15. Особливості образотворчого мистецтва Київської Русі

З-поміж пам’яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення – мозаїки тафрески, якими оздоблювалися храми.

Шедеврами світового рівня є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Техніка виконання мозаїк, а також їхні художні особливості зазнали впливу візантійських традицій, проте дослідники переконані, що їх творили й руські майстри.

Ще більшою самобутністю відзначалися руські фрески – основний вид тогочасного монументального малярства.

Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями.

Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.

Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері.

Її привезли в середині 12 ст. із Константинополя.

Вона прикрашала храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського малярства 11–12 ст. – Холмська ікона Богородиці.

Джерела зберегли відомості про одного із найперших руських iконописцiв – київського майстра Алiпiя.

Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря.

Унікальною пам'яткою цього малярського осередку є ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями датують початком 12 ст.

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана із його церковним характером, адже мозаїками, фресками та іконами оздоблювалися храми. Здебільшого на них зображували Ісуса Христа, Богоматір, святих апостолів, мучеників, біблійні сцени тощо. Для кожного з таких зображень існували церковні приписи, виражені у певній іконографічній традиції. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

Із часом, особливо за доби роздробленості та монгольського лихоліття, зв’язки руського іконопису з візантійською традицією почали слабнути.

Руські художники, не відкидаючи візантійських приписів, дедалі впевненіше творили власну іконописну школу.

Найвидатнішою і найхарактернішою пам’яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х рр. 20 ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина 13 ст.) з Успенської церкви в селі Дорогобужі на Волині.

Відомою іконою українського малярства першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.

16. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр.

Київська Софія. Велич Царгородської Софії цісаря Юстиніана мимоволі була натхненням для князя Ярослава Мудрого, котрий, ставши в Києві твердою ногою, вже в 1037 р. береться до будови своєї кафедри. Будова тривала довго, аж до 1061 чи навіть 1067 p., та коли Ярослав «прикрасив ЇЇ золотом і сріблом, посудом та многоцінними іконами», то «не було для неї пари на всій півночі, від сходу до заходу».

Київська Софія первісно мала п'ять нав і стільки ж вівтарних апсид від сходу. Середня нава й апсида були ширші й далі висунеш на схід, аніж бічні. Впоперек усіх нав посередині проходив трансепт, на перехресті якого з головною навою підносилася головна баня на високому підбаннику. Від заходу до нав притикав партеровий притвір (нартекс), опер­тий на дуже пишно декорованих колонах і луках. По боках нав бігло таке ж партерове «опасання» з галереєю. На північно-західному розі кафедри здіймалася вежа з вужеподібними сходами на опасання й хори. Другу⁷ вежу з південно-західного рогу було прибудовано в XII в. В цілому Київська Софія виповнювала прямокутник 39X34 м. Внутрішню конструкцію склепінь і луків, над якими здіймалося дев'ять, а може й 13 бань, підпирали 12 стовпів-пілонів. У противенстві до базилічного заложення Десятинної церкви Софія мала синте­тичний, центро-базилічний характер як у поземому плані, так і в надбудові (елевації).

Софійські фрески й мозаїки. Ще в 1848 р. в Софії були відкриті фрески часів Ярослава, що їх при могилянській обнові забілили. Та тут же знайшовся «старець Іринарх», який узявся їх ґрунтовно «оновити». Дивом урятувалися від «обнови» фрески, котрі були тоді під іконостасом та в Михайлівському приділі. В 1885 р. були відкриті мозаїки головної бані та на стовпах «переможної арки». Були це сяк-так збережені фрагменти Христа Пантократора, архангела, погруддя апостола Павла та Богородиці й архангела Гавриїла у сцені Благовіщення. Мозаїки пресвітерії (так звана Нерушима Стіна з Богородицею-Орантою, Тайною Євхаристії й Отцями Церкви) були відомі й обстежені давніше. Крім цього, були відкриті фрагменти Деісуса на самій переможній арці, первосвященика Арона й п'ятнадцять медальйонів із циклу Сорока Мучеників на підбанних арках.

Мозаїками були прикрашені головні частини кафедри: головна баня, переможна арка і пресвітерія, тоді як решту стін укривали фрески. «Житіями» Богородиці, св. Михайла, Петра та Юрія були розмальовані бокові апсиди; стіни головної нави покривалися сценами зі Старого й Нового Заповіту, тоді як стіни бічних нав були виповнені постатями й погруддями святих. У цілому в малярській декорації кафедри витримано тематичний розподіл, устійнений дотогочасною візантійською традицією.

Та малярська декорація Софії цінна для нас ще однією, дуже характеристичною подробицею: крім мозаїк і фресок із біблійними зображеннями, є там фрески з побутовими сценами, ба навіть спроби портретного малярства. Внутрішні стіни наріжних башт кафедри вкриті циклом картин (понад 130 фігур), які передають сцени з життя княжого двора,— воєнні виправи, лови, сміховинні продукції скоморохів і т. п. Одні з дослідників бачать у тих сценах життя на дворі київського володаря, другі схильні бачити в них зображення побуту на Імператорському дворі в Царгороді. В порівнянні з іншими фресками кафедри мальовила веж збереглися куди краще, а при тому дають вони нам уявлення про те, як тогочасне малярство підходило до «світських» тем, не зумовлених кано­нами іконописної формалістики.

Розподіл картин, типи постатей і стиль софійських мозаїк — суто візантійські. «Виконані вони не одним майстром, а гуртком митців. Були в ньому першорядні сили й другорядні майстри. Перші з них дали, твори викінченої досконалості, інші дали слабші, наче невирішені форми зображень. Працею одного, мабуть, головного митця, є частина вівтарного фризу святців, у першу чергу зображення Лаврентія, Василя Великого та Йвана Золотоустого