- •1.1. Особистість молодшого школяра
- •1.2. Сімейні відносини як показник формування особистості дитини.
- •1.2.1. Поняття родини й сімейних відносин
- •1.2.2 Типи й стилі сімейних взаємин
- •1.2.3. Сім'я як фактор розвитку дитини
- •1.3. Негативний вплив внутрішньосімейних відносин на особистість дитини
- •Розділ 2.Емпіричне дослідження взаємозв'язку сімейних відносин та розвитку особистості дитини
- •2.1. Характеристика методів дослідження.
- •2.2. Характеристика вибірки та процедури дослідження
- •2.3 Аналіз отриманих результатів
- •Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «прийняття»
- •Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «кооперація»
- •Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «симбіоз»
- •Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «авторитарна гіперсоціалізація»
- •Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «маленький невдаха»
- •Розподіл за рівнями прояву типу виховання «тривожність в сім'ї»
- •Розподіл за рівнями прояву типу виховання «ворожість в сім'ї»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «сприятливий клімат в сім'ї»
- •Аналіз показників особистісного розвитку дітей за рівнем прояву типу виховання «тривожність в сім'ї»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояв у типу виховання «конфліктність в сім'ї»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «неповноцінність в сім'ї»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «прийняття»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «симбіоз»
- •Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «авторитарна гіперсоціалізація»
- •Висновки
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Чернігівський національний педагогічний університет імені т.Г. Шевченка Психолого-педагогічний факультет
- •Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку
- •Чернігів 2010
1.2.3. Сім'я як фактор розвитку дитини
Численні психологічні дослідження показують, що на сприйняття й відношення до дитини впливають безліч факторів, серед яких тільки деякі безпосередньо пов'язані з рисами самого хлопчика або дівчинки. Отже, на відношення батьків до дитини впливають:
-
Дитячий досвід самих батьків. Люди, ставши дорослими, найчастіше у своїй власній родині не усвідомлено формують відносини, які склалися в родині батьків, а також відтворюють ті проблеми, які вони не змогли розв'язати в дитинстві. Наприклад, якщо людина у дитинстві мала молодшого брата або сестру, ", що забрав" усю любов і увагу батьків, то весь період дорослішання може оцінюватися єю як "нещасливий" період життя, при цьому радість і безтурботність молодшого віку можуть, навпаки, ідеалізуватися. Найімовірніше, така людина буде не усвідомлено гальмувати дорослішання своєї дитини, вважати її "ще занадто малою", ігноруючи зростаючу потребу в самостійності [14].
-
Нереалізовані потреби батьків. Для деяких батьків (особливо матерів) виховання може стати основною діяльності й навіть основним сенсом життя. Тоді сама дитина стає єдиним об'єктом задоволення цієї потреби. В результаті, з віком діти природно трохи віддаляються від батьків, у їхньому житті починають відігравати більшу роль інші люди. Подібні наслідки дорослішання сприймаються такими батьками як погроза власного благополуччя, внаслідок чого, вони можуть не усвідомлено перешкоджати встановленню дитиною тісних контактів поза родиною, прагнути брати участь у всіх сферах життя сина (дочки), сильно засмучуватися при наявності в нього (її) думок або почуттів, якими той не прагне ділитися, тобто фактично не визнавати права дитини на свій внутрішній мир[9].
Інша потреба, що впливає на відношення до дитини, це потреба батьків в досягненнях. Тут, можливі два сценарії. Перший, це коли один з батьків прагне, щоб дитина добилася багато чого, особливо того, чого з якихось причин не зміг досягти сам. Негативним результатом реалізації такої потреби іноді стає вибір сфери досягнення, яка не відповідає реальним можливостям і схильностям дитини. Так татусі й мами можуть вибирати, наприклад, тип школи або види розвиваючих кружків і секцій, виходячи не з бажань, здатностей і потреб своєї дитини, а з бажання, щоб вона досягла того, що вони вважають важливим, але що їм самим не вдалося. Дитина втрачає необхідної незалежності, спотворюється сприйняття властивих їй задатків, сформованих особистісних якостей.
Зазвичай до уваги не беруться можливості, інтереси, здатності дитини, які відмінні від тих, що зв'язані із запрограмованими цілями. Дитина стає перед вибором. Вона може втиснути себе в рамки далеких їй батьківських ідеалів тільки заради того, щоб забезпечити любов і почуття задоволеності батьків. У цьому випадку вона піде неправильним шляхом, що не відповідають її особистості й здатностям, який часто закінчується повним фіаско. Але дитина може й повстати проти далеких їй вимог, викликаючи тим самим розчарування батьків із-за невиправданих надій, і в результаті виникають глибокі конфлікти у відносинах між дитиною й батьками. Така ситуація виявляється досить часто в процесі консультування батьків, хоча їх дійсні мотиви можуть ховатися під самими різними міркуваннями про перспективність і корисність цієї діяльності для дитини.
