2.2. Адміністративно-політичний устрій на Січі

Українське козацтво - складне й багатогранне явище, яке віді­грало важливу роль у долі України та її народу.

Формування демократичного урядування в козацькій республіці потребує вивчення, осмислення, узагальнення систематизації, для практичного застосування цього досвіду в Україні. Саме тому стає зрозумілим інтерес багатьох вітчизняних науковців до феномену українського козацтва як одного з витоків демократії. Адже козаки своїм прикладом продемонстрували, що лише в демократичній країні панує порядок, дотримання норм і приписів закону, повага до правителя, почуття гордості через приналежність до української держави, патріотизм і всенародне обрання провідників Запорозької Січі [4, с. 64].

Ця виборна демократична система була важливою сполучною ланкою нашої історії давніх часів та періоду козацької доби. Запорозька Січ з великою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію, відігравала важливу роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ усе більше переконувався, що в державі має існувати демократичне управління. У цьому полягала історична та ідеологічна місія Запорозької Січі.

Демократичні традиції козацтва повинні стати орієнтирами, пропагуватися та бути обов'язковими для дотримання сучасними управлінцями з метою утвердження демократії в Україні як одному з повноправних членів світового та європейського співтовариств.

Аналізуючи матеріали, які стосуються демократичного урядування в козацькій республіці, необхідно зазначити, що справжньою лабораторією козацької демократії у Східній Європі була Запорозька Січ. Козацька республіка відігравала провідну роль у становленні українського городового козацтва. Демократичний військовий устрій Січі в другій половині XVII століття поширився на Україну у формі військово-територіального поділу на полки, сотні, курені та козацького самоврядування. Козацтво було організацією військової само­оборони населення пограничних земель [25, с. 48].

Однак згодом військова організація, що спонтанно виникла па пограниччі, почала поступово відігравати важливу роль у житті всієї України, перетворилась у носія ідеї державності, що згодом реалізувалося в Запорозькій Січі.

В основі порядків запорозького устрою, – писав Д. Яворницький, – лежала община, громада, мир, товариство... Зовнішнім виявом цієї общини була рада, народне віче. На цій раді могли бути присутніми всі без винятку січові козаки, починаючи від військової старшини і кінчаючи простою «сіромою», або простолюддям, «черню». Тут панувала повна рівність між усіма членами общини, кожен мав однакове право голосу кожен міг відкинути пропозицію іншого і взамін запропонувати власні плани й міркування; проте коли рішення було прийнято більшістю голосів на раді, воно ста­вало необхідним і обов'язковим для всіх» [4, с. 66].

За своїм демократичним устроєм козацька республіка не мала аналогів у світі. Гетьманів, полковників, сотників, отаманів обирали на козацьких радах відповідних територій. На час виконання своїх обов'язків виборна старшина одержувала так звані рангові маєтності, або земельні володіння, надані гетьманом у тимчасове володіння як винагорода за службу.

За своїм демократичним устроєм тогочасна Україна не мала аналогів у світі. Лише в другій половині XVIII століття подібні елементи демократії зародилися в Сполучених Штатах Америки. У Європі їх стали використовувати аж через 100 років.

Говорячи про демократію на Січі, слід згадати слова О. Апанович про те, що «державне буття Запорозької Січі виділялося тим, що тут ніколи не було кріпацтва, панував республіканський лад та демократизм. Запорозька Січ до останніх своїх днів залишалася носієм української державності, демократизму і в устрою, і в житті». У «Нарисі історії України» Д. Дорошенка читаємо: «Провідним принципом українського народу являється демократизм і віче; найяскравішим втіленням цих принципів була козаччина й Запорозька Січ». «Козаччина стояла в тісному зв'язку з громадським, вічовим укладом старої Русі. Вони зберегли своє віче, яке тепер зветься радою, а їх ватажки, які колись звалися князями, тепер звуться гетьманами» [12, с. 3].

У козацькому самоврядуванні можна виокремити елементи розвинутої демократії та класичного розподілу влади на законодавчу (загальна козацька рада, або Генеральна рада), виконавчу (кошовий отаман, або гетьман; січова, або генеральна, старшина) та судову (Генеральний суд, копні суди). Козаки вставали на соціальний захист українського селянства й міщанства, впливали на формування в них національної самосвідомості, демократичного державницького світогляду. Запорозька Січ з військового центру розвинулась у своєрідне державне утворення – козацьку християнську демократичну республіку, яка стала моделлю суспільної організації для всієї України, основою для створення козацької держави Богдана Хмельницького.

Управлінським інститутом Гетьманщини була Генеральна військова канцелярія на чолі з генеральним військовим писарем. Ця традиція існувала від початку гетьманування Богдана Хмельницького в 1648 році й до розгрому виступу Івана Мазепи в 1709 році. Разом з тим питання надзвичайного характеру на­приклад укладення чи розірвання союзницьких договорів, ви­рішувалися на представницькій Генеральній раді, інколи на Раді старшин.

В організації козацького самоврядування, яке склалося на Запорожжі, можна знайти зародки майбутнього українського державного устрою. Характерно, що система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої та зовнішньої політики, притаманні лише державній владі [14, с. 152].

