4.4. Сутність та принципи інвестиційного менеджменту

Питання підготовки і прийняття управлінських рішень, які пов’язані з інвестуванням капіталу на рівні підприємства, розглядалося раніше як одно з відокремлених напрямів фінансового менеджменту. Цей напрям сформувався у спеціалізовану область на межі ХІХ-ХХ століть. У системі фінансового менеджменту він розглядався як «довгострокові фінансові рішення», які пов’язані з розвитком підприємства.

У самостійну галузь знань інвестиційний менеджмент сформувався у 50-і роки ХХ століття у зв’язку з інтенсивним розвитком портфельного інвестування.

З появою портфельного інвестування пов’язано виникнення і самого терміну - інвестиційний менеджмент, під яким первісно розумілася система управління фінансовими інвестиціями підприємства. Пізніше інвестиційний менеджмент включив у свою систему і розгляд питань реального інвестування. У теперішній час інвестиційний менеджмент є однією з областей знань, яка найбільш динамічно розвивається. Тільки за останнє десятиріччя за розробку проблем інвестиційного менеджменту значна частка дослідників удостоєна нобелівських премій.

В Україні багато аспектів управління інвестиціями знаходяться лише у стадії становлення через об’єктивні економічні труднощі перехідного періоду, недосконалості нормативно-правової бази, недостатнього рівня підготовки спеціалістів до роботи в складних економічних умовах і т.п.

Інвестиційний менеджмент представляє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, які пов’язані із здійсненням різноманітних аспектів інвестиційної діяльності підприємства.

Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства базується на таких принципах:

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Інвестиційний менеджмент органічно входить у загальну систему управління підприємством, є одною з основних функціональних систем, які забезпечують реалізацію стратегічних рішень.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення у сфері формування і реалізації інвестицій взаємозалежні і впливають на кінцеві результати інвестиційної діяльності підприємства.

3. Динамічний характер управління. Саме високий динамізм внутрішніх інвестиційних процесів на підприємстві, а також зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності зумовлює динамічний характер управлінських рішень в інвестиційній сфері, спрямованих на своєчасне реагування на зміну умов інвестування.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Підготовка кожного управлінського рішення в сфері формування інвестицій і інвестиційних ресурсів підприємства повинна враховувати альтернативні можливості дій.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Управлінські рішення в сфері інвестиційної діяльності не можуть суперечити місії підприємства і стратегічним напрямкам його розвитку.

4.5. Мета інвестиційного менеджменту

До можливих цілей інвестиційного менеджменту можна віднести:

• Максимально збільшення обсягів продажу.

• Запобігання банкрутства.

• Мінімізація витрат.

• Перемога конкурентів.

• Максимізація прибутку.

• Підтримка усталеного збільшення надходжень.

Це тільки деякі з цілей, які можна було б перелічити. Аналіз практичної реалізації можливих цілей демонструє, що збільшити обсяг продажів відносно просто – достатньо знизити ціни. Запобігти банкрутства можна, якщо ніколи не позичати грошей, або якщо ніколи не ризикувати. Знизити витрати можливо, відмовившись від досліджень і розробок і так далі. Максимізація прибутку є, на перший погляд, найбільш очевидною метою.

Треба зауважити, що можливі цілі інвестиційного менеджменту відносяться до двох груп. До першої групи цілей відносяться різні засоби отримання або збільшення прибутку (обсяг продажів, сектор ринку, контроль над витратами і т.п.). До другої групи цілей відносяться запобігання банкрутства, стабільність і безпека, тобто все, що пов’язане з ризиком підприємницької діяльності. Ці два види цілей суперечать одне одному. Гонитва за прибутком зазвичай пов’язана з ризиком, таким чином, фактично неможливо максимізувати одночасно безпеку та прибуток. Тому мета інвестиційного менеджменту повинна містити фактори прибутку та ризику не ізольовано одне від одного, а в діалектичній єдності.

У корпорації менеджери приймають рішення за акціонерів, які купують акції для отримання доходів. Тому з точки зору акціонерів до «гарних» рішень менеджерів корпорації треба віднести ті рішення, які збільшують вартість акції. Тоді мета інвестиційного менеджменту можна сформулювати таким чином: мета інвестиційного менеджменту є максимізація поточної вартості однієї акції в існуючому акціонерному капіталі.

У літератури також використовується наступне аналогічне за змістом визначення: метою інвестиційного менеджменту є підвищення добробуту акціонерів.

Завдання максимізації вартості акції не містить проблем, пов’язаних з вищезгаданими цілями.

Проте корпорації є не єдиним типом бізнесу. В одноосібних володіннях і товариствах власники підприємства не є акціонерами. Враховуючи, що загальна вартість акцій корпорації дорівнює вартості власних часток власників бізнесу, узагальнена мета інвестиційного менеджменту формулюється наступним чином: метою інвестиційного менеджменту є максимізація ринкової вартості капіталу власників.

