30. Клична форма та звертання.

Зверт ускладнюють речення додатковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об єктивної дійсності. На письмі вони виділяються розділ знаками, а в усному мовл- інтонацією і мають такі особливості: не є членами речення, не відповідають на жодне питання.

Звертання-це слово або сполучення слів, що називає особу або предмет, до яких спрямоване мовл. Зверт найчастіше виражене іменником у кл в: Київ мій, ти у серці завжди. Також може бути виражене прикм, дієприкм у знач ім.. : Де ти, любий?

1) Якщо зверт на початку речення, після нього став кома: Зброє моя, послужи нам. 2) в кінці речення-то пере ним став кома, а після той знак, якого вимогає інтонація речення: Вставай же, сонце! 3) в середині-то воно зобох боків виділ комами : Як ти любиш, серце моє рвійне, почуттями тільки і живеш. 4) Якщо зверт, що стоїть на початку, вимовл з окличн інтонацією, то після нього пиш знак оклику, а наступне слово почин з великої літери: Юначе! Люби свою Батьківщину! 5) Якщо перед зверт стоять вигуки о, ой, то вони від зверт комами не відділ: О дні зими, зливайтесь в день один!

31. Книжні та іншомовні слова у діловому мовленні. Усі слова, що трапляються в писемному мовленні, зокрема в діл паперах, назв книжними. Вони не належать до певних нац стилів чи сфер. Це лексика наукових публіцистичних праць, статей, вираж загальнонаукові поняття й уживається в широкому значенні. Серед книж.слів є чимало таких, що хар-ються незначним відтінком книжності: дієслова на –увати,-ювати; віддієслівні іменники на –ння,-ття (вибуття); дієприкметники. Док-ти – наочний приклад переваги книж.слів над розмовними завдяки своїй точності. У док-тах особливу увагу слід звертати на урочисті книж.слова, бо саме їх вживання в даній сфері спричиняє чимало недоречностей. Не рекомендовано використовувати урочисту лексику в буденних док-тах, що мають офіційний хар-р. Слід бути обережними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо їх можна замінити відповідними укр. словами, то вживання іншомовних – недоречне. Якщо ж вони ввійшли до активного словника міжнац спілкування, тоді їх можна використовувати в певних діл паперах.

32. Культура українського мовлення. Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним.

на сучасному етапі питання культури мовлення особливо го­стро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми ви­вчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бе­режливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.

Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискі­пливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвіт­чизників і добропорядних сусідів України.