Програмні засоби лом.

Системні програмні засоби, які керують процесами в ЛОМ та об'єднані загальною архітектурою, комунікаційними протоколами та меха­нізмами взаємодії обчислювальних процесів, називають­ся мережними ОС.

Розглянемо характеристики окремих таких систем.

Microsoft Windows NT Advanced Server — ОС для мереж середніх масштабів, що ґрунтується на домен­ній структурі. Домен — це набір, який може містити до 10 000 об'єктів (комп'ютери, користувачі, групи ко­ристувачів, файлові об'єкти, принтери). ЛОМ може скла­датися з одного або кількох доменів, між якими вста­новлюються довірчі відносини, тобто один домен може використовувати ресурси іншого. Ця система характе­ризується підтримкою Web-серверів, засобами ефекти­вної архівації даних, поширенням (реплікацією) да­них на інші мережні сервери, захистом доступу за до­помогою ідентифікаційного коду.

Novell NetWare — ОС, що ґрунтується на службі каталогів (NDS) і є глобальною базою для всіх мереж-них ресурсів, які, в свою чергу, організуються у вигляді багаторівневої ієрархії. БД логічно розбито на розділи, які поширюються по мережних серверах, створюючи на­дійніший доступ до ресурсів мережі. Тут також є систе­ма підтримки Web-серверів, засоби обслуговування ка­талогів, реальна підтримка зв'язку з UNIX, архівація, реплікація даних, доступ до яких організований за до­помогою захисних кодів. Ця ОС (версія 4.0) дає змогу одночасно працювати до 1000 користувачам і мати доступ до 54 000 файлових серверів. Система захисту організується чотирма кільцями, в кожному з них програмне забезпечення має певні привілеї.

UNIX — гнучка, стабільна, захищена ОС для велико­масштабних ЛОМ, що має систему серверів, призначену для роботи багатьох користувачів. Мережна файлова сис­тема дає змогу сумісно використовувати файли і ресурси кількох серверів, організованих на різних платформах. Інша особливість UNIX — це мережна інформаційна систе­ма (NIS), яка обслуговує каталоги мережі та містить па­ролі, списки груп користувачів, фізичні адреси, ІР-адреси тощо. В системі є також вбудована підтримка Intranet, за­хист на рівні об'єктів, засоби обслуговування файлів. При виборі ОС слід ураховувати такі параметри:

• продуктивність залежно від кількості комп'юте­рів мережі;

• надійність мережі;

• ємність оперативної та дискової пам'яті, яку по­требують мережні засоби;

• топологію мереж, що підтримуються;

• захист інформації від несанкціонованого доступу;

• взаємодію з інтерфейсами інших мереж;

• можливість використання в мережі кількох сер­верів.

Мережа без відповідних програмних засобів так само недієздатна, як комп'ютер без програмного забезпечення. Щоб упевнитися в цьому, розглянемо підключений до мережі комп'ютер.  Припустимо, що кілька користувачів з інших комп'ютерів намагатимуться записати файли на його диск або друкувати на підключеному до нього принтері. У результаті виникне черга із запитів користувачів. Щоб вони могли виконати свої завдання, операційна система комп'ютера має «вміти» керувати цією чергою. А коли, навпаки, користувач комп'ютера звернеться до мережного ресурсу (наприклад, бажаючи відкрити файл на іншому комп'ютері), то операційна система має визначити, що мова йде про «чужий» ресурс і спрямувати запит до мережі.

Таким чином, для роботи комп'ютера в мережі необхідно, щоб його операційна система мала у своєму складі засоби, що забезпечують можливість надавати його ресурси у спільне користування та надсилати запити на використання віддалених ресурсів.

 Загалом операційні системи поділяють на локальні та мережні (до локальних належать системи, призначені лише для керування окремими комп'ютерами). На ранніх стадіях розвитку комп'ютерних технологій локальних операційних систем було досить багато (MS-DOS, перші версії Windows). Сьогодні ж майже всі операційні системи підтримують роботу у мережі.  

Досі йшлося про мережні функції «нижнього рівня» — керування чергою доступу до локальних ресурсів, спрямування запитів у мережу тощо. Тепер «піднімемося вгору» та розглянемо мережу з позиції користувачів.  

Будь-яка мережа має певний набір ресурсів і надає користувачам певні послуги: можливість обмінюватися файлами та електронними повідомленнями, працювати в Інтернеті, користуватися спеціалізованими прикладними програмами (наприклад, програмами для обробки замовлень у торгівлі, бухгалтерськими програмами, програмами для замовлення квитків).

Отже, можна говорити, що в мережі е певний набір мережних служб, які вона підтримує та надає в користування.

Програмне забезпечення однорангових мереж

В однорангових мережах, як ви вже знаєте, усі комп'ютери рівноправні і кожен користувач самостійно визначає, до яких ресурсів його комп'ютера матимуть доступ інші користувачі. Інакше кажучи, у комп'ютерів немає чіткої спеціалізації щодо підтримки тої чи іншої мережної служби.

В однорангових мережах у комп'ютерів немає чіткої спеціалізації щодо підтримки певної мережної служби.

Для створення однорангових мереж не потрібне спеціальне мережне програмне забезпечення, оскільки для їх роботи достатньо набору мережних функцій, який мають усі сучасні операційні системи, призначені для встановлення на персональних комп'ютерах.

