ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

Самостійна робота студента

з Кримінального права України (загальна частина)

на тему: «Об’єктивна сторона злочину»

Виконали:

студенти ІІ курсу групи «А»

Азаріна Юлія

Малахова Мілена

Кучерява Юлія

Кожемяко Наталя

Кочукова Яна

Бистра Анастасія

Донецьк – 2011 р.

ЗМІСТ

Вступ 4 1. Загальна характеристика об’єктивної сторони як одного з елементів складу злочину 1.1. Поняття об’єктивної сторони 5 1.2. Значення об’єктивної сторони 11

2. Обов’язкові елементи об’єктивної сторони складу злочину 2.1. Злочинне діяння 13 2.1.1. Характеристика дії та бездіяльності за які передбачена кримінальна відповідальність 17 2.1.2.Значення непереборноної сили. Фізичного психологічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність за небезпечну дію або бездіяльність 24 2.2. Причинно-наслідковій з’язок 33 2.3. Значення злочинного діяння 21

3. Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину 3.1. Загальна характеристика факультативних ознак 44 3.2. Час вчинення злочину 48 3.3. Місце вчинення злочину 52 3.4. Спосіб вчинення злочину 59 3.5. Засіб вчинення злочину 65 3.6. Обстановка вчинення злочину 68

Висноки 70

Список викораснаних джерел 73

Роботу підготували:

1. Азаріна Юлія – вступ ,висновки, поєднання частин роботи, редагування списку використаних джерел, оформлення.

2. Малахова Мілена - частина 1.

3. Кучерява Юлія частина 2 (пункт 2.1 )

4. Кожемяко Наталя – частина 2 (пункт 2.2)

5. Кочукова Яна – частина 3 (пункт 3.1 -3.2)

6. Бистра Анастасія – частина 3 (пункт 3.3 – 3.6)

ВСТУП

Кримінальне право - це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих ннорм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу - кримінального покарання.

Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно небеспечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб , які вчинили злочини (ст. 1 КК України) Правові відносини, які виникають у зв"язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права.

Таким чином, кримінальне право - це сукупність юридичних норм, встановленим вищим законодавчим органом державної влади – Верховною Радою України, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Крім того, кримінальне право регулює підстави і умови кримінальної відповідальності, дає поняття злочину, регулює порядок призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, при потребі визначає форми участі громадськості в реалізації кримінальної відповідальності і покарання.

В даній роботі ми розкриємо суть об’єктивної сторони злочину і розглянемо наступні питання:

-загальну характеристику об’єктивної сторони як одного з елементів складу злочину;

- обовязкові елементи об’єктивної сторони складу злочину;

- факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину.

Загальна характеристика об'єктивної сторони складу злочину

1.1 Поняття об'єктивної сторони

Керуючись принципом гуманізму, що визнається сьогодні найголовнішим принципом побудови розвинутого суспільства, кожна цивілізована дер­жава прагне виявляти максимум уваги до тих громадян, які в силу різних причин позбавлені змоги турбуватися про себе самостійно. Тому, на грома­дян та державу в цілому накладаються певні обов’язки по наданню допомоги людям, які знаходяться в небезпечному для життя стані, та які не в змозі вжи­ти заходів до самозбереження, і встановлюється відповідальність за їх неви­конання.

Серед заходів правового регулювання таких відносин український законо­давець використовує заходи кримінально-правового характеру як найбільш суворі заходи впливу на суспільну поведінку. Зокрема, ст. 135 КК встановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення в небезпеці особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслі­док іншого безпорадного стану. Деякі проблемні питання складу злочину за залишення в небезпеці розглядалися у працях Л.А. Андрєєвої, А.С. Горєліка, І.І. Горєліка, М.А. Горбатової, Т.В. Кирпиченка, П.І. Орлова, П.Л. Портнова, В.В. Сташиса, Є.В. Топільської тощо.

Праці даних авторів мають велике наукове та практичне значення, але все ще залишається багато невирішених питань стосовно визначення змісту ознак даного злочину, в тому числі й об’єктивної сторони залишення в не­безпеці.

Злочином є передбачене Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.(ККУ с. 11,ч.1.)[1] Діяння (дія або бездіяльність) як ознака злочину повинне виявляти свідомість і волю суб’єкта, що його вчинює. Тому, якщо свідомість або воля суб’єкта виключаються чи пригнічуються певними об’єктивними чи суб’єктивними факторами, діяння не може бути визнано злочином. До таких обставин належать, наприклад, нездоланна, непереборна сила, тобто такі об’єктивні та суб’єктивні обставини, які виключають можливість особи діяти за своєю волею (стихійні лиха, хвороба особи тощо). Так, якщо лікар внаслідок снігового замету не зміг своєчасно прибути до хворого і надати йому допомогу в зв’язку з чим той помер, то він не буде нести кримінальну відповідальність за ненадання допомоги хворому (ст. 139 КК), тому що ма­ла місце нездоланна сила, яку лікар подолати не міг. Обставинами, що також впливають на прояв волі особи і виключають відповідальність, КК передбачає, ті, що відповідають вимогам крайньої необхідності, а також неперебор­ний фізичний або психічний примус (див. коментар до статей 39, 40 КК). [2]

Зважаючи на це, я візьму за приклад статтю ст. 135 КК України . У теорії кримінального права під об’єктивною стороною злочину розу­міють сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, що характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.

