48. Охарактеризувати релігієзнавство як явище духовної культури.

Релігієзнавство – гуманітарна наука, яка досліджує історичну природу релігії, механізми її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

Основоположником релігієзнавства є англійський історик – етнограф Едуард – Барнет Тайлор (1832 - 1917), який досліджував вірування первісних народів, причину появи та особливості анімізму, зв'язок первісних релігій з розвинутими релігійними системами.

Релігієзнавство належить до складних за структурою, багатоаспектних галузей знань. Його предметом є об’єктивні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування релігій, їх структурні особливості, різноманітні феномени, взаємозв’язки і взаємодія релігії з іншими галузями знань. Він охоплює не тільки ті, що ґрунтуються на вірі у потойбічне, але й світські та громадянські релігії.

Об’єктом релігієзнавства є стан людини, який виражає її єдність з трансцендентним, свідчить про її самовизначення у світі.

Предмет релігієзнавства значно ширший за його об’єкт. Він постійно розвивається, розростаючись за обсягом, змінюючись за структурою. Головним для нього є вироблення універсальних понять і теорій науки про релігію.

Ця особливість релігієзнавства спричинилася до того, що його наукові пошуки та результати досліджень активно використовують історія, культурологія, психологія, правознавство, мовознавство, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство та ін., які аналізують релігію крізь призму своїх інтересів.

Релігієзнавство об’єднує в собі такі структурні системи:

• філософія релігії;

• психологія релігії;

• феноменологія релігії;

• соціологія релігії;

• історія релігії;

• географія релігії;

• лінгвістичне релігієзнавство;

• футурологія релігії;

• антропологія релігії;

• релігійне вільнодумство.

Релігієзнавство не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого чи віруючого різних конфесій, воно пізнає, досліджує релігію, продукує наукові знання про неї, виробляє критерії аналізу та об’єктивно оцінює релігійні явища, релігію як суспільний феномен, події, що відбуваються в релігійному житті.

49. Розкрийте основні поняття та сутність релігії. Класифікація релігії та її географія.

50. Дайте порівняльну характеристику первісних вірувань: тотемізм, фетишизм, магія, шаманство, землеробські культи.

Ґрунтувалися такі ранні вірування - своєрідні проторелігії: магія, фетишизм, тотеїзм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманство. Усі вони поширювалися у межах роду чи племені, тому їх названо родоплемінними віруваннями.

Тотеїзм. Сформувався у процесі виникнення родового ладу, освоєння первісними людьми полювання і збиральництва як основних видів господарської діяльності. Родовий лад зумовив залежність людини від колективу родичів. А в умовах, коли полювання і збиральництво були основними видами господарювання, людина відчувала свою залежність від тварин. Ця залежність, будучи характерною особливістю раннього матріархату, втілена в тотеїзмі. Тварини і рослини, завдяки яким людина забезпечувала своє існування, ставали об'єктами покоління, що на перших порах розвитку тотеїзму не виключало, а навіть передбачало їх споживання.

Тотеїзм - віра в надприродну спорідненість груп людей(роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи.

Дещо пізніше в тотемах первісні люди вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи вони називали іменами тотемних тварин. Це з одного боку, сприяло формуванню культу предків, а з іншого, спричинило заборону вживати тотем, за винятком ритуальних випадків. Згодом тотеїзм сформував цілісну систему заборон - табу, яка стала відчутним регулятором соціальних відносин (заборона статевих стосунків між родичами, класифікація їжі - для воїнів, жінок, дітей, літніх людей).

Тотеїзм характеризують дві головні риси. Перша - покоління не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося у молитвах, танцях, табу, жертвопринесенням. Друга риса - дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Тотеїзм є елементом усіх сучасних релігій.

Фетишизм. Як спосіб олюднення природи, фетишизм виник у ранньородовому суспільстві. Вперше він був виявлений у XV ст. португальськими моряками в Західній Африці. А першим його описав французький дослідник Шарль де Брос у праці „Культ богів-фетишів" (1760). Елементи фетишизму присутні в релігіях усіх народів.

Фетишизм - віра в існування матеріальних об'єктів надприродних властивостей.

Фетишами вважають предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості (здатність зцілювати, оберігати від невдач). Ними могли бути незвичайний камінь, шматок дерева, ювелірний виріб - будь-який предмет, що чимось привертав до себе увагу.

Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв чудодійними властивостями матеріальні об'єкти. Фетишам не поклонялися, їх шанували. Серед учених побутує думка, що у фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у формі поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у вірі в талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Магія. Витоки та особливості її першим дослідив Б.Малиновський у своїй праці „Магія, наука і релігія". Не впевнена в собі людина, вдаючись до чаклунських дій, звертається за допомогою до надприродних сил.

Магія - сукупність уявлень та обрядів, в основі яких віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне - фетишів, духів тощо завдяки чаклунським дійствам.

За уявленнями магія посилювала вплив на природу, оскільки вважалося, що людина може змінити навколишній світ лише своєю працею (природні духи), а й особливими символічними діями - обрядами (надприродний шлях). З.Фрейд стверджував, що магія походить з уявлень про „всемогутність думок". За методами впливу її класифікують на контактну (зіткнення носія магічної сили з об'єктом, на який спрямовано її вплив) та ініціальну (спрямована на недосяжний для суб'єкта магічної дії об'єкт). За метою вона буває виробничою, лікувальною, застережною, військовою, метеорологічною (магія погоди). Найпоширенішою була виробнича магія, яка мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна. З розвитком суспільства виникли нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна. Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу.

Магічні дії виконували чаклуни, шамани, які, становлячи особливий прошарок, користувалися особливою пошаною. Згодом їх позиції були потіснені жерцями і священнослужителями, а ще пізніше їх піддівали гонінням. У середні віки чаклунство було поширене у формі білої (за допомогою небесних сил) і чорної (за допомогою пекельних сил) магії.

Шаманство. Як форма релігії, воно теж є породженням віри в існування злих духів, намагання у спілкуванні з ними використати посередників. Водночас воно є витвором певних історичних умов.

Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Необхідність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманстві.

Шаманство (евенк, шаман - знахар) - первісна форма релігії, що

ґрунтується на вірі в можливість спілкування служителів культу

(шаманів) з духами.

Передусім шаманські обряди стосувалися лікування від хвороб, забезпечення успіху у виробничій діяльності.

Шаманство характеризують:

1. Поява професійних служителів культу.

2. Виокремлення головного об'єкта релігійного поклоніння -шаманських духів.

3. Головна роль чоловіка в релігії.

4. Використання істеричних нападів як засобів виконання релігійних обрядів.

5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів.

Землеробський культ. Сформувався він з розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому), коли основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яким займалися жінки.

Землеробський культ - поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

В XIX ст. індіанці-ірокези вшановували чотирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза, які за їх уявленнями, були жінками.

Землеробський культ як релігійну систему характеризують:

1. Вшанування двійників природних факторів, які в уяві людей впливали на врожай.

2. Головна роль жінки в релігії.

3. Людське жертвопринесення як система.

4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів.

5.. Переселення країни мертвих із землі на небо. Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях.