62. Поняття права міжнародної безпеки

Право міжнародної безпеки - галузь міжнародного права, принципи і норми якої регулюють взаємодію суб'єктів цього права з метою забезпечення миру і безпеки.

Безпека кожної держави залежить від безпеки всіх. Світ неподільний. Звідси необхідність широкого та активного співробітництва держав. Ці зусилля потребують витрат. Їх природним джерелом є кошти, які йшли на озброєння. Скорочення озброєння до рівня, необхідного для самооборони й участі в колективних миротворчих діях, стало вимогою часу.Важливий внесок у формування права міжнародної безпеки належить нашій країні. У Декреті про мир 1917 р. в концепції справедливого, демократичного світу містилися принципи системи миру і безпеки. Обмежений внесок у формування права міжнародної безпеки внесла Ліга Націй. Поза її також робилися зусилля щодо забезпечення безпеки шляхом двосторонніх та групових договорів. Активну роль у цьому відігравав СРСР. Вся ця діяльність не увінчалася успіхом, і тим не менше не можна ігнорувати її значення для формування права міжнародної безпеки.

63.Система міжнародної безпеки

Система міжнародної безпеки включає такі засоби забезпечення міжнародної безпеки:

1.мирні засоби розв’язання міжнародних суперечок

2.система колективної безпеки

3.заходи щодо заподіяння гонки озброєнь і озброєнь

Розброєння- це комплекс узгоджених державою заходів спрямованих на скорочення і як наслідок повної ліквідації матеріальних засобів ведення війни.

4.Заходи довіри

Неприєднання – це порушений стан держави ,яка розривається.

Риси:

1.незалежність внутрішньої і зовнішньої політики держави

2.неучасть у військових блоках і договорах

Нейтралітет- це особливе міжнародно-правовий статус держави і відповідно до якого держава зобов’язується:

- не виступати у військові блоки

- не мати на своїй території іноземних військ

- не подавати військову домопогу ворогуючим сторонам.

Види нейтралітету:постійний, традиційний, позитивний, договірний.

65. Поняття і види колективної безпеки

Колективна безпека - це колективна захищеність держав і товариств від внутрішніх і зовнішніх загроз. Колективна безпека включає систему заходів, спрямованих на підтримку міжнародного миру, запобігання війні, по наданню колективної відсічі агресії і колективної допомоги. Ця співпраця може здійснюватися і в рамках ООН, міжнародних організацій або на регіональній основі.

Створення системи колективної безпеки вирішується комплексом заходів політичного, економічного, правового характеру, а також військово-організаційними заходами. Колективна безпека держав учасниць базується на таких основних принципах:

Неподільність безпеки: агресія проти однієї держави учасника розглядається, як агресія проти всіх держав учасниць.

Однакова відповідальність держав учасниць за збереження безпеки.

Невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів один одного.

Колективна оборона.

Прийняття рішень із принципових питань забезпечення колективної безпеки на основі консенсусу.

Відповідальність складу і готовність сил і коштів масштабові військової загрози.

Можливість розміщення окремих військових баз і об'єктів одних держав учасниць на території інших.

Регіональні системи колективної безпеки представлені організаціями на окремих континентах і в регіонах. ООН дозволяє діяльність таких організацій «за умови, що вона сумісна з цілями та принципами ООН». Прикладом регіональної організації є НАТО.

Слід окремо зупинитися на колективній безпеці в рамках СНД. Держави-учасниці відповідно до взятих зобов’язань мають підтримувати міжнародні мир і безпеку. У разі загрози миру відбуваються спільні консультації з метою її усунення.

Колективна безпека СНД будується на підставі норм Статуту ООН і Договору про колективну безпеку від 15 травня 1992 року. Цей договір має суто оборонний характер і відкритий для держав, що в ньому зацікавлені та його підтримують.

Універсальна система колективної безпеки ґрунтується на нормах Статуту ООН і передбачає дії держав відповідно до рішень цієї організації. Уперше її було застосовано, коли різні за своєю ідеологією держави об’єдналися на основі спільної програми, утворивши антигітлерівську коаліцію. У післявоєнний період було створено всесвітню систему колективної безпеки у формі ООН. Її основне завдання — «позбавити прийдешні покоління від будь-яких лих і війни». Система колективних заходів, передбачена Статутом ООН, охоплює: заходи щодо заборони погрози силою або її застосування (п. 4 ст. 2), заходи з мирного розв’язання міжнародних суперечок (гл. VI), заходи з роззброєння (ст. 11, 26, 47), заходи щодо використання регіональних організацій безпеки (гл. VIII). тимчасові заходи з припинення порушень миру (ст. 40), примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст. 41) і з їх використанням (ст. 42)