5.3. Методи хеджування від валютного ризику.

Хеджування — це процедура врівноваження продажу і купівлі активів з тим, щоб на ринку не було відкритої нетто-позиції. Якщо хедж вдалий, торговець буде захищений від ризику несприятливих змін ціни активу. Далі буде проаналізоване хеджування торговців від валютного ризику, що має місце при здійсненні міжнародних операцій, а також хеджування спільних або багатонаціональних компаній від валютного ризику, що має місце під час переведення балансових звітів в іноземній валюті в національну валюту. Як вже було показано, хеджування міжнародних торгівців, разом із подібними операціями арбітражерів, взаємодіють із операціями спекулянтів для визначення форвардного валютного курсу.

Хеджування від операційного валютного ризику.

Угоди про купівлю-продаж між партнерами різних країн звичайно вимагають здійснення платежів у певний час у майбутньому (наприклад, через 60 днів після укладення) у валюті або експортера, або імпортера. Як результат, сторона, для якої валюта платежу є іноземною, піддається валютному ризикові, тобто сума платежу або надходження у внутрішній валюті може змінитися при обміні внутрішньої валюти на іноземну за певним обмінним курсом. Це і є операційний валютний ризик, що має місце під час міжнародної купівлі-продажу товарів і послуг.

Якщо тільки підприємці не збираються спекулювати іноземною валютою (а вони звичайно не займаються цим, оскільки валютні курси плавають), вони можуть усунути валютний ризик шляхом хеджування. Вони можуть хеджувати на форвардному валютному ринку або на тісно пов’язаних із ним ринках іноземної валюти ф’ючерсів і опціонів. Хеджування також можливе за допомогою валюти «спот» і грошових ринків (арбітраж позичальника). Розглянемо приклади хеджування на форвардному ринку за допомогою арбітражу позичальника.

Хеджування на форвардному ринку.

Припустимо, що американський експортер продає товар українському імпортерові зі сплатою через 60 днів. Експортер при цьому піддається операційному валютному ризикові. Якщо за ці 60 днів гривня упаде в ціні, експортер отримає меншу суму доларів. Для хеджу від цього ризику експортер діє таким чином. Якщо він розраховує отримати за свій товар певну суму грошей, йому необхідно обчислити гривневу вартість цієї суми за курсом форвардних гривень на 60 днів вперед. Після підписання контракту з імпортером експортер негайно продає гривні на строк 60 днів за теперішньою ціною. Якщо через 60 днів курс «спот» гривні впаде нижче, експортер буде повністю захищеним, оскільки він зможе продати кошти, отримані від імпортера, за означену у форвардному контракті суму, що є саме тією сумою в доларах, яку хоче отримати експортер за свій товар.

Подібним чином американський імпортер, який має заплатити певну суму в гривнях за 60 днів українському експортерові, негайно купить гривнів на термін 60 днів на цю саму суму. Через 60 днів імпортер заплатить за товар гривнями, купленими за форвардним курсом згідно з форвардним контрактом. Використавши для хеджування форвардний ринок, і експортер і імпортер перетворили непевну суму в доларах у певну суму в доларах.

Хеджування за допомогою «спот» і грошового ринків: арбітраж позичальника.

Ще одним можливим хеджуванням для американського експортера є позичити кошти у Лондоні на 60 днів, негайно обміняти стерлінги на долари за валютним курсом «спот» і потім позичити комусь ці кошти в Нью-Йорку. Через 60 днів експортер віддає стерлінгову позику (включно з відсотком) стерлінгами, отриманими від британського імпортера, і забирає собі таку суму в доларах:

де А — сума в стерлінгах, яку експортер повинен виплатити через 60 днів (10.000 футів стерлінгів у даному випадку);

— це сума стерлінгів, позичена в Лондоні (теперішнє значення А)

S — валютний курс «спот» долара по відношенню до стерлінга;

i_GBP та i_usd — відсоткові ставки Лондона і Нью-Йорка відповідно, відкоректовані з урахуванням 60-денного терміну. Якщо S = $1,80, річна i_GBP = 0,12, а річна i_USD = 0,09, експортер отримує таку суму в доларах по закінченню 60-денного терміну:

У даному випадку експортер вибрав хеджування через ринки «спот» і готівки через те, що якби хеджування відбулося на форвардному ринку, він отримав би лише $17500.

Взагалі експортер міг би бути байдужим до способу хеджування, якщо б:

де ліва частина рівняння означає доларові надходження від форвардного хеджування (форвардний курс, помножений на кількість стерлінгів, проданих на строк), а права частина означає доларові надходження від хеджування через ринки «спот» і готівки. Розв’язуючи рівняння для F, отримуємо:

Дане рівняння визначає форвардний валютний курс відсоткового паритету. Через це можна сказати, що коли експортер хеджує через ринки «спот» і готівки, він поводить себе як відсотковий арбітражер. Якщо

,

тоді експортер буде хеджувати на форвардному ринку і навпаки. Рівняння можна також застосувати до імпортера, що хеджує від стерлінгової сплати, яку необхідно здійснити, скажімо, через 60 днів. Замість використання форвардного ринку імпортер може хеджувати як арбітражер, позичивши в Нью-Йорку відповідну суму доларів, при обміні якої в стерлінги за курсом «спот» та інвестуванні в Лондоні на 60 днів він отримає суму, що дорівнює стерлінговому боргові. Але у випадку з імпортером ми маємо справу з платежами, а не грошовими надходженнями, як у випадку з експортером. Таким чином, якщо

імпортер хеджує як арбітражер. Варіанти хеджування експортера та імпортера підсумовуються в таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Варіанти хеджування експортерів та імпортерів

Експортер Імпортер	Продає на термін Позичає (в когось) в Нью-Йорку Позичає (комусь) в Лондоні	Позичає (в когось) в Лондоні Позичає (комусь) в Нью-Йорку Купує на термін

Хеджування на форвардному ринку.

