1) Постановка уточнюючих запитань.

Полягає у тому, що прокурор відповідними запитаннями конкретизує по­казання, які стосуються окремих моментів події (часу, місця вчинення злочи­ну). Якщо підсудний під час допиту посилається на деталі, які взагалі важко сприймаються, необхідно з'ясувати, чому він так добре їх запам'ятав.

Використовуючи прийом уточнення, прокурор повинен відмежувати в по­казаннях те, що підсудний спостерігав і чув сам, від його висновків і припу­щень;

2) Постановка деталізуючих запитань

Цей прийом часто застосовується при перевірці алібі або у випадку зміни неповнолітнім показань в суді. Як правило, людина у показаннях заздалегідь не може продумати весь «ланцюжок» і деталі окремих подій. У зв'язку з цим, максимальна деталізація кожної, навіть найменшої обставини, у якій він брав участь, з наступним порівнянням його нових показань з попередніми надає можливість переконатися в істинності тих або інших пояснень;

3) Пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, які спростовують заяви підсудного.

Цей прийом використовується для виявлення і усунення суперечностей в показаннях або між ними та іншими доказами. У випадку виявлення супереч­ностей прокурор мусить звернути увагу підсудного на них і запропонувати йому пояснити їх причину.

Допит неповнолітнього, як ми бачимо, має свою специфіку, яку прокурор повинен враховувати. Доцільно уникати перехресних допитів неповнолітньо­го і дорослого, особливо з тими дорослими, які мають на нього вплив або показання яких є абсолютно протилежними, такими, що суперечать іншим зібраним у справі доказам.

§4. Прокурор у судових дебатах

Промова прокурора у судових дебатах є результатом всієї його діяльності з підтримання державного обвинувачення. Тільки на цій стадії він викладає свою остаточну позицію у справі. В процесі судового слідства прокурор не має права публічно оцінювати докази, коментувати їх, висловлювати свої мірку­вання щодо їх належності і допустимості, оскільки відповідних процесуальних форм закон не передбачає. Обґрунтована, юридично грамотна промова про­курора сприяє постановленню судом законного і обґрунтованого рішення.

На структуру, зміст та тривалість промови прокурора впливає чимало фак­торів: вид вчиненого злочину, кількість підсудних, обсяг обвинувачення, якість досудового та судового слідства, особливості доказової бази, позиція підсуд­ного по відношенню до пред'явленого обвинувачення, місце розгляду спра­ви, склад аудиторії, актуальність події, індивідуальні якості обвинувача, пози­ція захисту та його активність. Залежно від наявності цих факторів відповідні розділи промови прокурора можуть збільшуватись або зменшуватись за змістом. У кримінальних справах, що мають особливу актуальність або знач­ний суспільний резонанс, прокурору слід більше уваги приділити оцінці сусп­ільної небезпечності вчиненого злочину, більш детально аналізувати причини і умови, що сприяли його скоєнню.

Готуючись до судових дебатів, державні обвинувачі повинні обов'язково складати промови, заявляти клопотання про приєднання їхніх текстів до мате­ріалів справи, що є вимогою п. 5.6 наказу Генерального прокурора України № 5гн від 19.09.2005 р. «Про організацію участі прокурорів у судовому розг­ляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення».

Кожна промова прокурора є своєрідним «витвором мистецтва», у якому він з урахуванням матеріалів справи, особливостей вчиненого злочину та внут­рішнього переконання висловлює суду свої пропозиції щодо вирішення пи­тань, передбачених ч. 1 ст. 324 КПК України (тобто питань, що вирішуються судом при постановленні вироку). Від прокурора залежить, наскільки його промо­ва буде емоційною, доступною та такою, що має виховний характер як для неповнолітнього підсудного, так і для інших учасників судового процесу.

Структура промови прокурора у справах про злочини неповнолітніх є за­гальною, але її зміст має деякі особливості.

У вступній частині промови прокурор, оцінюючи суспільну небезпечність вчиненого неповнолітнім злочину, має обґрунтувати, чому закон карає його за певне діяння, розкрити і показати аморальну сторону вчиненого.