Для одноосібних володінь і товариств дана мета є природною, тому що володіння і управління бізнесом зосередженні у власників.

Управління бізнесом у корпорації здійснюється одним або кількома менеджерами, які обрані акціонерами. З цієї причини у корпорації власність і управління нею розділені, і така мета не зовсім очевидна.

Якщо звернутися до цифр, то біля 80% компаній у США мають форму одноособових володінь, у той час, як залишок приблизно навпіл представлені товариствами і навпіл корпораціями. Однак біля 80% обсягу продажів приватних компаній у США припадає на корпорації і тільки 13% - на одноособові володіння і біля 7% - на партнерства і гібридні форми організації. Оскільки більша частина бізнесу здійснюється корпораціями, у яких власність і управління розділені, то у подальшому основна увага буде приділятися інвестиційному менеджменту у корпораціях.

Якщо корпорація досягає росту ціни своїх акцій, то це благотворно впливає на добробут суспільства у цілому. Це відбувається з наступних причин (на прикладі корпорацій США).

1. У значній мірі акціонерами корпорацій є всі члени суспільства. У 30-х роках ХХ століття більша частина акцій американських корпорацій знаходилася у руках відносно невеликої частини найбагатших людей, однак з тих пір відбувся вибухоподібний ріст пенсійних фондів, компаній, що здійснюють страхування життя, а також взаємних фондів. Зараз ці установи у сукупності володіють більш ніж 60% усіх акцій США. Крім того, більше 43% дорослого населення США володіють акціями індивідуально, тоді як у 1990 р. в країні спостерігалося тільки 22% акціонерів. Більш того, більшість людей, які мали пенсійні плани, отримують і опосередкований прибуток від володіння акціями – через ріст своїх пенсійних накопичень. Таким чином, більшість членів суспільства у теперішній час особисто зацікавлені в рості курсу корпоративних акцій, як безпосередньо, так і опосередковано. Тобто, якщо менеджер корпорації вживає дії, спрямовані на ріст ціни акцій, це благотворно вплине і на якість життя мільйонів простих громадян.

2. Політика, спрямована на підвищення курсу акцій, звичайно вигідна для споживачів. Ріст цін акцій потребує створення ефективних підприємств, що виробляють якісні, затребувані на ринку товари та послуги з низькими витратами. Це означає, що корпорація повинна розвивати нові технологічні процеси виробництва, створювати нові товари та послуги. Крім того, корпорації, які прагнуть підвищувати вартість своїх акцій, повинні стимулювати ріст обсягів продажів, підвищуючи якість та ефективність обслуговування клієнтів, управління запасами товарів та зручно розташовуючи місця ведення бізнесу.

Іноді люди стверджують, що фірми, які добилися збільшення прибутку та ціни акцій, прагнуть завишати ціну своєї продукції та обманювати споживачів, розповсюджуючи у рекламі невірні відомості про якість продукції. Безперечно, подібні факти мають місце, але в умовах вільної економіки ціни ефективно стримуються конкуренцією та попитом споживачів. Якщо фірма підвищить ціни вище рівня здорового глузду, вона просто втратить свою частку ринку. Навіть такі гігантські корпорації, як General Motors, Ford та Chrysler вимушені були в останні десятиліття поступитися значною часткою американського автомобільного ринку японським та німецьким конкурентам, встановлюючи ціни вище рівня, необхідного для покриття виробничих витрат та «нормального» прибутку. Якщо ж мова йде про фірму-монополіст, то її спроби завищити ціни на свою продукцію або штучно перешкодити конкуренції зупинить антимонопольне законодавство – згадаємо історію Microsoft.

3. Політика, спрямована на підвищення курсу акцій, звичайно вигідна для співробітників корпорації. Мають місце випадки, коли ціни на акції зростають, якщо корпорація об’являє про плани звільнення співробітників – з метою скорочення витрат на заробітну плату, - але при ретельному вивченні стає зрозумілим, що скорочення персоналу забезпечує тільки короткостроковий ефект. У загальному випадку корпорації, які добиваються успіху в підвищенні своєї капіталізації, нарощують обсяг виробництва та приймають нових співробітників, таким чином сприяючи скороченню безробіття. Треба зауважити, що уряди багатьох країн приватизують деякі види бізнесу, що знаходяться у володінні держави, продаючи державні пакети акцій підприємств приватним інвесторам. При цьому статистика показує, що виручка і потоки грошових коштів нещодавно приватизованих корпорацій звичайно збільшуються, а курсова вартість акцій швидко зростає. Більш того, дослідження показують, що заново приватизовані корпорації мають тенденцію до набору більшої кількості співробітників, якщо вони управляються в інтересах нових власників, з метою максимального збільшення ціни на акції.