55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права.

Міжнародне повітряне право — це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності.

риси

56. Юридична природа та правовий режим повітряного простору.

Відповідно, правовий режим повітряного простору держави встановлюється її внутрішнім правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави відповідно до загальних (універсальних), багатосторонніх або двосторонніх угод, учасницею яких вона є, а іноді відповідно до односторонніх юридичних актів держави, визнаних іншими державами, яких вони стосуються. Правовий режим недержавного, міжнародного повітряного простору установлюється винятково міжнародним правом. У його основі свобода польотів над такими просторами, підтверджена, зокрема, Конвенцією ООН з морського права 1982 року і здійснювана відповідно до умов цієї Конвенції й інших норм міжнародного права.

Вищевикладені принципові початки мають на увазі міжнародно-правове регулювання міжнародних польотів відповідно до запропонованого визначення галузі міжнародного повітряного права. Тому наступним підлягаючим характеристиці терміном є термін «міжнародний політ». Основне джерело сучасного повітряного права — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказька конвенція) містить визначення терміна «міжнародне повітряне сполучення», як означаюче повітряне сполучення, здійснюване через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави (стаття 96).

57.Поняття і джерела міжнародного космічного права

Міжнародне космічне право- це галузь мп, принципи і норми якої визначають статус космічного простору ,включає небесні тіла і регулює діяльність субєктів мп по його дослідженні використання.

Ще в грудні 1958 р. у Резолюції Генеральної асамблеї ООН підкреслювалися як спільна зацікавленість людства в космічному просторі, так і необхідність обговорення в ООН правових проблем, які можуть виникнути при здійсненні програми дослідження космічного простору. Одночасно ставилося питання про необхідність використання космічного простору тільки у мирних цілях. Це, основне, положення було підтверджене у грудні 1963p., коли під егідою ООН була ухвалена декларація правових принципів, які регулюють діяльність держав з дослідження та використання космічного простору. В 1967 р. у рамках ООН був підписаний Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Цей Договір (скорочено він іменується як "Договір про Космос") є одним із основних документів у сфері правової регламентації використання космічного простору, оскільки він не тільки визначив його режим, але й сформував права та обов'язки держав у будь-якій діяльності, що пов'язана з дослідженням і використанням Космосу.

Слідом за цими документами були ухвалені:

- Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів та повернення космічних об'єктів, запущених у космічний простір (22.04.1968);

- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (29.03.1972);

- Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (18.12.1979 р.) та ін.

Такі основні джерела міжнародного космічного права. Відповідно до цих джерел, як основні і загальні принципи міжнародного космічного права, можна було б назвати:

Дещо раніше, в тому ж 1963 р. (5 серпня), за активної участі ООН. був підписаний Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою.

- дослідження і використання Космосу на благо всього людства;

- рівне право усіх держав на дослідження і використання Космосу;

- заборону національного присвоєння Космосу;

- відповідність космічної діяльності міжнародному праву;

- свободу Космосу для наукових досліджень;

- використання Місяця та інших космічних тіл виключно в мирних цілях;

- міжнародну відповідальність держав за всю національну космічну діяльність;

- міжнародну відповідальність держав за шкоду, заподіяну космічним об'єктам;

- співробітництво і взаємодопомогу держав при обстеженні та використанні Космосу;

- збереження державами юрисдикції та контролю над космічними об'єктами, занесеними в їхні реєстри;

- обов'язок держав уникати шкідливого забруднення Космосу.

Основний пакет документів галузі відповідає вимогам генерального акту: так, відповідно до ст. V було розроблено Угода про рятування 1968 р., ст. VI-VII - Конвенція про відповідальність 1972 р., ст. VIII - Конвенція про реєстрацію 1975 р., ст. IX-X - Угода про Місяць 1979 Перераховані нормативні акти мають ще одна важлива якість - всі вони не мають обмежень членства і дії в часі іпросторі (останнє досягається застосуванням терміна «космос» у широкому сенсі слова). Умовно до джерел галузі відносяться окремі положення договорів, пов'язаних з космічною діяльністю або простором, наприклад: Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань 1996 р., Конвенції про заборону використання природного середовища у військових або будь-яких ворожих цілях 1977 р., Конвенції про оперативне сповіщення про ядерну аварії 1986 р., статутні договори міжнародних космічних організацій