У своїй промові прокурор обов'язково має проаналізувати і надати оцінку перевіреним судовим слідством доказам, звернути увагу на обставини, пе­редбачені ст. 433 КПК України, які обов'язкові для встановлення у справах про злочини неповнолітніх.

Характеризуючи особу підсудного, прокурору слід пам'ятати, що таким чином він готує суд до обґрунтованості його позиції щодо виду та міри покарання неповно­літньому. Як відомо, в суді з'ясовуються не тільки обставини злочину і причетність до нього певних осіб, але й ті умови і причини, які викликали його вчинення, тобто об'єктивні і суб'єктивні фактори, що спонукали людину порушити закон. Для пра­вильного і справедливого вирішення справи, обрання підсудному справедливого покарання суд має знати, чи став злочин закономірним наслідком проявлення нега­тивних особистих якостей підсудного, його «злої волі» або злочин вчинено непов­нолітнім під впливом віктимної поведінки потерпілого, інших зовнішніх факторів.

Оцінюючи дані про особу підсудного, прокурор не повинен обмежуватись лише характеристикою, долученою до матеріалів справи. У промові необхід­но використовувати дані, одержані з допитів самого підсудного, його закон­них представників, осіб, які разом з ним навчаються або працюють. В про­мові необхідно більш уваги приділити позитивним моментам характеристики підлітка, встановленим під час судового розгляду.

Слід враховувати те, що дані, які негативно характеризують особу підсуд­ного, не можуть ні за яких обставин служити доказом його винності в інкримі­нованому злочині. Ці дані лише можуть свідчити про мотив злочину та впли­вати на позицію прокурора щодо виду та міри покарання.

Пропонуючи вид і міру покарання неповнолітньому, прокурор має врахо­вувати не лише загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання (ст.ст. 66, 67 КК Украї­ни), а й більш широке коло обставин, названих у ст. 103 КК України, а саме:

- умови життя, стан здоров'я та виховання, вплив дорослих, рівень розвит­ку, інші особливості особи неповнолітнього;

- вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

- вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну чи службову залежність;

- обставини, які можуть бути пов'язані з взаємовідносинами неповнолітньо­го з батьками, іншими дорослими, під час навчання або роботи;

- провокуючої поведінки з боку якоїсь особи (не виключається, що це може бути й потерпілий).

Якщо санкція статті Кримінального кодексу України передбачає декілька видів покарань, прокурор обов'язково повинен обґрунтувати, який саме вид покарання, його строк і чому він пропонує обрати його підсудному.

Прокурору недопустимо залишати поза увагою диференційований підхід до визначення покарання неповнолітньому та дорослому підсудному, який втягнув його у злочинну діяльність і орієнтувати суд на призначення однако­вої міри покарання обом.

Недопустимою є зміна обвинувачення у промові прокурора як на пом’якшення, так і на погіршення становища підсудного.

Ст. 277 КПК України передбачає, що прокурор вправі змінити пред’явлене особі обвинувачення під час судового розгляду до закінчення судового слідства, для чого виносить письмову постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Постанова прокурором оголошується в судовому засіданні, її копії вручаються всім учасникам процесу. Постанова приєднується до справи.

Якщо у постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин чи про зменшення обсягу обвинувачення, суд обов’язково роз’яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі. Якщо потерпілий не погоджується із позицією прокурора, межею судового розгляду є обвинувачення, викладене у постанові прокурора про зміну обвинувачення, а також те, яке підтримує потерпілий та його представник. Судове рішення, у такому випадку, суд постановляє відповідно дослідженим доказам.

Якщо потерпілий та його представник погодились зі зміною прокурором обвинувачення, суд роз’яснює підсудному, що той буде захищатись від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику і законному представнику можливості підготовитись до захисту проти нового обвинувачення. І лише за клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений.

Таким чином, будь-яка зміна обвинувачення у судових дебатах є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки порушується право на захист підсудного, вищезгадані права потерпілого та його представника, що є підставою для скасування вироку суду.