52. Юридичні підстави зміни державної території

У Декларації принципів Хельсинкского заключного акту НБСЄ 1975 р. проголошені принципи непорушності границь і територіальної цілісності. Як ми вже відзначали, данийные принципи забороняють насильницькі дії по зміні територій держав. Разом з тим міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території

В XX в. найбільш істотну роль як юридична підстава територіальних змін зіграв принцип самовизначення народів. Реалізація цього принципу привела до великих територіальних змін, внаслідок яких на політичній карті миру з'явилася безліч нових держав у Європі, Азії, Африці, Латинської Америці

Способи реалізації даного принципу можуть бути різними - збройна боротьба, рішення парламенту, плебісцит (референдум).

Плебісцит - це всенародне голосування по питанню державної приналежності певної території. Воно може проводитися як на підставі внутрішньодержавного акту, так і відповідно до міжнародного договору. Організація й контроль за його проведенням можуть поручатися державному органу або міжнародній організації. Плебісцит був уперше проведений у період Великої французької революції 1789-1794 р., згодом він став широко визнаним інститутом міжнародного права. В 1944 р. Ісландія на основі плебісциту вийшла з Датського королівства й стала незалежною республікою; в 1945 р. у Монгольській Народній Республіці був проведений плебісцит, у ході якого народ цієї держави виразив свою волю зберегти незалежність від Китаю; в 1993 р. провінція Эритрея за допомогою плебісциту виразила своє рішення відділитися від Ефіопії

У внутрішньодержавній і міжнародній практиці замість терміна «плебісцит» іноді використовується термін «референдум». Істотної різниці між цими поняттями немає. Однак плебісцит проводиться найчастіше для рішення територіальних питань, а референдум - з питань прийняття, зміни або скасування внутрішніх законів, конституції й т.п.

При реалізації принципу самовизначення народів необхідно пам'ятати, що всі основні принципи міжнародного права взаємозалежний і кожний принцип повинен розглядатися в контексті інших принципів. Інакше кажучи, здійснення даного принципу не повинне заподіювати збитку принципу територіальної цілісності держав. У конкретній дійсності досягти гармонічного сполучення цих принципів часом досить важко, наприклад проблема Тибету в Китаї, Чечні в Росії, створення курдським народом незалежного государства Курдистан. Якщо на ґрунті міжнародного права не вдається знайти рішення цих проблем, то необхідно шукати політичні засоби для досягнення компромісу, проявляючи добру волю й терпимість друг кдругу.

Правомірним способом територіальних змін також є цессия. Цессия - це передача частини території однієї держави іншому на основі угоди між ними. Цессия звичайно здійснюється на возмездных початках, тобто вимагає компенсації в грошовій або іншій формі. Як правило, у порядку цессии уступаются невеликі ділянки державної території з урахуванням географічних особливостей місцевості. В 1947 р. Фінляндія цессировала СРСР за певну суму невелика ділянка своєї території в районі гідроелектростанції Янискоси. А роком раніше СРСР поступився Афганістану частина водної території Амудар'ї. Але іноді може мати місце цессия у відношенні значного по площі ділянки державної території. Так, в 1867 р. на основі міжнародної угоди Росія поступилася США в якості цессии Аляску (1519 тис. кв. км)1 за 7,2 млн. доларів

У міжнародній практиці може мати місце також подвійна цессия або обмін територіями. Так, в 1951 р. СРСР і Польща на основі угоди обмінялися ділянками своїх територій у районах Люблинского воєводства ПНР і Дрогобычской (нині Львівської) області УРСР, тому що ці територіальні ділянки і їхнє населення економічно тяжіли до суміжних районів СРСР і Польщі

У зв'язку з тим що цессия юридично оформляється у вигляді міжнародної угоди, крім інших вимог правомірності даної угоди, необхідно дотримати всіх умов дійсності міжнародних договорів. При цьому варто пам'ятати, що цессия відрізняється від оренди території, тому що при цессии ділянка державної території уступается іншій державі на вічні часи, а не на певний строк, як це має місце при міжнародно-правовій оренді