24.Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.

У цей час адміністративний устрій майже не змінився, порівняно з час до татаро-монгольського панування на українських землях. Різницею було те, що віднині кожен князь мав отримати ярлик – символ влади – у золото ординців , всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди

26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства Литовського

  Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.    Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, підскарбій, гетьман та ін. З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.    Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину — так звану “поданщину” і брати участь у військових походах.    За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації. “Хоча довго , аж до II пол. XVI ст. не було вироблених докладних форм, ані репрезентації земель у центральних органах, ані форм місцевого самоуправління, і саме центральне самоуправління не мало характеру влади, вибраної членами федерації”.

Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.    Пануючими верствами у Литовсько-Руській державі були: князі литовські, удільні українські князі, що мали родові земельні маєтки. Разом вони утворили аристократію і вважалися магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська.    Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності: розвозили пошту, несли “подорожну” повинність, “путну” службу. “Панцирні слуги” — найнижчий службовий стан. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.

27. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.

Вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а потім – Польсько-Литовської держави був досить значним. 1(1529р.), 2(1566р.) та 3(1588р.) Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейкої юридичної думки.

Статути закріплювали повну дієздатність лише магнатів і шляхти. Залежні селяни могли вступати у правовідносини тільки з дозволу своїх феодалів. Холопи та челядь узагалі не були суб’єктами правовідносин. Литовські статути регулювали способи набуття земельної власності: в спадщину, внаслідок укладання цивільних договорів (купівля—продаж, дарування, міна тощо), за службу.

Останній, 3 Статут був затверджений відповідно до процедур того часу спціальним актом короля Польші і Великого КЛ 28.01.1588р. Восени того ж року він набрав чинності. У вступі до статуту підкреслюється, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян.Два з половиною століття статут задовольняв судову практику на литовських. Українських, білоруських землях, відповідаючи тим самим вимогам епохи.

Статут складався з 14 розділів, які нараховували 488 статей. До 1-го розділу увійшли норми, що стосуються основним положень, а також норми, що визначають покарання за державні злочини. 2й розділ охоплює норми, що регулюють виноння військового обов’язку шляхтою. 3й розділ – норми державного права. В інших розділах – норми цивільного, кримінального і процесуального права. Тобто 3й статут охоплював наступні галузі права: конституційне, цивільне, спадкове, кримінальне, шлюбні та сімейні відносини.

У Новому Статуті 1588 р. мали чітку диференціацію стани, об’єкти і суб’єкти злочинів (на відміну від Старого 1529 р. Статуту, де зазначалося, що бідні й багаті за один і той самий злочин мають відповідати за одними і тими самими нормами). Запроваджувався державний розшук злочинців. Кримінальна відповідальність наставала з 16 років (у попередніх редакціях Статутів — з 14 років). Вводилося поняття недієздатної особи у зв’язку з психічним захворюванням.