Тема 8 організація діяльності керівника органу виконавчої влади. Лідерство і суспільна активність

1. Особливості управлінської праці керівника органу державної вЛади

2. Влада та особистий вплив керівника органу виконавчої влади

3. Лідерство в управлінні органом виконавчої влади

4. Організація робочого місця керівника органу виконавчої влади

5. Організація особистої праці керівника органу виконавчої влади

6. Переговорний процес у діяльності керівника органу виконавчої влади

8.1 Особливості управлінської праці керівника органу державної влади ,

Управлінська праця керівника органу викоианноХвлдди масовою оіішщ|)іку:_Гі предметом є інформація, засобами - організаційна і обчислювальна техніка, резуль­татом - прийняті рішення, а особливостями: надзвичайна насиченість, часті втру­чання, тотальний контроль, широка мережа контактів, що виходить за межі колекти­ву, домінування мовного (усного) спілкування з навколишніми.

Зміст праці керівника визначається місцем, яке вій займас в ієрархії органу ви­конавчої влади. Чим вище посада, тим більша питома вага управлінської роботи.

Для того, щоб забезпечити виконання встановлених задач, необхідно відповід­ним чином організувати працю людей, зокрема, визначити функції кожного праців­ника; розробити форми кооперації праці; визначити робочі місця; вказати методи виконання роботи. Характер організації праці в колективі визначається мірою про­гресивності техніки і технології, що застосовуються, а також рівнем кваліфікації працівників.

Розподіл управлінської праці - це об'єктивний процес відокремлення її видів у самостійні сфери трудової діяльності різних груп керівників прг,*щу ниі"чі™ч<ч туча-ди. У табл. 8.1 наведені основні види розподілу управлінської праці

Вид

Таблиця 8.1 - Види розподілу управлінської праці в органі державної влади

Сутність

Функціональ­ний

Процес виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління органом виконавчої влади, виконання яких закріплюється за повними керівникп-ми або підрозділа ми.

Ієрархічний

Розподіл робіт за функціями, по рівнях ієрархії управління: закріплення їх за пев ними керівниками і підрозділами, формування на цій основі їхніх новноважені

ТТ 1 • • . — ¹ —

Технологічна й

Диференціація процесу управління на операції зі збору, переданий, збереження і перетворення інформації, що виконуються певними категоріями управлінських працівників і технологічних спеціалізованих підрозділів

Професійний

Кваліфікацій- ний

Посадовий

Диференціація керівників органу виконавж#-владвдідіювідііо^ сійної підготовки

Розподіл робіт відповідно до кваліфікації, стажу роботи та особистих здібностей керівників органу виконавчої влади Розподіл керівників відповідно до їх компетенції

Ведуче місце серед них займає функціональний розподіл, оскільки він визна­чає появу інших видів. Разом вони можуть виступати базою для класифікації пра­цівників, що займаються управлінською працею в органі державної влади.

Існують дві внутрішні форми розподілу праці: перша - це розподіл праці на компоненти, що становлять частини загальної діяльності, тобто горизонтальний розподіл праці; друга - вертикальна форма розподілу праці відокремлює роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і складає сутність управління.

Керівник органу державної влади розподіляг функції, як правило, тільки між безпосередньо підлеглими йому особами. Кількість функцій або підрозділів, які за­кріплюють за керівником, залежить від багатьох факторів: загальний обсяг робіт; напрями діяльності: кількість підлеглих (підрозділів), якими ефективно може управ­ляти керівник; широта погоджень прийнятих керівником рішень; та ін.

Повноваження керівника - це організаційне право використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих па рішення задач. Повноваження делегуються по-еаді, а не індивіду. Межі організаційних повноважень визначаються: політикою, процедурамигправилами, посадовими інструкціями.

Делегування - передача 'задач і повноважень особі, що приймає відповідаль­ність за їхнє виконання.

Відповідальність - зобов'язання виконувати наявні задачі і відповідати за їхнє задовільне рішення. Відповідальність не може бути делегована. Керівнику не можна розмивати відповідальність, передаючи її підлеглому.

Звичайно делегуються наступні види повноважень:

• вирішувати часткові, вузькоспеціалізовапі проблеми, в яких виконавці розби­раються значно краще керівників.

• здійснювати підготовчу роботу (узагальнення матеріалів, формування первин­них висновків, підготовка різноманітних проектів), що носить в більшості випа­дків рутинний характер, але дає можливість продемонструвати свої здібності;

• бути присутнім на різноманітних заходах інформаційного характеру, виступати з повідомленнями, ділитися досвідом.

Значення процесу делегування повноважень для керівників: > наближаг прийняття рішень до місця їхньої реалізації. Отже, підвищується їхня якість і оперативність, скорочується час на очікування розпоряджень і вказівок, підвищується ефективність процесу управління, 5* звільняє керівників від поточних справ, дозволяє займатися рішенням найбільш складних проблем, дає можливість більш раціонально розподіляти навантаження серед підлеглих.

Значення процесу делегування повноважень для підлеглих: ^ дозволяє максимально продуктивно використовувати свої здібності, знання, при­дбати нові знання.

^""дозволяє виявляти ініціативу і самостійність; розвивати свою особистість; ^ дозволяє створити «стартовий майданчик» для подальшого просування службо­вими сходами; ^ підвищує задоволеність роботою.

Чинники, ідо припиняють делегування повноважень:

Для керівників: більша завантаженість: відсутність віри в здібності підлеглих, побоювання відповідальності за можливі невдачі; побоювання самих підлеглих і конфліктів із ними.

Для підлеглих: небажання самостійно працювати через нестачу знань, неком­петентність; відсутність віри в свої сили і страх відповідальності за помилки; пере­вантаження іншими обов'язками; нестача інформації; формальний підхід до справи з боку керівника; фіктивне делегування, тобто передача тих повноважень,- що підлег­лий давно має.