Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
залік Історія Росії.відповіді..doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
401.41 Кб
Скачать

14. Михаїл Федорович (1613 – 1645 рр.): перший із дому Романових.

Миха́йло Фе́дорович Рома́нов (*22 липня 1596 — †13(23 липня) 1645) — перший московський цар (1613—1645 рр.) з династії Романових.

Син боярина Федора Романова (з 1619 — патріарх Філарет). Обраний на престол Земським собором 21 лютого 1613 р.. За Михайла Федоровича провідну роль в управлінні державою відігравали його близькі родичі (в 1619-33 фактично правив його батько).

1618 р., після спроби польського королевича Владислава в 1617—1618 рр. захопити Москву, вклав Деулінське перемир'я, за яким до Речі Посполитої відійшла Чернігово-Сіверська земля, захоплена Московським князівством у 1503 р..

У 1632—1634 вів невдалу війну з Річчю Посполитою, в якій на стороні польських військ воювали українські козаки на чолі з гетьманом Тимошем Орендаренком (див: також Поляновський мир 1634).

Продовжував вести загарбницькі війни у Сибіру.

За часів царства Михайла Федоровича було розширено відносини з Європою, видано першу рукописну газету «Вісті-Куранти» (1621), утворено «полки нового строю» (регулярні військові полки, навчені по-європейскі та очолювані найманими європейськими офіцерами).

15. Царювання Олексія Михайловича (1645 – 1676 рр.).

Олексій Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. Батько Петра І. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Велікия і Малия і Белия Россії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель).

Характеристика правління

За царювання Олексія Михайловича державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму. Соборне уложення 1649 остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва, Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «старообрядництва») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу. Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав Переяславський договір 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя Богдана Хмельницького намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав України.

В 1654—1656 і 1660—1667 вів війну з Польщею. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю Білорусію і Литву, припинив дальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням польської шляхти з українських земель. Сподіваючись стати королем Речі Посполитої і нехтуючи інтересами України, уклав Віленське перемир'я 1656 р.[1] В результаті Андрусівського перемир'я 1667 та «Вічного миру» 1686, Польща й Московія розділили між собою Україну по Дніпру, Київ дістався Москві. Війна зі Швецією (1656-58) за вихід до Балтійського моря закінчилася невдачею.

Протягом 1670-х рр. велися війни з Кримом та Туреччиною, в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря. Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у Москві, 1650 у Пскові і Новгороді, 1670—1671 під проводом Степана Разіна на Дону, Поволжі та півдні Московської держави), які були жорстоко придушені. В період правління Олексія Михайловича за посередництвом українців[Джерело?] у Московії починає поширюватись вплив європейської культури.[2]