Література

1. Про формування системи оплати праці/ Павловська О. // Праця і заробітна плата.-2009. -№9.- С.19

2. Рофе А.И. Организация и нормирование труда./ Рофе А.И. - М.: «МИК», 2001. 368 с.

УДК 74. 331.2

А.С. ЯКОВЕЦЬ

Ю.О. БУРЕНКО к.е.н., асис

Концепція загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості україни

У роботі проведено дослідження проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки і забезпечення входження України в коло економічно розвинутих країн світу за рахунок створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до інноваційного розвитку промислового комплексу.

Вступ. Промисловість є однією з провідних галузей економіки, яка утворює фундамент науково-технічної трансформації, економічного зростання і соціального прогресу суспільства. Основні положення промислової політики, схвалені Указом Президента України „Про Концепцію державної промислової політики" від 12.02.03 №102, знайшли втілення в Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003р. №1174. Реалізація Програми забезпечила позитивні зрушення в технологічному, економічному і соціальному стані промисловості, сприяла прискоренню промислового розвитку, виходу її за обсягом виробництва на рівень 1990 року. Проте, на цей час потенціал основних положень програми виявився в значній мірі вичерпаний через недостатнє врахування особливостей світових і внутрішніх економічних процесів, що виникають і стають все більш відчутними під впливом глобалізації і загострення конкурентної боротьби на ринках промислової продукції.

Мета роботи - підвищення конкурентоспроможності економіки і забезпечення входження України в коло економічно розвинутих країн світу за рахунок створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до інноваційного розвитку промислового комплексу, Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів.

Основний розділ. Для необхідного та дієвого розв’зання проблеми розвитку промисловості України слід розглянути такі питання:

1. Визначення проблеми на розв’язання якої має бути спрямована нова программа.

2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом.

3. Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів.

Внаслідок бурхливого розвитку інновацій і різкого підвищення рівня інформаційного обміну в масштабах планети зростає потенціал великих транснаціональних корпорацій і їх вплив на процеси структурної перебудови світового господарства.

Більш прогресивною стає галузева структура світової промисловості, в якій перші місця посідають: машинобудування (40% всієї продукції), хімічна промисловість (більше 15%), харчова (14%), легка промисловість (9%), металургія (7%). Найбільш швидкозростаючою галуззю залишається електронна й електротехнічна промисловість.

Під впливом науково-технічного прогресу в передових країнах, швидко формується новий тип економіки – економіки, заснованої на знаннях.

Значні зміни відбуваються в організаційному устрої промисловості. Ознаками цього процесу у сфері великого бізнесу є концентрація ресурсів, вертикальна й горизонтальна інтеграція, збільшення капіталізації бізнесу. Україна хронічно відстає від більшості країн майже за всіма макроекономічними показниками, що визначають конкурентоспроможність.В той час, як провідні країни світу широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки, формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації.

За середньорічними темпами зростання промислового виробництва Україна наблизилася  до групи країн, які сьогодні лідирують у світі. Проте подолати негативні тенденції і загрози розвитку промисловості, що накопичилися за роки кризи, поки що не вдалося.

Неефективною лишається галузева структура промислового виробництва. Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації знаходиться на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має спадаючий тренд. Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (12,9% у 2006 р.) майже у 2-3 рази нижча за рівень, що мають розвинені країни.

Сировинний ухил виробничої структури, розрахований переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон’юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого та нераціонального використання природних ресурсів, прогресу процесів забруднення і деградації довкілля.

Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва, проте технологічна структура промисловості України не відповідає вимогам часу, тому просте її відтворення не зможе забезпечити Україні довгострокового економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Інноваційну діяльність у здійснювало лише кожне десяте підприємство, тоді як в розвинутих країнах частка інноваційно активних підприємств сягає 70 відсотків. Істотне відставання України простежується і в сфері використання інформаційних технологій.

Суттєвою проблемою лишається створення і використання досягнень науково-технічного прогресу. Протягом останніх років на науку і науково-технічні роботи витрачається 1,2% ВВП, з них з держбюджету лише 0,4%, що на порядок менше, ніж у розвинутих країнах. Для промисловості ці показники мають значення відповідно 0,56 і 0,08%.

Україна поки що не зайняла належного місця в міжнародному русі капіталів, який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання.

Світовий і вітчизняний досвід розвитку ринкової економіки дає багато прикладів щодо шляхів підвищення конкурентоспроможності як промислового виробництва, так і цілих країн. Але всі їх можна звести до трьох основних варіантів:

перший – отримання конкурентних переваг за рахунок дешевих або дефіцитних національних ресурсів (людський капітал, мінеральна сировина, енергоресурси);

другий – наздоганяюча модернізація виробничого апарату з використанням власних, а частіше запозичених досягнень науково-технічного прогресу;

третій   – стратегія інноваційного прориву, яка передбачає суттєву активізацію інноваційних процесів, інтелектуальний розвиток людського капіталу, перехід до системної генерації ідей, розповсюдження і використання знань.

Україна на початку економічних реформ досить широко використовувала перший варіант конкурентної стратегії. Це дало їй змогу не тільки утриматися, але й дещо розширити свою присутність на світовому ринку. Платою за це став сировинний ухил структури промислового виробництва, жорстка залежність від кон’юнктури світового ринку і імпорту енергетичних ресурсів, нерозвинений внутрішній ринок, прогресуюче забруднення довкілля, що спричинило погіршення стану здоров’я і досить повільні темпи зростання добробуту населення.

Промисловість має всі ознаки стати основним носієм технічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності.

Висновки. Інформаційні технології стають невід'ємною складовою конкурентної стратегії. Це робить доцільним створення в складі Міністерства промислової політики галузі (сектора, департаменту) інформаційних технологій.

Пріоритетними напрямами її діяльності мають стати: системи управління промисловими підприємствами; системи автоматизованого проектування; інтелектуальні системи підтримки прийняття рішень; створення програмного забезпечення та його експорт; робота з базами даних; консультації з питань інформатизації; технічне обслуговування та ремонт офісної та комп’ютерної техніки.

Організаційною формою розвитку цього напряму діяльності стануть створення крупних компаній та об’єднань з розробки програмних продуктів, інтеграції, впровадження інформаційно-технологічного (ІТ) консалтингу та виробництво інформаційних засобів і технологій.