20. Визначте проблеми систематизації і кодифікації адміністративного законодавства

Ефективний правовий супровід адміністративної реформи передбачає подальшу систематизацію адміністративного законодавства, перш за все шляхом його кодифікування.

Оскільки здійснити кодифікування норм адміністративного законодавства одночасно і в одному акті об'єктивно неможливо, доцільно здійснити поетапне кодифікування за окремими сферами і інститутами адміністративно-правового регулювання.

Кожен етап цього процесу може завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнювального Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або "книг"), які повинні мати кодифікуючий характер і можуть називатися відповідними "Кодексами".

Орієнтовна структура (з урахуванням черговості ухвалення) Адміністративного кодексу повинна включати:

1. Кодекс про адміністративні правопорушення (оновлений);

2. Адміністративно-процесуальний кодекс;

3. Адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс;

4. Кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифікуючі акти.

Детальніше обгрунтування структури Адміністративного кодексу, етапності його розробки і ухвалення вимагає підготовки окремої науково-практичної концепції з цих питань.

21. Визначте основні напрями розвитку і реформування адміністративного законодавства.

1. Забезпечення прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади стратегічна орієнтація розвитку і реформування

адміністративного законодавства.

2. Оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян.

3. Розвиток законодавства про органи виконавчої влади.

4. Розвиток законодавства про державну службу

5. Правове забезпечення загальних процедур управлінської діяльності (адміністративних процедур).

6. Правове забезпечення надання органами виконавчої влади управлінських послуг громадянам.

7. Розвиток законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади.

8. Впровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового контролю за виконавчою владою.

9. Правове забезпечення адміністративного оскарження (позасудового) захисту прав і свобод громадян).

10. Реформування інституту адміністративної відповідальності.

11. Розвиток законодавства про державне регулювання і управління в окремих сферах суспільного життя.

22. Напрями реформування адміністративного законодавства у галузі забезпечення прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади

З метою послідовного подолання недоліків основні напрями розвитку і реформування адміністративного законодавства необхідно підпорядкувати наступним першочерговим потребам.

1. Зокрема, треба позбутися залишків принципу формально-декларуючого "демократичного", а насправді - цілком "бюрократичного" -централізму в побудові системи і діяльності органів виконавчої влади.

В умовах невиправдано високої централізації державного управління головним показником роботи є не якісне виконання органом або посадовцем нормативно визначеної компетенції, функцій і повноважень, а механічне відтворення команд "зверху" з наміром догодити вищому начальнику. Тому навіть саме поняття "компетенції" багато в чому втратило своє справжнє значення.

Внаслідок цього в управлінській практиці повноваження у багатьох випадках формулюються розпливчаті, неконкретні, не існує чіткого розподілу завдань, функцій і відповідальності між різними органами і посадовцями. Окремі органи часто дублюють один одного, який приводить до паралелізму і неузгодження в роботі. А все це, звичайно, істотно заважає громадянам реалізувати свої законні вимоги і наміри у відносинах з відповідними органами і посадовцями.

Важливе значення має необхідність подолання існуючої недооцінки ролі законів в правовій регламентації відносин між органами виконавчої влади і громадянами.

Це підтверджується, зокрема, тим, що і на сьогодні переважна більшість питань у сфері виконавчої влади розв'язуються, як в минулі роки, не в законах, а в підзаконних нормативно-правових актах уряду, міністерств, державних комітетів і деяких інших центральних органів виконавчої влади. Саме тому, зокрема, з'являється можливість порушень прав і свобод громадян з боку органів виконавчої влади не тільки на етапі ухвалення індивідуальних адміністративних актів, а ще на рівні нормативної регламентації в підзаконних актах, і особливо, як свідчить життя, в так званих "відомчих" актах (акт міністерств та інших центральних орган виконавчої влади). Хоча можливість таких порушень значно знизилася після введення державної реєстрації таких нормативних актів в органах юстиції.

Враховуючи на це, слід істотно підвищити питому вагу законів в регулюванні у сфері виконавчої влади і і додатково законодавчо позбавити більшість центральних органів виконавчої влади (окрім міністерств) права видавати нормативні акти, які стосуються прав і свобод громадян.

Хоча сьогодні і існує певна правова база для практичної реалізації громадянами права звертатися з скаргою до найвищого у порядку підлеглості органу або посадовця, яка не позбавляє людину права звернутися і до суду відповідно до чинного законодавства, все ж таки ретельно унормований і, головне, ефективно діючий процесуальний механізм захисту прав і свобод людини у сфері виконавчої влади ще тільки може бути створений.