8.3 Лідерство в управлінні органом виконавчої влади

У кожному органі виконавчої влади відбувається горизонтальний та вертика­льний поділи пращ, у процесі яких керівники отримують повноваження, тобто право виливати на поведінку підлеглих для забезпечення цілей діяльності органу держав­ної влади. Наявність права впливати на діяльність підлеглих є неодмінною переду— мовою управління, але вона ще не гарантує ефективності такого впливу. Існують рі­зні способи реалізації цього права: від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) втручання в діяльність підлеглих. Кожний з цих способів широко ви­користовують на практиці.

Багатьох називають керівниками тільки тому, що вони знаходяться на вершині адміністративної піраміди. Але справжніх керівників вирізняє наявність такої спе­цифічної властивості, як здатність підбирати для кожної конкретної ситуації найе­фективніший механізм впливу на підлеглих і здатність до ефективного лідирування.

Більшість людей не розрізняють поняття керівництва, влади та лідерства, вва­жаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично мас владу над підлеглими і є лідером. колективу. Формально це так. иднак на практиці"співвідно=^— шення цих трьох складових частин управлінського впливу досить різне.

Лідерство є ключовою ситуаційною змінною, визначається якостями керівни­ка і підлеглих та ситуацією.

Лідерство - управлінські взаємовідносини між керівником і послідовниками, засновані на ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямовані на спонукан­ня людей до досягнення загальних цілей.

Виділяють формальне і неформальне лідерство. У випадку формального лі­дерства вплив на підлеглих чиниться з позицій займаної посади. Процес впливу па людей через особисті здібності, уміння та інші ресурси називають неформальним лі­дерством. Ідеальним для лідерства є поєднання двох основ влади: особистої та орга­нізаційної.

Найхарактерніші риси ефективного лідера:

• бачення ситуащї в цілому;

• здатність до комунікації:

• довіра співробітників:

• гнучкість під час прийняття рішені..

Існує три підходи до визначення значущих чинників ефективного лідерства: підхід з позиції особистісних якостей, иоведінковий підхід, ситуаційний підхід.

/) Підхід і нош цій особистих якостей керівника. Прихильники даного нід--хеду зробили спробу визначити співвідношення між наявністю конкретних особис­тих якостей і ефективністю керівництва. Найчастіше визначають наступні якості ефективного керівника, відсутність яких перешкоджає досягненню високих резуль­татів в роботі:

1. Здатність управляти собою.

2. Розумне сприйняття особистих цінностей, розумне уявлення про те, що є важли­вим і цінним в житті.

3. Цілеспрямованість, тобто концентрація уваги і зусиль на бажаних результатах.

4. Прагнення до самоудосконалення.

5. Уміння вирішувати проблеми.

6. Винахідливість і здібність до інновацій.

7. Уміння впливати на тих, що оточують.

8. Знання основ сучасного менеджменту і володіння практичними навиками їх ви­користання.

9. Здатність керувати.

10. Уміння навчати.

11 Здатність формувати колектив.

2) Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва залежно від манери поведінки по відношенню до підлеглим:

Авторитарний стиль керівництва', у його основі - значна влада керівника, яка створим- можливості для нав'язування сноп молі виконавцям. Виходячи з таких по­ложень, автократ прагне максимально централізувати повноваження, структурус ро­боту підлеглих за допомогою різних процедур, правил, інструкцій, практично не дає підлеглим можливості брати участі, у прийнятті рішень. Він також може чинити психологічний тиск на підлеглих і навіть вдаватися до погроз.

Демократичний стиль керівництва відрізняється високим ступенем децентра­лізації повноважень І Іідлеглі мають можливість брати участь в ухваленні рішень і користуються широкою свободою у виконанні роботи. Часто керівник обмежується постановкою загальної мети, надаючи підлеглим можливість згідно із загальною ме­тою сформулювати свої власні.

Ліберальний керівник надає підлеглим повну свободу у визначенні своїх цілей і контролі за своєю власною роботою. Для ліберального керівництва характерна мі­німальна участь керівника в управлінні: група має повну свободу ухвалювати власні .рішення.

3) Ситуативний підхід базується на припущенні, що стилі керівництва і особисті якості менеджера понад усе відповідають певним ситуативним чинникам: потребам і особистим якостям підлеглих, характеру завдання, вимогам до дії внутрішнього середовища, наявної інформації.