22. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

1. Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа.2. Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов, вживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям мови слів.3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий десонанс).4. Логічна довершеність формулювання думки, чіткість висловлювань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тексті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів документа, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами.5. Лаконізм мовного вживання думки. Сувора відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному станові справ, конкретність, неупередженість думки, оцінки можуть бути досягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної і мовної грамотності виконавця документа.

23. Запозичені слова у діловому мовленні.

Лексика кожної мови складається з власних і запозичених слів. Необхідність запозичень зумовлена тим, що з приходом нових предметів носії мови вважали доцільним використовувати ту назву, яку мав предмет в мові народу, де він був відомий. Крім того, запозичувалась велика кількість назв абстрактних понять того, що було пов’язано з особливостями розвитку нашої мови.

У суч укр. мові вжив-ся слова, засвоєні з інших мов. Вони увійшли до складу укр. мови з різних джерел: екон-ні, політ, взаємозв’язки укр. народу заходу і сходу. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законом фонетики й граматики, пристосувала до правил укр. словотвору. Одні з них означають назви загальновідомих явищ і увійшли до укр. мови як активна лексика. Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими мають виразні ознаки іншомовних слів: адажіо, вуаль.

В склад укр. лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структур слів рос мови: втілення – воплощение. Особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означ: назви рослин, тварин, побутових предметів, поняття церковно-релігійного вжитку. Слова лат (мед, юр-ні терм), нім (торгівельні, виробничі терм), англ. (їжа, питва), походження належать переважно до понять науки, техніки, політ і суп відносин. Запозичені з франц (назви одягу, військові терм) зберігають наголос на останньому складі. У словниковому складі укр. мови є елементи, що прийшли через посередництво багатьох мов. Але представлені вони здебільшого одиницями й уживаються рідко (булат, тахта).

24. Засоби стандартизації мови ділових паперів.

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії *Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Як речення утворюється з одного слова або з групи граматично зв'язаних між собою слів, так текст утворюється з одного речення або з певної кількості зв'язаних між собою речень.

У суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до ділового чи наукового стилів. Те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього речення, а більш чи менш віддалених фрагментів тексту.

Кожний текст складається із трьох частин; вступної, яка готує до сприйняття наступної розповіді; основної, або викладу, у якій реалізується основна розробка теми; і закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.