Винятки з першого пересуву приголосних

Уже перші спостереження над фонетичними змінами, що відбувалися відповідно до першого пересуву приголосних, показали, що відкриті Я. Гріммом фонетичні закони мають деякі винятки. Так, якщо іє. t > герм. Ϸ, то латинському status (укр. стояти) повинен був би відповідати германський корінь *sϷaϷ-. Однак у готській та в інших германських мовах у таких випадках фіксується інший корінь - staϷ-, де з двох іє. t тільки другий зазнав перебою. Аналогічні відхилення спостерігаються й в інших випадках:

лат. noctis (род. відм.) "ніч" - гот. nahts "ніч"

лат. octō"вісім" - гот. ahtau "вісім"

лат. rectus "прямий" - гот. raihts "правильний, праведний"

лат. captus "схоплений" - гот. hafts "наділений чимось"

лат. spuere "плювати" - гот. speiwan "плювати"

лат. scindere "рвати, роздирати" - гот. skaidan "розділяти"

лат. est "є" - гот. ist "є" (3 ос. одн.)

іє. st, sp, sk, pt, kt > герм. st, sp, sk, ft, ht

Якщо уважно проаналізувати дистрибуцію приголосних р, t, к які не зазнали пересуву в готських прикладах, то можна легко помітити, що такими виявляються позиції у вигляді сполучень двох фонем st,ht,ft,sp,skперша з яких - щілинна, друга - проривна. Очевидно, у разі здійснення пересуву другого іє. проривного в усіх названих коренях утворилося б украй "незручне" з артикуляційної точки зору сполучення двох щілинних на зразок fϷ,sϷ тощо. Мабуть, в основі розвитку германських звуків у сполученнях sp,st тощо лежали дисимілятивні процеси. Таким чином, виняток вибудовується в нове правило: приголосні р, t, k не зазнають пересуву в сполученнях із щілинними s, h, f.

Ще один виняток з першого пересуву приголосних стосувався випадків типу гот. biuda"пропоную" = дінд. bōdhāmi "не сплю". Відповідно до першого пересуву дінд. b повинен > гот. р. Однак і цей виняток отримав згодом своє пояснення. Внаслідок дії закону Грассмана (1863) у давньоіндійській і давньогрецькій мовах коренева морфема не могла включати два аспіровані приголосні, а тому один із них повинен був утратити свою аспірацію. Отже, у дінд. bōdh- перший приголосний мусив бути спочатку аспірованим bh, що точно відповідає гот. b у bіиda, а іє. архетипом у цьому випадку є *bheudh-.

Закон к. Вернера

Були, однак, такі винятки з першого пересуву приголосних, причина яких залишалася нерозгаданою протягом понад півстоліття відтоді, як Я. Грімм відкрив свій знаменитий закон. Так, якщо дінд. bhrāta- у готській мові закономірно відповідає brōpar (іє. t > герм. Ϸ ), то лат. pater у готській мові чомусь відповідає fadar (тобто іє. t > d). Пояснення цьому явищу дав датський учений Карл Вернер (1877). Щоб зрозуміти логіку міркувань К. Вернера, зіставимо наступні приклади:

гр. deka, укр. десять - гот. taihun

гр. dekás, укр. десяток - гот. tigus

дінд.bhrátar "брат" – гот. brōϷar

дінд. pitá(r), гр. pater "батько"  ‑ гот. fadar

Від яких же умов залежить чергування у готських коренях h - g (taihun - tigiis),Ϸ- d (bröpar – fadaryl)? Виявилося, що причиною подібних чергувань є наголос. Це дозволило К. Вернеру сформулювати наступне правило: германські глухі щілинні залишалися глухими, якщо початковий наголос падав на склад, який передував пересувному приголосному, і переходили у дзвінкі, якщо попередній склад був ненаголошеним. Таким чином, можна вважати, що гот. d у слові fadar був не проривним, а щілинним звуком đ. Аналогічною була природа готських звуків b і g у тих формах, де діяв закон К. Вернера. Правило, сформульоване К. Вернером, поширювалося не тільки на ті глухі спіранти, що виникли внаслідок пересуву іє. р, t, k > герм, f, р, χ, тобто походили з іє. р, t, k, але й на звук s, що відповідав іє. s. У цілковитій відповідності до закону К. Вернера іє. s залишався глухим в одних випадках і ставав дзвінким z в інших.

Дзвінкий z, що виникав таким чином, переходив у германських мовах (за винятком готської) у позиції між голосними в г (тобто в германських мовах у цьому випадку діяв, як і в латинській мові, закон ротацизму). Наприклад: гот. kiusan, a. choose, нім. kiesen "вибирати", але дієприкметник gekoren (позиція наголосу була іншою); нім. kosten "пробувати" (s перед приголосним). Усі корені цих слів походять з іє. *geus~. Чергування r - s засноване на законі К. Вернера.

Іє. р, t, k у початковій позиції розвивалися за законом Я. Грім-ма, а не за законом К. Вернера. Пор.: укр. п 'ять - гoт.fimf; укр. три -гот. preis.

Сказане можна підсумувати у вигляді таблиці (див. табл. 6). Як видно з таблиці, германські дзвінкі спіранти по-різному розвивалися в німецькій та англійській мовах. Так, герм. ƀ > у німецькій мові b, а в англійській - v; a. th (< іє. t) відповідає нім. d.