49. Філософія Платона і платонізм: онтологія і гносеологія

Платонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція що виникла (бл. 385 р. до н.Х.) у грецькій Академії Платона (427-347 рр. до н.Х.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н.Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Згодом філософи Александрії (див. Плотін) творче систематизували ці та інші аспекти роботи своїх попередників у неоплатонізм.

Платонічний реалізм є філософським терміном що окреслює теорію реалізму стосовно існування метафізичних ідей. Тому, інколи, доктрина Платона зветься Платонічним ідеалізмом. Сам Платон описує місце перебування ідей в діалозі "Федр" наступним чином: "Занебесну область не оспівав ніхто серед тутешніх поетів... Вона ж ось яка: цю область займає безколірна, неокреслена, невідчутна сутність, істинно існуюча, зрима лише годувальнику душі - розумові; на неї і скерований істинний рід знання". Занебесна область перебування ідей увійшла в традицію під назвою "Гіперуранія" ("Федр") . Це місце над небом і над космосом, яке, однак, не є якесь локальне місце, а скоріш – вираження позапросторності. Гіперуранія є образ непросторового, надфізичноого світу. Явище "другої навігації" - відкриття надчутливого, надприроднього світу і надання йому статусу істинного, правдивого буття - момент, принциповий для розуміння платонізму. Раніше, до Платона, філософія фізиса шукала причини феноменів в реальностях фізичного порядку. Платон же стверджує, що будь-яка річ фізичного світу має вищу і останню причину в метафізичній реальності. Таким чином, лише з відкриттям "другої навігації" можна з достатньою коректністю говорити про опозиції матеріалізму та ідеалізму. Ідеї Платона є сутністю речей, тим, що робить кожну річ саме "тою", даною, а не іншою. Іншими словами, ідеї - це те, що робить кожну річ тим, что вона є. Платон вживає термін "парадигма", вказуючи тим самим, що ідеї творять позачасову (постійну) модель кожної речі. Платон розуміє надчутливу реальність як єрархію ідей: нижні ідеї ппіпорядковані верхнім. На вершині єрархії - ідея Блага в собі - вона нічим не зумовлена, а звідси, абсолютна. В діалозі "Держава", Платон пише про неї як про ту, що породжує саме буття. Чуттєво збудований світ (космос) збудованим ідеями. Фізичний світ походить від ідей. Чуттєвий світ в Платона є досконалим порядком (космосом), що є вираженням логоса над сліпою необхідністю матерії. Матерія є леговищем чуттєвого, за визначенням Платона, - це "хора" (просторність). Вона знаходиться у владі безформенного і хаотичного руху.

На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання — це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу — метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей і т.д.

Початкове питання, яке ставить Платон, - це питання про реальність. Що існує насправді, і через що світ, що оточує нас, властивості речей, людські якості саме такі? Існуюче у світі різноманітно, текучо і скороминущий. І те, що для одного здається таким, для іншого має абсолютно інший вигляд і сенс. У різних стосунках речі виявляють різні властивості. Так, наприклад, мідь твердіша за шкіру, але в порівнянні з каменем м'якше; а найпрекрасніша дівчина потворна порівняно з богинею.

Відшукуючи справжню дійсність, Платон приходить до думки про те, що усе суще має свій досконалий прототип. Ці прототипи він називає "эйдосами" або "ідеями", що по-грецьки означає "вид". Ідеї означають тут не думки, як нам звично, а справжні, досконалі види того, що існує у навколишньому світі. На відміну від текучого буття речей, ідеї вічні і незмінні. І усе, що існує у нашому світі - не більше, ніж тілесні втілення эйдосов, їх чуттєві відображення. Наприклад, безлічі фізично існуючих коней відповідає эйдос коні - кінь як такий, в якому втілена позбавлена яких-небудь індивідуальних особливостей "чиста лошадность"; а усе, що є на світі красивого, має цю властивість лише через причетність ідеї прекрасного - красі як такій.