Установка на виховання

У чому суть виховної роботи? Основна задача школи — формування особистості учня, розвиток всіх його здібностей, фізичних, розумових і морально-вольових якостей. Щодня, щорічно школа, її складне і різноманітне життя захоплює учня, захоплює в світ знань, людських відносин, примушує працювати над собою. Головний виховний заряд учень одержує на уроці, де він не тільки придбаває знання і навики, але і розвиває розум, волю, долаючи труднощі пізнання, виховує в собі доброту і чуйність, допомагаючи товаришу в навчанні, і т.д. Дійсно, вчитель, навчаючи своєму предмету, виховує учня. Зовсім не просто працювати так, щоб кожен урок, кожне слово і дія, навіть зовнішній вигляд вчителя на уроці виховували. Але до такої майстерності потрібно прагнути.

Проте виховання не обмежується навчальним процесом, уроком. От як про це писав Василь Олександрович Сухомлинський: «Вже в перші роки педагогічної роботи мені стало ясно, що справжня школа—це не тільки місце, де діти придбавають знання і уміння. Навчання—дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини. Чим ближче я придивлявся до того, що всі ми звикли називати учбово-виховним процесом, тим більше переконувався, що справжня школа — це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якій вихователь і вихованець об'єднані безліччю інтересів і захоплень.

Школа стає вогнищем духовного життя, якщо вчителі дають цікаві і за змістом, і формою уроки... Але чудові, блискучі уроки є там, де є ще щось чудове, окрім уроків, різноманітні форми розвитку учнів поза уроків».

Життя школи складне і багатогранне. І чим багатше позаурочна діяльність школярів, тим успішніше йде формування їх особистості. Як учень засвоїв наукові знання, моральні уявлення, поняття добра, колективізму, чи стали вони якостями його особистості — покажуть вчинки. Тому потрібно організувати життя в школі так, щоб учні могли здіснювати благородні вчинки, мали нагоду проявити ініціативу, виказувати свої погляди, відстоювати переконання, укріплювати почуття обов'язку, відповідальності, рости активними громадянами.

У Павлишськой школі у В. А. Сухомлинського справа була поставлена так: «З першого дня перебування в школі ми привчаємо дітей до наступних вчинків:

• якщо ти побачив висохлий грунт навколо трояндового куща або персикового дерева, навколо недавно посадженої яблуньки або куща винограду, розпуши грунт, а увечері полий дерево або кущ;

• підніми на дорозі викинутий кимось або загублений шматок металу, принеси його на шкільний двір, поклади в спеціально відведеному для цієї мети місці: кожен грам металлу—це маленька частинка машини;

• побачив папірець у дворі, в коридорі, в класі — підбери, віднеси в сміттєвий ящик;

• здаючи після роботи інструмент в робочій кімнаті (різець, стамеску, ножик, шерхебель, рубанок), подивися, чи не треба його наточити, якщо треба, зроби це; пам'ятай, що інструмент (або інвентар — лопата, граблі, полівалка), що здається, повинен бути в значно кращому стані, ніж те, в якому ти його одержав;

• книга, яку ти повертаєш в бібліотеку, повинна бути в значно кращому стані, ніж ти її одержав; пам'ятай, що книга створюється працею багатьох людей; помітивши несправність в механізмі, яким тобі довірили управляти або на якому ти працюєш, зразу ж звернися за допомогою до старших товаришів, попроси їх усунути несправність; те, що зможеш, зроби сам.

Моральне значення цих вчинків у тому, що в них виражається пошана до праці, а через працю до гідності людини-творця».