, 5 — відрізні з витягнутою голівкою; 4, 7, 8, 9 — прохідні; 11 — прохідний упорний; 12 — підрізний; 13, 14 — роз точні; 16 — фасонний; 10, 15 — для нарізання різьби, зовнішньої і внутрішньої відповідно

Рисунок 4.1- Типи токарних різців

Електроустаткування токарних верстатів

Крім головного двигуна М1 та двигуна швидкого ходу М2 на рисунку 4.1 зображено: двигун насоса охолодження М3 и двигун гідроагрегату М4, приєднаний через електричний роз’їм (штепсельний роз’їм Х ) у випадку застосування на станку гідрокопіювального пристрою.

Напруга на станок подається ввімкненням пакетного вимикача S1. Кола керування отримують живлення через роздільний трансформатор Т з вторинною напругою 110 В, що підвищує надійність роботи апаратів керування. Таке живлення кіл керування характерно для більшості електросхем металорізальних верстатів.

М1 – головний привід; М2 – привід переміщення; М3 – привід охолодження;

А- амперметр; Кн 1, та Кн2 – кнопки керування; В5 – вимикач приводу шпинделя.

Рисунок 4.2 - Схема розміщення електроустаткування на токарно–гвинторізному верстаті 1К62

Схема забезпечує керування верстатом, за рахунок переміщення в коробці передач парних шестерень які міняють напрям обертання шпинделя, це здійснюється кнопками “ Вправо ”, та “ Вліво”, напруга від яких передається на проміжні реле, контакти яких вмикають відповідні електромагнітні муфти. Магнітні муфти переміщають відповідну шестерню.

Для роботи схеми застосовувана напруга для живлення електрообладнання.

1. Ланцюги правління живляться напругою 127 В змінного струму від понижуючого трансформатора Т1.

2. Електромагнітні муфти фартуха та гальма живляться постійним струмом напругою 24 В від селенового випрямляча VD1-VD8.

Електропроводка у верстата виконана в газових трубах, гумових

шлангах та металорукавах, захищаючи проводи від механічних пошкоджень,

вологі та інших зовнішніх дій.