18. Народні рухи XVII ст.

1648-Соляний бунт в Москві. Соляний бунт, як і інші народні у нения того часу, стали прямим наслідком необдуманих дій уряду щодо введення непомірних податків. 1648 – 1651-Міські повстання. Хвиля повстань змусила царський уряд приступити до здійснення давно назрілої реформи законодавства - складання Соборного Уложення. березень - квітень 1650-Повстання в Новгороді. Почалося все з чолобитною - боярин ков, всупереч царським указом, відправляв за кордон хліб. Звістка про непокору владі досягла Москви швидше чолобитною. Боячись повторення смути, до міста був посланий загін Хованського квітня від Хованського була отримана грамота, що новгородці підкорилися. 1662-Повстання в Пскові. Події у Пскові відбувалися одночасно з новгородськими. Псковичі ж вались на зловживання. Втихомирювати псковичів відправився той же Хованський. Псковичі чинили опір, дійшло до збройного зіткнення лучів від государя прощення, заводчики бунту заспокоїлися, і тут же були кинуті до в'язниці. Спроба відновити м в листопаді місяці ні до чого не привів 1662-Мідний бунт в Москві. Посилений випуск мідних грошей щ до швидкого падіння їх вартості, в результаті почалася страшна дороге ото і стало причиною "мідного бунту". 1666-Похід отамана Василя Уса. Похід козацького загону під командуванням Василя Уса на Воронеж в став передвісником селянської війни. 1667 – 1669-Похід Степана Разіна за «сіряк». Похід Степана Разіна за «сіряк всього лише розбійницьким набігом козацької голоти. Але в результаті Разін придбав незвичайний авторитет і славу. 1668 – 1676-«Соловецкое сидіння» ченців. Цей рух тривало близько восьми років, почалося на релігійній основі проти реформ Никона, переросло згодом в соціальний протест. 1670-1671-Селянська війна під керівництвом Степана Разіна.

Причини поразки:

1. Стихійний характер повстання.

2. Відсутність політичної програми.

3. Слабка дисципліна і погане озброєння.

4. Суперечності в повстанському таборі.

5. Наївний монархізм.    XVII сторіччя названо сучасниками «бунташним віком». Це час великих соціальних рухає двох потужних селянських повстань, цілого ряду повстань міських, а також церковного виступи, т ріс в соціальний рух. Причини виступів були різні. «Соляний бунт» був викликаний невдоволенні політикою уряду Б. І, Морозова; міські повстання в Пскові і Новгороді трапилися внаслідок різкого підвищення цін на хліб; «мідний бунт» викликав фінансову кризу, а Соловецкое повстання - реформа патріарха Никона. Кульмінацією ж народних виступів стало повстання під проводом С.Т. Разіна.   Жодне з виступів не закінчилося перемогою У ході боротьби за остаточну централізацію держави проти місцевого суверенітету та місцевих вольностей уряд жорстоко придушував будь-який прояв вільнодумства - в економічній чи, соціальної чи релігійної сфері воно виявлялося.   Причинами поразки виступів були їх стихійний характер, відсутність чіткої програми дій у деяких випадках, протиріччя між соціальними групами в таборі повстанців, як це було під час повстання Степана Разіна. Деякі виступи були Номінальн після зради деяких з їх учасників.

00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000019. Реформи православної церкви. Розкол ХVII ст

За Смутних часів авторитет церкви значно підупав. Більшість духовенства розуміла необхідність реформи церковного життя, проте серед священиків не було єдності. Суперечки про віру та обряди стали передумовою церковного розколу. У 1652 р. новим патріархом було обрано особистого друга царя Никона. Він розпочав реформування московської церкви. Необхідність цієї реформи була викликана тим, що, приєднавши Україну, московський цар у майбутньому розраховував об'єднати під своєю владою всі інші православні народи Східної Європи та Балкан. Для створення такої імперії необхідна була релігійна єдність. Проте московські обряди значно відрізнялися від поширених у греків, українців та в усьому православному світі. Никон дійшов висновку, що Московській церкві слід повчитись у більш освічених київських і грецьких ченців. За наказом патріарха розпочали виправлення богослужебних книг за грецькими оригіналами, а згодом внесли зміни і до обрядів. З'ясувавши розходження московського обряду з грецьким, Никон рішуче став на захист останнього. Чимало московських духовних осіб виступило проти нововведень. Тих, хто підтримував старі обряди, очолив протопоп Аввакум. Його прихильники утворили «старообрядський» напрям у православній церкві. За закликами протопопа Аввакума тисячі людей тікали до лісів, утворювали там старообрядські громади, щоб жити за старою вірою. Тим часом у розпалі боротьби патріарх Никон почав претендувати на вищу духовну владу, якій світська мала коритися, наказав називати себе «великим государем». Погодитися з цим владолюбний Олексій Михайлович не міг. Розпочалася виснажлива боротьба царя з патріархом. Вісім років знадобилось Олексію Михайловичу, аби позбавити Никона сану патріарха. У 1666 р. за рішенням церковного собору, в якому взяли участь і східні патріархи, Никона відправили простим ченцем до Ферапонтового монастиря. Головним захисником церковної реформи було проголошено царя, а всіх супротивників реформи піддано анафемі й віддано під суд. У результаті боротьби, що розгорнулася між світською та духовною владою у другій половині XVII ст. в Московській державі, царська влада зберегла й підтвердила свій абсолютистський характер.