Для усунення можливого залишкового трансляційного валютного ризику після коригування балансового звіту багатонаціональні компанії можуть вдатися до хеджу на форвардному ринку. Припустимо, що американська компанія має трансляційний ризик потенційних збитків, що дорівнює 1 мільйонові (A-L), у своїй британській філії і хоче захистити себе від очікуваного знецінення стерлінга протягом наступного кварталу. Припустимо далі, що поточний валютний курс «спот» (S) дорівнює $2,00, 90 - денний форвардний курс — $ 1,90 і компанія очікує, що курс «спот» через 90 днів [E(S)] буде $1,80. Тоді компанія продає 1 мільйон на термін за $1900100. Якщо по завершенню кварталу курс «спот» насправді впаде до $1,80, як очікувалось, компанія зазнає трансляційних збитків на суму $200000. Але купивши 1 мільйон на ринку «спот» за $1800000 і продавши їх за $1900000 згідно з форвардним контрактом, вона заробила б $100000 на форвардному ринку. Таким чином, компанія зазнала чистої втрати $100000.

Даний приклад доводить, що навіть якщо багатонаціональна компанія правильно передбачила майбутній валютний курс, вона може зазнати чистих трансляційних збитків, якщо вона хеджувала лише суму, що дорівнювала трансляційному ризикові потенційних збитків. Для того ж, щоб повністю компенсувати свої трансляційні втрати, компанії довелося б продати на термін 2 мільйони. Ще одним важливим моментом є те, що компанія поводить себе як спекулянт. Вона може отримати форвардний прибуток лише в тому випадку, якщо курс «спот» під кінець кварталу менший від форвардного курсу (S⁰<F). В іншому випадку вона не отримає жодного прибутку або навіть зазнає збитків.

Якщо розглядати дане питання більш загально, трансляційний прибуток або збитки визначаються формулою

Е(S⁰ – S^t)

де Е — чистий трансляційний ризик потенційних збитків;

S⁰— валютний курс «спот» на початку кварталу;

S^t — валютний курс «спот» під кінець кварталу.

Спекулятивний прибуток чи збитки компанії на форвардному ринку визначаються формулою

A(F – S^t)

де А — сума хеджування;

F — відповідний форвардний курс.

З цього випливає, що хедж від трансляційного ризику буде ідеальним лише коли:

Отже, щоб зробити ідеальний хедж, компанія повинна правильно спрогнозувати валютний курс кінця періоду. Якщо її прогноз виявиться хибним, вона отримає спекулятивний прибуток, або зазнає спекулятивних втрат, або ж залишиться при своїх грошах згідно з форвардним контрактом. Інакше кажучи, для того, щоб зробити ідеальний хедж від трансляційного ризику, компанія мусить стати спекулянтом, що успішно відгадує ринок.

Значні втрати готівки, яких зазнало чимало багатонаціональних компаній, роблячи спроби ідеального хеджу від очікуваних трансляційних втрат, переконали менеджерів цих компаній вдаватись до ходжу «мінімізації втрат», який обмежує трансляційні збитки, але не усуває їх повністю. Мінімізація втрат вимагає, щоб сума хеджування на форвардному ринку дорівнювала чистому трансляційному ризикові потенційних збитків. За допомогою рівняння можна отримати величину чистих втрат при хеджуванні (Н).

Хеджуючи на форвардному ринку суму, що дорівнює трансляційному ризикові потенційних збитків (А=Е), чисті втрати набувають такої форми:

,

де Н — мінімальні чисті втрати при хеджуванні.

Слід зазначити, що Н не залежить від майбутнього валютного курсу, а лише від різниці між поточним «спот» і форвардним курсами, які обидва відомі менеджерам. Відсоткова вартість даного ходжу становить:

,

що дорівнює відсотковій знижці на форвардний стерлінг за даний період. Повернемося до нашого попереднього прикладу: компанія обмежила свої трансляційні збитки до $100000, хеджуючи суму на форвардному ринку, що дорівнювала її трансляційному ризикові потенційних втрат. Відсоткова вартість даного захисту дорівнює:

або 5% за 90 днів. Невизначена сума трансляційних збитків компаній змінилась реальною сумою збитків у $100 000.

Вартість хеджу мінімізації ризику переконала менеджерів багатонаціональних компаній дотримуватись активної політики хеджування, що базується на прогнозах майбутніх валютних курсів. Внаслідок цього в деяких ситуаціях вони свідомо будуть залишатись вразливими до трансляційного валютного ризику. Успіх зовнішньоекономічної діяльності залежить від успішного прогнозування валютних курсів.