20.Нс військового характеру.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ ра­діоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Джерела небезпечних ситуацій у військовий час

Звісно першим і самим небезпечним джерелом є зброя. На даний час ми можемо виділити такі види зброї:

• зброя масового ураження, яка в свою чергу розділяється на:

а)ядерну зброю,

б)хімічну зброю,

в)біологічну зброю.

Вся ця зброя веде до масового ураження населення на великих територіях, а при ядерному ударі і до значних руйнацій.

• звичайна зброя, яка застосовується при локальних і широкомасштабних бойових діях.

Розрізняють багато видів звичайної зброї, але вся вона застосовується для знищення людей та матеріальних об’єктів.

• засоби радіоелектронної боротьби, які не ведуть до знищення споруд, але надзвичайно шкідливі для людини.

Іншим джерелом небезпеки є надзвичайна антисанітарна обстановка під час ведення бойових дій. Перш за все це велика кількість трупів, які не завжди можна поховати (наприклад у містах ведення інтенсивних бойових дій), по-друге порушується нормальна робота комунальних служб міст, що призводить до погіршення якості води, перебоїв каналізаційної системи і т.п. Також завжди спостерігається зріст популяції гризунів і інших тварин, які завжди є переносниками хвороб. Також відчувається недостатнє медичне обслуговування, нестача медичних препаратів (більшість іде на фронт).

Третьою складовою є складна екологічна та техногенна обстановка.

Але ще більшу небезпеку несуть в собі підприємства, які й за мирних умов були джерелом небезпеки і шкідливих викидів. Хімічні підприємства, АЕС, нафтопереробні заводи у разі їх часткового або повного руйнування викличуть техногенну катастрофу і будуть становити значну небезпеку для життєдіяльності людей у районі розташування.

21) Структура управління цз держави.

Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб. Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До складу Збройних сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених вище видів.

Організаційну структуру Департаменту складають:

• відділ планування цивільного захисту і спеціальних заходів особливого періоду;

• відділ оперативної підготовки та антитерористичної діяльності;

• відділ інженерно – технічних заходів та експертизи;

• відділ радіаційного і хімічного захисту та евакуаційних заходів;

• відділ регіональної політики у сфері цивільного захисту;

• сектор захисних споруд та експертизи.

Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивільного захисту.

Складною і суперечливою залишилась структура сил і засобів цивільного захисту. Вона включала:

– у структурі МНС: Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту загальною; Державну спеціальну (воєнізовану) гірничо-рятувальну (аварійно-рятувальну) службу; Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу на водних об’єктах (ДСАРСВО); Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу пошуку і рятування туристів (ДСАРСПРТ); Державну авіаційну пошуково-рятувальну службу (Укравіапошук) з власним парком повітряних суден і з функціями загальнодержавної координації діяльності з авіаційного пошуку;

– у структурі Міністерства транспорту і зв’язку: морські аварійно-рятувальні служби та служби торгівельних портів Укрморрічфлоту чисельні; аварійно рятувальні бригади і аварійно-польові команди Укрзалізниці (67 пожежних поїздів); Укравтодору; Держзв'язку та підприємств прямого підпорядкування; Морську аварійно-рятувальну службу (3 аварійно-рятувальні судна) для виконання міжнародних зобов’язань України щодо спасіння на водах; аварійно-рятувальні команди аеропортів;

– у складі Міністерства вугільної промисловості: Державну воєнізовану гірничу рятувальну службу (ДВГРС);

– у складі Міністерства промислової політики: аварійно-рятувальні служби підприємств;

– у складі Міністерства палива та енергетики: аварійно-рятувальні формування НАК „Нафтогаз України”, аварійні бригади НАК „Енергетична компанія України”, аварійні формування НАЕК „Енергоатом”; аварійні підрозділи НЕК „Укренерго”;

– у складі Міністерства охорони здоров'я: Державну службу медицини катастроф (ДСМК), у тому числі, територіальні центри, лікувально-профілактичні зони, мобільні госпіталі і загони, медицинські бригади різного ступеню готовності; Державну санітарно-епідеміологічну службу (Держсанепідемслужбу), у тому числі, систему епідеміологічного нагляду, санітарно-карантинні підрозділи, санітарно-епідеміологічні станції;

– у складі Міністерства оборони: сили та засоби, виділені для реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах атомної енергетики, хімічної промисловості та гідроспорудах, а також сили та засоби, виділені для реагування на надзвичайні ситуації природного характеру.