Вищим органом влади в козаків була рада. Розрізняють три види рад: загальна козацька, або Генеральна, Старшинська і так звана Чорна. Були ще курінні та паланкові ради, що вирішували в основному дрібні внутрішні питання.

Загальна козацька рада, або Генеральна рада – оригінальна інституція, що не мала аналогів у світовій історії. На ній розглядалися найважливіші питання козацького життя: війни та миру, зовнішніх відносин, військо­вих походів, покарання злочинців, суду виборів усіх керівних посадових осіб, у тому числі гетьмана і старшин, тощо. На початку формування козацької держави Генеральна рада була одночасно і найвищою інстанцією, і останнім апеляційним органом для всіх важливих справ. На раді голоси подавалися відкрито, що вважалося ознакою вільних людей. Завдяки цьому існувала свобода суспільної думки, була можливість протесту проти зловживань влади, діяв механізм природної ротації запорозьких урядовців. Ухвали переважно були одноголосними. Відомі рідкісні випадки, коли меншість досить уперто відстоювала свій погляд, навіть доходило до бійки. Деякі вчені не безпідставно називають загаль­ну козацьку раду козацьким парламентом [14, с. 168].

Рада старшин була дорадчим органом при кошовому отамані. На ній обговорювалися питання щодо висунення кандидатур на важливі посади, організації способів оборони краю, а також справи адміністративного, судового й господарського характеру. Із часом Рада старшин набула все більшого значення, впливаючи і на Генеральну раду.

Найбільшою небезпекою для гетьмана та старшин була Чорна рада, на якій вирішувалася доля деяких представників влади, у тому числі гетьманів. Якщо старшина відмовлялася викону­вати рішення такої ради, козаки мали моральне право на непослух, щоб силою змусити старшину виконувати рішення більшості.

Система органів управління Запорозької Січі, що спиралася на принципи демократії, дає підставу стверджувати про існування козацької держави з демократичним устроєм: «Козацька Україна в 1648-1654 роках дійсно була фактично незалежною державою. Вона мала всі ті прикмети, які в цілості характеризують державу: територію, яку охоплює державна організація, людність, яка признає над собою певну владу, і влада, яка виконує свої розпорядження на цій території і над цією людністю» [24, с. 291].

Главу держави обирали таким чином: «...збирається Рада старих полковників і сивих вояків, які користуються загальною довірою. Із цього кола вибирають гетьмана поміж собою більшістю голосів. Козаки «сліпо слухають» гетьмана, і його влада необмежена, але без згоди ради, або Військової ради, він нічого не розпочинає...» [4, с. 68].

Гетьман мав дійсно широкі повноваження: був командувачем усього козацького війська як під час військових походів, так і в мирний час, роздавав земельні маєтності за службу та за військові заслуги, мав право дарувати козакам життя чи карати смертю, призначав на посади. Однак гетьман дуже рідко правив самовладно. Під час ухвалення важливих рішень він радився з генеральною старшиною, полковниками, а також з іншою полковою старшиною та сотниками. Декілька разів на рік вони приїздили до гетьманської резиденції на сесію Генеральної ради. Деякі із цих рад, наприклад Корсунську в жовтні 1657 року, сучасники називали сеймом, але це найменування не закріпилося за радами. Простежувалася тенденція перетворен­ня ради з військової, козацької установи на державний орган, який вирішував загальнодер­жавні справи і в якому брали участь представники й інших суспільних верств, окрім козаків (духовенство й міщанство).

Найчастіше ради (загальна козацька і старшинська) збиралися за гетьманування Петра Дорошенка. З усіх українських гетьманів XVII століття він був найбільш конституційним. У часи правління Дем'яна Многогрішного (1669–1672 роки) Генеральна рада втратила свій первісний характер демокра­тичного органу вияву суверенної волі козаків. На чолі центральної управи держави стала під проводом гетьмана Рада старшин, яка складалася з писаря (завідував канцелярією, виконував функції міністра закордонних справ), обозного (функції військового міністра), хорунжого, бунчужного, осавула (функції командування військом) й судді (функції вищої апеляційної інстанції). Спочатку вони носили титул військових, але вже за Б.Хмельницького почали називатися генеральними старшинами. Ці посади відомі з початку XVII століття, а деякі (писар й осавул) ще наприкінці XVI століття. Кожен з генеральних старшин, окрім своїх функцій, виконував різні доручення гетьмана як військового, так і цивільного характеру. Деякі дослідники називають Раду старшин тогочасним кабінетом міністрів [14, с. 225].

Важливі рішення на Січі або приймалися Радою старшин, або виносилися на обговорення загальної козацької ради. «Рішення об'являється криком і киданням шапок» - зазначає М. С. Грушевський і уточнює: «Поки говорить гетьман до них, слова його вислухуються в повнім мовчанні. Потім висловлюють свої гадки – викрикують їх то ті, то ці» [17, с. 29].

Таким чином, внутрішнє життя Запорожжя остаточно сформувалося в демократичну козацьку республіку, де виявом суверенної народної волі була загальна козацька рада, яка вибирала кошового отамана та генеральну старшину. Хоча Запорозька Січ і не мала чітко виробленого політичного ідеалу, але вона твердо держалася понять про козацьку волю й берегла традиції свого демократичного ладу.