73. Стиль ділових листів. Як треба починати та закінчувати ділові листи?

Написання ділового листа – це справжнє мистецтво. 1. починати листа необхідно із звертання (вельми, глибоко, високо) шановний/а пані, добродію! У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання адресанта чи вказувати на його професію: високопоставлений пане Міністре! Високоповажний пане ректоре! Не слід забувати про те, що в укр. мові звертання вживають у формі кличного відмінка. 2. дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежить, адже саме вона має переконати адресанта у правомірності написання листа. 3. вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Можна повторити подяку, висловлену на початку листа, чи просто подякувати за допомогу, оскільки слово «дякую» - найважливіше слово кожного порядного комерсанта, банкіра. Дозвольте ще раз подякувати Вам… Щиро дякуємо за… досить поширеною формою кінцівки у ділових листах є висловлення надії, сподівання: сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас. Буде ввічливо, повторити вибачення за турботи, затримку з оплатою чи запізнення. Не слід забувати про прощальну фразу. 4. листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно. 5. лаконічність і послідовність викладу.

74. Текстове оформлення документів.

Текст- головний елемент док-та, що містить сукупність речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Під час складання тексту док-та мають викон вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та макс. стислість. Достовірним текст док-та є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей. Точним - коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Основою службового док-та є текст, який має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки. Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, осн. частину, закінчення. У вступі зазначається причина напис. док-та, в осн. частині викладається суть питання, наводяться докази, міркування, пояснення, у закінч. вказується мета, заради якої складено док-т.

Під час складання текстів док-тів слід дотримуватися таких правил: 1) текст викладати від третьої особи: Комісія ухвалила... 2) Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні і пояснювальні записки 3) Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій 4) Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: Відповідно до , у зв’ язку з. 5) Використовувати син такс конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що ... Відповідно до попередньої домовленості,..., Відповідно до Вашого прохання...6) Дієприслівн звороти вживати на початку речення: Враховуючи ..., Беручи до уваги... 7) Використовувати мовні засоби , що відповідають нормам літер мови і зрозумілі для широкого кола читачів 8) Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення перед означу вальними словами, додатки –після опорного слова, вставні слова-на початку речення). 9) Щоб не виявляти гострих стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. 10) Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Університет гарантує 11) У розпорядчих док-тах слід вживати дієслівні конструкції у формах наказового способу: Наказую.. Пропоную.... 12)Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію, відкликати працівників... 13) Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві загальними правилами: р-н, обл. .км, напр..,14) Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів :шановний, високошановний, вельмишановний,

75. Телефонний етикет. Одним із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розідиуює, прискорює ділові контакти, д_ае можливість оперативко передати чи прийняти певне по­відомлення ТОЩО.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує (адресант), і той, хто приймає інформацію (адресат). Може бути; й третя особа — посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слоач ввічливості вибачте, будь паска, дякую тощо.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, колу, і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну (ділове спілкування) і Іриватну (повсякденне, побутове спіл­кування). Кожне з низ; вимагає відповідного етикету.

Офіційно-ділова розмова, адресована до певної установи, має діловий характер.

Телефонна розмові, як правило, починається з приві­тання. Наприклад: Доброго ранку (дня, вечора) чи Здрастуйте. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ім'я, по батькові, прізвище; вказати псхаду та установу). Після цього треба запитати, з ким розмовляєте (якщо адресат не знайомий] Потім треба повідомиш, з ким хочете поговорити і, якщп >: потреба, то сказати, з якого питання.

Не слід запитувати:з ким я говорю?Якщо розмовляє не той, з ким Би хочете погозорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робши це слід коректно, ввічливо. Наприклад: Будь ласка, запросіть до телефону Сергія Івановича або Дуже прошу, попросіть до телефону Івана Миколайовича, Обов'язкове. треба подякувати тому,хто погодився зробити послугу.

Буває, що людина помилилася, зателефонувала не за потрібним номером. Нечемно кидати трубку, безтактно від­повідати чи давати неправильну інформацію. Слід спокі№ пояснити, що не туди потрапив адресант.

Трапляється, що один із співрозмовників поспішає. Він повинен вибачитись, пояснити причину і домовитися про­довжити розмову.

Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас тский-то... Ділова телефонна розмова ⁰

76. Терміни та їх місце в діловому мовленні. Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами< які складають основу наукової мови. Термін — це слово або усталене словосполучення, яке має певне наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичай­не слово, а поняття приписується терміну, додається до ньо­го. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає у тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати у той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — ла­конічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві озна­ки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) у більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфе­ри професійної діяльності;

г)стилістична нейтральність; ґ) відсутність експресії.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних клю­чових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки.

Терміни конкретної галузі знання або діяльності склада­ють окрему терміносистему (термінологію).