Об’єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небез­пеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об’єкту кримі­нально-правової охорони. Важливість об’єктивної сторони полягає у тому, що вона дає можливість відмежувати один злочин від іншого. Деякі злочини схожі між собою за об’єктом, суб’єктивною сторо­ною, суб’єктом і відрізняються лише за об’єктивною стороною [3, 88–89].

Об’єктивна сторона складу злочину визначається діянням в формі дії чи бездіяльності. Так, М.І. Заго­родніков визначав, будь-які дії самі по собі не можуть бути злочинами. В якості злочинних вони можуть розглядатися, якщо посягають на об’єкт, що охороня­ється кримінальним законом. Тільки в цьому випад­ку, дії людей, у якій би формі вони не були виражені, будуть мати суспільно небезпечний характер. В юри­дичному смислі діяння має дві форми: дія – активна поведінка, що посягає на об’єкт, бездіяльність – це не­виконання таких дій, які особа зобов’язана здійснити, щоб попередити завдання шкоди об’єкту. Діянням є поведінка, що направлена на надання впливу на еле­менти об’єкта злочину. В результаті такої заборон­ної законом поведінки виникає спричинення шкоди об’єкту. Поведінка, що забороняється або вимагаєть­ся існує не сама по собі, а заради здійснення проти­діючої йому будь-якої соціальної можливості, проти якої і направлене посягання. При залишенні в небез­пеці такою соціальною можливістю є право людини на безпеку життя, порушення цього права виникає шляхом бездіяльності – невиконання покладених на особу обов’язків щодо забезпечення безпеки життя іншої людини [4, 2–3].

Бездіяльність як форма злочинної поведінки ви­никає з моменту входження людини в систему сус­пільних відносин та наділення його, у зв’язку з цим, обов’язком виконувати певні дії. Вона здійснюється шляхом заняття тієї чи іншої соціальної ролі, функ­ції яких закріплюються за допомогою різних норм. Об’єктивною ознакою бездіяльності як самостійної форми злочинного діяння є поведінка особи, що ви­ражається в активних діях або у стані фізичного спо­кою людського тіла. Цю позицію займають багато вчених, що розглядали дану проблему [5, 86]. Сама по собі бездіяльність не може завдати шкоди предмету, хоча і має можливість завдати шкоди суспільним від­носинам. Бездіяльність у злочинах виступає умовою, що дозволяє діяти причині, тобто слугує не прямою причиною виникнення шкоди об’єкту, а обставиною, що направляє розвиток причинності. Вона обумов­лює настання наслідків, що спричиняються третіми силами [6, 2].

Противником концепції завдання шкоди бездіяль­ністю був М. Д. Шаргородський, який стверджував, що при бездіяльності причинний зв’язок відсутній зовсім, та необхідно вирішувати питання не тоді, коли бездіяльність є причиною результату, що на­став, а тоді, коли людина відповідає за бездіяльність. Він стверджував, що кримінальна відповідальність за наслідки при бездіяльності настає не тому, що воно спричинило результат, а тому, що суб’єкт не протиді­яв виникненню результату, хоча й зобов’язаний був та й міг це зробити [7, 18–24].

В суспільних відносинах бездіяльність не стає ме­ханічною причиною настання змін у навколишньому світі. Однак, завдяки своєму положенню в конкрет­ній області суспільного життя та умовам місця та часу, в яких здійснюється бездіяльність, особі нада­ється можливість шляхом невиконання визначених обов’язків впливати на зміст причинності. При залишенні в небезпеці, ненаданні допомоги, особа, що була зобов’язана її надавати, припускає на­стання кінцевого результату бездіяльністю, що до­зволяє діяти негативним факторам (третім силам), що не підвладні людській волі, розвиток яких зміню­вався б при активному впливу на них з боку суб’єкта. Встановлення об’єктивної сторони складу ст. 135 КК України можна констатувати тільки тоді, коли об’єктивний аналіз всіх факторів даного елемента складу буде свідчити, що природній розвиток подій призведе до смерті або настанню шкоди для життя.

Настання подій є об’єктивно можливим, оскільки пе­редбачається такий негативний напрямок його розви­тку, що призведе до реальних наслідків. Бездіяльність суб’єкта при залишенні в небезпе­ці не спричиняє наслідків, а є лише умовою для дії причини (третіх осіб), що призводить до настання наслідків. Не виконуючи покладені законом дії по наданню допомоги, винна особа дає можливість роз­витку негативних факторів, що погрожують безпеки життя, природній розвиток яких і призводить до кон­кретного результату.

