36. Фінансовий потенціал країни

Визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави

Фінансовий потенціал окремими авторами визначається як „відносини, що вникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого фінансового результат)' за умови:

• наявності власного капітал), достатнього дія виконання умов ліквідності і фінансової стійкості;

• можливості залучення шпату в обсязі, необхідному для реалізації ефективних інвестиційних проектів;

• рентабельності вкладеного капіталу;

• наявності ефективної системи керування фінансами, що забезпечує прозорість поточного і майбутнього фінансового стану" Аналіз фінансового потенціалу рекомендується здійснювати за трьома напрямами: оцінка фінансових показників (ліквідності рентабельності фінансової стійкості), оцінка за критерієм можливість затаєння додаткового капіталу" (на основі оцінки показників кредитоспроможності та комерційної репутації підприємства), оцінки за критерієм „наявність ефективної системи кершння фінансами" 'на основі експертної оцінки).

Досліджуючи сутність фінансового потенціалу, доцільно виділити ще одну характерну особливість - з одного боку, фінансовий потенціал можна розглядати як джерело функціонування держави. її розвитку, однак з іншого - фінансовий ттотенціал фактично є результатом минулої діяльності. Саме в такому ракурсі найбільше прослідковусться взаємозв'язок між фінансовими ресурсами та фінансовим потенціалом, але потрібно зауважити, що фінансові ресурси - це лише складова фінансового потенціалу, фактично це його спожита частка

Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рачками економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

37. Інноваційно-інвестиційний потенціал рег України, його суть та складові.

Інноваційний потенціал України та її регіонів відображає те­риторіальні особливості багатогранних процесів розробки, ство­рення, впровадження та експлуатації інновацій. З огляду на особ­ливості свого економіко-географічного положення та історичного розвитку кожний регіон України бере участь у територіальному поділі праці, набуває своєї спеціалізації у сфері науково-тех­нічного розвитку.

На сучасному етапі науково-технічного розвитку України та її регіонів проблеми ефективності інноваційної діяльності та проб­леми використання нових технологій стають ключовими з пог­ляду прогнозування національної довгострокової стратегії розви­тку економіки, виводу її з кризи. Інноваційний розвиток будь-якого регіону та його підприємств має здійснюватися комплексно в усіх напрямах прогресивного розвитку і забезпечувати ефективні та динамічну їх діяльність в умовах ринкової економіки.

З метою органічного включення інноваційних чинників у про­неси економічних перетворень важливе значення має узгодження показників розвитку науково-технологічної сфери зі структурними змінами в економіці України та її регіонів. Головною метою структурних зрушень в економіці є переорієнтація вітчизняного виробництва на нарощування випуску продукції з високою часткою доданої вартості за рахунок використання сучасних іннова­цій. У цілому має поступово збільшуватися частка переробної промисловості у загальному випуску промислової продукції за рахунок зменшення частки видобувних і сировинних галузей ви­робництва. Зокрема, частка легкої промисловості за рахунок цьо­го чинника може збільшитись у 2 рази і досягти у 2005 році 6 %; частка машинобудівної галузі та харчової промисловості може збільшитися кожна на 15—16%. За цей самий строк (2000— 2005 рр.) цілком імовірним є зменшення частки чорної мета­лургії, паливної промисловості та електроенергетики.

Економіка України має підвищити тех­нологічний рівень галузей, особливо переробної промисловості. Завдяки цьому обсяги продукції на одного зайнятого повинні зрос­ти на кінець періоду у машинобудуванні у 3,5—4 рази, а в інших галузях — 1,5—3 рази. Технічне переозброєння приведе до змен­шення частки зношених основних фондів у середньому на 10 %.

Аналіз показників стану і динаміки інноваційної діяльності в Україні свідчить, що ситуація, яка склалась у цій сфері, є незадо­вільною. Якщо держава не здійснить термінових заходів, націо­нальна економіка може втратити навіть той потенціал, який вона сьогодні має. Позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, не відповідають тим можливостям виробничої, науково-техніч­ної, ресурсної сфер, які Україна мала у своєму розпорядженні на початку шляху реформування економіки. Модель ринкової еко­номіки, яка запроваджувалася в Україні протягом десяти років, не відповідала фундаментальним вимогам сучасної економіки — органічному її поєднанню з ринком на основі всебічного вико­ристання наукових знань та нових технологій.