8.2 Влада та особистий вплив керівника органу виконавчої влади

Влада - це можливість виливу на поведінку інших. Вплив процес, у ході якого одна зі сторін, мобілізуючи наявні в її розпорядженні власні ресурси, прагне змінити поведінку іншої сторони.

Як доповнення до формальних повноважень керівнику необхідна влада, оскі­льки він залежить від людей як у межах свого ланцюга команд, так і поза ним.

Звичайно керівник має владу над підлеглим, оскільки останні залежать від нього в таких питаннях, як підвищення заробітної плати, просування по службі то­що. Однак за певних обставин підлеглі мають владу над керівником, тобто керівник залежить від підлеглих, наприклад, у таких питаннях, як потрібна для прийняття рі­шення інформація. Тому ефективний керівник намагається підтримувати розумний баланс влади, достатній для забезпечення досягнення мсти, але такої, що не викли­кає почуття невдоволеності у підлеглих і звідси - непокори.

Щоб управляти, потрібно впливати, а щоб виливати - треба мати основу вла­ди. Існує п 'ять основних форм влади:

1. Влада, основана на примусі. Таки влада полягає в здатності отримати бажа­ну згоду під страхом покарання. Вона набуває форми догани, пониження в посаді, звільнення і, нарешті, загрози фізичного насильства. Іншою формою примусової влади є присутність керівника під час виконання робіт його підлеглими, тобто влада через примус, вплив через страх виявляються на робочому місці.

2. Влада, основана на винагороді. Обіцяння винагороди - один з найстаріших і найефективніших способів впливу на людей. Влада, основана на винагороді, впли­ває через позитивну допомогу підлеглому з мстою домогтися від нього бажаної по­ведінки.

3. Законна (традиційна) влада. Традиція - найпоширеніший інструмент впли­ву. Вплив за допомогою традиції можливий інше тоді, коли норми культури перед­бачають підкорення керівництв)' як бажану поведінку. Керівник використовує тра­дицію, щоб задовольнити потребу виконавця у захищеності та належності. Традиція особливо важлива для формальних організацій. Можливість заохочувати закріплює повноваження керівника віддавати накази. Традиція на противагу страху передбачає позитивну винагороду - задоволення потреби. Коли людина визнає вилив, що грун­тується на традиції, вона одержує відчуття належності до соціальної групи.

4. Експертна влада. Така влада своєю суттю має вплив через розумну віру і втілюється таким чином. Виконавець вважає, що впливова людина володіє особли­вими експертними знаннями про проект, проблему і т. ін. Виконавець бере на віру цінність знань керівника. У цьому разі вплив вважається розумним, оскільки рішен­ня виконавця підкоритися є свідомим і логічним. Особа може використовувати екс­пертну владу, коли має інформацію або ідеї, які, на думку інших, допоможуть орга­ну виконавчої влади досягнути мети або прийняти ефективніші рішення.

5) Еталонна влада. Розумна віра менш стійка, ніж сліпа віра. Харизма (від ірец. божий дар, виключна обдарованість) - це влада, побудована не на логіщ, не на давній традиції, а на силі особистих якостей чи здібностей лідера. Влада прикладу, чи харизматичний вплив, визначається намаганням ототожнювати виконавця з ліде­ром чи потягом-до нього, а також потребою виконавця в належності та повазі. На противагу позбавленому індивідуальності «посадовому» впливу традиції харизма­тичний вплив цілком особистісний. На рівні підсвідомості виконавець чекає, що по­кора, можливо, зробить його схожим на лідера чи, принаймні, викличе до нього по­вагу. Харизма притаманна особистостям, що володіють здібностями переконувати і створювати навколо себе певну атмосферу, залучаючи оточуючих на свій бік.

У всіх випадках, коли ми маємо справу з владою, розуміється ступінь впливу керівника на підлеглого. Конкретні види впливу підрозділяються на емоційні і роз­судливі.

Емоційний вплив здійснюються за допомогою «зараження» і наслідування.

«Зараження» - це один з иайстароданніших способів виливу на людей. Він характеризується практично автоматичною, иеусвіломленою передачею емоційного стану однієї людини іншому. Використовуючи механізм «зараження» можна значно підвищити згуртованість колективу, мобілізувати його на виконання цілей.

Наслідування - це засвоєння дій, вчинків, манери поведінки і навіть способу мислення інших осіб. Якщо «зараження» характеризується передачею емоційного стану, то усвідомлене наслідування є спосіб запозичення того кращого, що є у ін­ших. Наслідуванню летко піддаються вразливі і слабовільні люди, а також особи з недостатньо розвиненим самостійним мисленням. Знаючи це, важливо з'ясувати, хто служить для них «еталоном» для наслідування.

Розсудливий «яли* реалізується за допомогою;

Навіювання - це дія, заснована на некритичному сприйнятті того, що навію­вання як спосіб виливу на підлеглих є бездоказовим і неаргументоваиим. Тому ефект дії досягається за рахунок особистих якостей керівника: його визнання, авто--ритет, престиж і т.п. Особливо високий ефект навіювання досягається, якщо підлег­лий збудженні! і терміново шукає вихід з положення, що створилося. У цей момент він готовий слідувати будь-якій раді керівника.

Переконання - ефективна передача своєї точки зору. Керівник, який впливає шляхом переконання, не говорить виконавцеві, що треба зробити - він «продає» підлеглому тс, що потрібно зробити. Процес переконання є явною або прихованою дискусією, мета якої полягає в досягненні єдності думок або компромісу. В процесі переконання рекомендується використовувати такі «підсилюючі» аргументи, як: -аргумент до традиції, аргумент до більшості, аргумент до авторитетної особи, аргу­мент до особи того, хто переконує, аргумент до світового досвіду, аргумент психо­логічною феномена (відчуття образи, заздрість, «я кращий за всіх»). Пайслабкіша сторона переконання - це повільна дія і невизначеність.

Прохання» - спосіб виливу на підлеглого, заснований на добровільних, спону­каючих, не примусових мотивах. Вдаючись до прохання, керівник намагається вола-

ти до кращої із сторін натури іншої людини. Позитивний результат досягається у випадку, якщо між керівником і підлеглим існують хороші відносини.

Загроза — залякування, обіцянка заподіяти підлеглому неприємності. Вони за­сновані на тому допущенні, що страх іноді є достатнім мотивом, щоб спонукати лю­дину виконувати доручення, з якими він внутрішньо не згоден. Як правило, погрози спрацьовують на короткий час (поки підлеглий знаходиться в «зоні страху», тобто боїться керівника).

Підкуп - відміна на свою сторону, р'^уп мінування в євою-к^н^-ть нідіїкгчощ

будь-якими засобами. Тобто керівник може надати своєму підлеглому які-небудь переваги, якщо він певним чином зміни її, свою поведінку. В деяких випадках під­куп — це чесний підхід, що надає підлеглому додаткові винагороди за додаткові зу­силля, наприклад: «Попрацюй сьогодні понад норму і завтра можна буде піти з ро­боти раніше».

Наказ - офіційне розпорядження владних органів. Виключається альтернати­ва, оскільки наказ не обговорюють, а виконують.