4.Відмінювання, правопис прізвищ.

Укр. Прізвища подаються на письмі за загальними нормами укр. Правопису відповідно до установленої вимови.

Ряд прізвищ слов’янського походження в укр. мові мають деякі особливості на відміну від російської: 1. у рос прізв-х Ё передається як ЙО на початку слова та в середині після голосних та твердих пригол-х, Ё відповідає ЙО: Йотов, Муравйов. 2. якщо Ё відповідає О після м’якого приголосного, то ЬО: Пушкарьов. 3 під наголосом після ж,ч,ш,щ,ц пишеться О: Чижів. Без наголосу – Е. 4. рос Е після пригол-х передається в укр. як Е. але звук Е в рос прізв-х, що відповідає укр. І передається як Є 5. рос И в основах пріз-щ на початку слова, після пригол-х передається як І

Після ж,ч,ш,щ пишеться И 6. рос И у середині слів після голосних, апострофа та м’якого знака передається через Ї: Руїн, Ільїн. 7. рос Ы передається через И: Черниш. 8. літера И завжди пишеться в прізв-х, утворених від імен та інших коренів, спільних для укр. та рос мов: Сидоров

9 рос суфікс –ев, -еев передається як Є після всіх пригол-х, крім шиплячих та Ц: Матвєєв, Гундарєв

10 у префіксах при-, суфіксах –ич,-ик пишеться И. 11. слов’янські пріз-ща пишуться з Ь у суфіксах –ськ,-цьк,-зьк.

5.Вставні слова і словосполучення в діловому мовленні. Слова та слов-ня, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснювання, назв вставними. Вони не зв’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом зв’язані з цілим речення. Тому виключення вставних слів і слов-нь із речень змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова та слов-ня часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Для певних галузей вони є традиційно усталеними. Однак рекомендовано вживати їх обмежено (2-3 на стор).

В усному діловому мовленні вживання Вставних слів та слов-нь не створює надлишкової інформації. Навпаки воно допомагає доповідачу зорієнтуватися, а слухачу – сприйняти сказане.

За значенням поділяються на 3 групи:

1 вказують на ставлення мовця до висловленої їм думки: звичайно, напевно, на жаль, сказати правду і т. ін.

2 вказують на те, кому належить висловлена думка: по-моєму, на мій погляд, за словами (такого) тощо.

3 вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом: значить, виходить, до речі.

Вставні слова та слов-ня в письменному мовленні виділяються комами, в усному – паузами.

6.Граматична форма ділових паперів.

При складанні документів виникають труднощі не лиц_е в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматична форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роді іменників, коли це стосується назви осіб за професією.

Наприклад: учитель —учителька, касир —касирка, лабо­рант — лаборантка, лікар —лікарка, фізик -—фізичка, пра цівник —працівниця, викладач —викладачка.

Офіційні назви посад, професій — іменники чоловічог роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх. Залежі слова від найменування професій узгоджуються у формі ч

ловічого роду.

Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна; касц управління Марія Семенівна; лаборант інституту Оксші Вікторівна; науковий співробітник Ольга Семенівна; головня прокурор Мідія Іванівна Шевченко.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого рол стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вжн[ вається у формі жіночого роду.

Наприклад: Старший викладач Г. І. Гаєвська відповідалаїй наші запитання. Головний лікар Л. 1. Ткаченко наголосила Ч цих рядках наказу директора.

У ділових документах не вживають узгоджений тил] наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна літ порадила тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживай!] та їх професією типу: сільчани, городяни, заводчани, диспії цііашки, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці м№ робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.