Другий варіант потреби в досягненнях теж нерідкий у сучасному світі, де соціальна успішність і конкурентоспроможність є найчастіше чи не мірилом людської цінності. Подібні відносини нерідко вибудовуються в родинах успішних, що багато працюють і звикли досягати своїх цілей. Такі батьки будуть вимагати від дитини досягнення цілей, доведення справ до кінця, дратуватися на прояви ліні й непослідовність свого сина або дочки. Ціль їх виховання - прищепити організованість і цілеспрямованість -безумовно, блага. Однак та наполегливість, з якої вони її домагаються, а також ігнорування вікових особливостей дитини й пред'явлення до неї завищених вимог можуть негативно позначатися на відносинах у родині й сіяти вічне невдоволення своїм сином (дочкою).
Одна з базових людських потреб у прив'язаності, особливим образом може проявлятися у відносинах батьків з дітьми. Якщо дорослий випробовує занадто сильну потребу в емоційній прив'язаності до нього з боку дитини, то за цим може стояти або страх самітності (особливо при відсутності інших тісних відносин, наприклад із чоловіком), або власна дитяча недостатньо вдоволена потреба в прив'язаності, у якійсь мірі "злитті" з матір'ю. Результатами такої потреби у відносинах з дитиною можуть стати підвищена опіка з боку батька, потреба ділитися всіма своїми переживаннями з дитиною й очікуванням того ж від неї. Відповідно, поведінка сина (дочки) буде сприйматися як позитивна або негативна залежно від того, чи забезпечує вона батькам відчуття міцного емоційного зв'язку.
3) Особистісні особливості батьків. Напевно, дію цього фактора відстежити найскладніше, для багатьох батьків, однак при деякій навичці або за допомогою фахівця цілком можливо усвідомити наявність у себе тих або інших рис і їх вплив на сприйняття дитини [2].
Так, наприклад, можна простежити зв'язок між тривожністю одного з батьків, її проявом (у вигляді, опікуючої й оберігаючої поведінки) і її наслідком - придушенням розвитку активності й самостійності дитину.
Нерідко доводиться зустрічатися й з такою ситуацією: один з батьків вважає своїми недоліками якісь риси характеру або звички, негативно до них ставиться. Тому, якщо він зустрічає їхній прояв у своєї дитини, то реагує на них дуже емоційно й починає вести боротьбу із цими недоліками з подвоєною силою. Однак описаний випадок не самий складний. Гірше, якщо батьки не усвідомлюють або не визнають існування якихось негативних рис у собі, а приписують своїй дитині (іноді зовсім невиправдано) і ведуть "воєнні дії" на чужій території. Крайнім наслідком цієї боротьби може стати навіть емоційне відторгнення дитини (батько не здатний упокоритися з наявністю недоліків, а тому ніколи не ухвалює дитину такою, якою вона є, намагаючись її постійно "поліпшувати").
Негнучкість поведінки й мислення батьків, звичка діяти в різних ситуаціях по одній схемі, може приводити до конфліктів у дитячо-батьківських відносинах. Це викликає необхідність "підлаштовуватися" під новий етап вікового розвитку дитини в міру її росту. Таким батькам може видатися, що їх діти стали гірші, впертіші, егоїстичніші, просто тому, що колишні методи у відносинах з ними вже не годяться, а нові виробити складно, це й викликає в батьків напругу, роздратування від необхідності змін.
-
Стосунки із батьком (матір'ю) дитини [2]. Якщо щось у дитині нагадує того, кого хотілося б стерти з пам'яті, хто наніс душевну рану, то природно, що в цьому випадку, батько (мати) зовсім інакше буде сприймати ті характеристики дитини, які вона успадкувала від другого біологічного батька. На жаль, описане явище досить часто лежить в основі невдоволення дитиною розведеним батьком (матір'ю), однак дорослим із труднощами усвідомлюється дійсна причина цього неприйняття. У подібних ситуаціях дуже важливо усвідомлювати, що "перевиховуючи" дитину, "борючись" з її недоліками, ви головним чином ведете незриму війну у відносинах з колишнім чоловіком (жінкою), але робите це на території дитини, яка нітрохи не винувата у тому, що ви вибрали їй такого батька (або мати).
-
Обставини народження дитини. Якщо батьки сприймають свою дитину як "хворобливу", "тендітну" або "беззахисну", то корисно згадати при яких обставинах з'явилося на світ їх маля. Нерідко страх втратити дитину, що приводить до описаного викривлення сприйняття, з'являється в батьків при наявності таких проблем, як довге лікування безплідності, важкі пологи і їх наслідки, перенесення дитиною серйозного захворювання в ранньому дитинстві, або ж, навпаки, небажаність появи дитини, невідповідність її статі очікуваній або бажаній, ускладнення в особистім житті з появою маляти й т.п., можуть приводити до емоційного відкидання дитини [26].
Звичайно, перераховані аспекти аж ніяк не вичерпують усю різноманітність факторів, що впливають на відношення батьків до дитини. Однак їх досить для того, щоб зрозуміти, як складні ці відносини й з яких різних компонентів вони складаються.