Таким чином, при залишенні в небезпеці між без­діяльністю та наслідками, що настали не існує пря­мого причинного зв’язку, оскільки шкода завдається третіми силами. Між ними існує непрямий зв’язок. Прямий причинний зв’язок є між бездіяльністю і тре­тіми силами, впливати на які зобов’язана особа, щоб не настали шкідливі наслідки, а також третіми силами та результатом, що настав. Бездіяльність в цих обста­винах є умовою, що дозволяє діяти третім силам, що спричиняють шкоду потерпілому.

Питання об’єктивної сторони залишення в небез­пеці має визначену складність ще й тому, що назва ст. 135 КК України говорить про активну поведінку суб’єкта – залишення, а сутність об’єктивної сто­рони визначається бездіяльністю. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у бездіяльності. Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану – сп'яніння, приступ хво­роби, дії стихійних сил природи, перевтома тощо. Не має значення внаслідок чого людина опинилася у небезпечному для життя стані, тобто ко­ли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з нього.[8]

Допомога вважається ненаданою, якщо особа вря­тувалася своїми силами або призвало на допомогу інших людей або вжила інших заходів щодо поперед­ження небезпеки. Вона не повинна бути пов’язана із серйозною небезпекою для життя суб’єкта, оскільки неможна кримінальним законом вимагати самопо­жертвування. Об’єктивна можливість надання допо­моги виключає наявність складу злочину. Однак, на думку певних вчених, наявність певного ризику та не­безпеки, пов’язаної з наданням допомоги, не виклю­чає обов’язку її надавати, а тому не виключає і складу злочину у випадку її ненадання [9, 52].

Поняття «залишення в небезпеці» та «ненадан­ня допомоги» не є тотожними, оскільки залишення в небезпеці – більш об’ємне поняття й включає в себе ненадання допомоги [10, 8–12]. Зовнішня відмін­ність залишення в небезпеці від ненадання допомоги полягає в тому, що залишення в небезпеці виникає при віддалені від місця знаходження потерпілого, тобто передбачає активну поведінку винної особи, що направлена на відхилення від надання допомоги. Відповідальність за таку поведінку наступає тільки для особи, що має правовий обов’язок турботи до виникнення загрози для безпеки потерпілого. Нена­дання допомоги передбачає невиконання певних дій для порятунку потерпілого. Відповідальність за таку поведінку передбачена як для зобов’язаної, так і для будь-якої іншої особи, поведінка якої створила не­безпеку для життя іншої особи. Сутність відмінності полягає в тому, що при залишенні виникає загроза для життя потерпілого, що потребує виконання по­кладеного обов’язку турботи, але ще немає небезпе­ки, при якій слід надавати необхідну та невідкладну допомогу. Така ситуація може наставати в результаті тривалого невиконання обов’язку турботи [11, 2–4]. При залишенні в небезпеці бездіяльність вира­жається не в фактичному, фізичному стані спокою суб’єкта, а у невиконанні тих дій, які усунуть загрозу життю потерпілого. Невиконання обов’язку як озна­ка бездіяльності суб’єкта залишення в небезпеці має місце по відношенню к діям, які він повинен був здій­снити відповідно зі спеціальним обов’язком надати допомогу. Незважаючи на те, що залишення в небез­пеці передбачає активні дії особи, а ненадання до­помоги виходить з невиконання необхідних заходів щодо усунення загрози, теорія кримінального права вважає, що в цілому, з об’єктивної сторони, діяння виражається в бездіяльності суб’єкта. За своєю суттю, залишення в небезпеці зводиться до ненадання до до­помоги. Однак, законодавець передбачив більш ши­року відповідальність для зобов’язаної особи, коли залишення потерпілого створює загрозу для його життя, але ще не потребує надання необхідної та не­відкладної допомоги [12, 7–9].

Вищезазначені обставини об’єктивної сторони ві­дображають випадки, коли потерпілий виявляється в небезпеці без участі суб’єкта. Однак, законодавець передбачив у якості обставини, внаслідок якої у осо­би виникає обов’язок діяти, введення іншої особи в небезпечний стан своїми необачними або навмисни­ми, не пов’язаними з завданням шкоди життю, діями.

1.2 Значення об'єктивної сторонни

Значення об'єктивної сторони злочину. По-перше, об'єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненному нею діянні встановлені всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. А.А. Васильєв, аналізуючи поняття осудності, вважає, що при вирішенні питання про осудність особи суттєве значення мають і такі факультативні (ситуаційні) ознаки об’єктивної сторони, як спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину [13, с. 9–10].

У цьому зв'язку об'єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. По-третє, об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об'єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину.

Хуліганство, відповідальність за яке встановлена в ст. 296, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративне караного дрібного хуліганства за об'єктивною стороною. По-п'яте, врахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65) і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.