Програмне забезпечення клієнт-серверних мереж

У клієнт-серверних мережах одні, потужніші комп'ютери відіграють роль серверів та забезпечують надання певних послуг (служб), а інші, робочі станції, є клієнтами, тобто споживачами цих послуг.

На серверах установлюють серверні операційні системи, які, на відміну від операційних систем для ПК, здатні обробляти запити більшої кількості користувачів і містять спеціальні програмні засоби, необхідні для функціонування клієнт-серверних мереж. Окрім того, на серверах установлюють спеціалізоване прикладне програмне забезпечення, потрібне для підтримки роботи певної служби або кількох служб.

У кліент-серверних мережах підтримку мережних служб здійснюють сервери. Для цього на них установлюють серверні операційні системи та спеціалізоване прикладне програмне забезпечення.

 • Файловий сервер. Призначений насамперед для зберігання даних. Зазвичай на ньому розташовують особисті папки користувачів, доступ до яких мають лише вони (чи інші користувачі, яким надано на це право), а також папки для спільного доступу.

• Поштовий сервер. Здійснює підтримку електронної пошти (приймання, передавання, зберігання електронних листів).

• Сервер баз даних. Містить базу даних та забезпечує швидку обробку запитів користувачів до неї.

• Сервер друку. Забезпечує доступ до мережних принтерів та керує ними.

На клієнтах (робочих станціях) установлюють настільні операційні системи та прикладне програмне забезпечення, необхідне користувачеві для виконання завдань і доступу до серверних служб.

Кабелі ЛОМ. Комп'ютери і сервери мережі з'єдну­ються між собою кабелями, які можуть бути:

• багатожильними, що найчастіше використовують­ся у таких конфігураціях мереж, як «кільце» та «зірка». Недоліки таких кабелів — незахищеність від електромагнітного випромінювання, невелика швидкість передачі даних, висока вартість;

• у вигляді витої пари — екранованої оболонки, яка містить одну або більше пар провідників і може забезпечити велику швидкість передачі даних на невеликі віддалі в комбінації з коаксіальним ка­белем;

• коаксіальними, що складаються з центрального провідника, шару ізолювального матеріалу, екра­на (металевий циліндр або шари плетеного дроту), шару ізоляції. Відповідно до товщини є товсті та тонкі коаксіальні кабелі. Всі вони характеризуються невисокою вартістю, досить великою шви­дкістю передачі даних, захищеністю і використо­вуються в мережах типу Ethernet;

• оптоволоконні, які забезпечують передачу даних із дуже великою швидкістю на значні віддалі (до4,5 км), мають високий ступінь захищеності, але досить дорогі.

Мережні адаптери. Підключення комп'ютера до ка­беля здійснюється за допомогою інтерфейсних плат — мережних адаптерів, спроектованих на застосування од­ного із протоколів низького рівня (Ethernet, Token Ring, FDDI, ARCnet тощо). Вони можуть бути двох типів: для виявлення зіткнень (колізій) та передачі маркерів. Мережні адаптери при підтримці програмних засобів ви­конують такі основні операції під час передачі (зворот­ні дії — під час приймання) повідомлень:

• передачу даних. Дані передаються з оперативної пам'яті в адаптер або навпаки через канал прямо­го доступу, програмований канал введення-виведення;

• буферизацію. Під час оброблення даних у мережному адаптері вони зберігаються в буфері, який дає змогу адаптеру здійснити доступ до всього па­кета і повинен мати таку ємність, як і цілий пакет даних. Використання буферів потрібно для узго­дження між собою швидкостей оброблення інфор­мації різними компонентами ЛОМ;

• формування пакета. Мережний адаптер поділяє дані на частини (під час приймання — з'єднує їх), розмір яких залежить від типу мережі (в Ether­net — 1 Кбайт, в Token Ring — 4 Кбайт), додає до пакетів заголовок і кінець, тобто створює пакет да­них, готовий до передачі;

• доступ до кабеля. Перед початком передачі даних адаптер чекає надходження маркера для його за­хоплення або впевнюється, що лінію не зайнято;

• перетворення даних. Дані передаються по кабе­лю послідовно, біт за бітом, для чого вони перетво­рюються із паралельного вигляду на послідовний;

• кодування (декодування) даних, тобто формуван­ня електричних сигналів, які використовуються для передачі даних;

• приймання (передачу) імпульсів. Дані у вигля­ді закодованих електричних сигналів передають­ся по кабелю.

Адаптери різняться методами доступу до середовища та протоколами і мають такі основні характеристики:

• швидкість передачі даних;

• тип шини комп'ютера;

• розрядність (8, 16, 32, 64 біт);

• ємність буфера для пакета даних;

• сумісність з різними мікропроцесорами;

• топологію — конфігурацію з'єднання елементів у мережі.

До складу комп'ютерної мережі можуть бути вклю­чені також такі елементи:

• повторювачі (repeater) — для з'єднання окремих компонентів мережі;

• джерело безперебійного живлення — для забезпе­чення завершення роботи і збереження даних у разі аварійного вимикання електричної енергії;

• трансивер — для підключення комп'ютера до тов­стого коаксіального кабеля;

• коннектори — для з'єднання мережних адаптерів з тонким коаксіальним кабелем.