68. Психоаналіз з. Фрейда

Ірраціоналістичні тенденції «філософії життя» продовжує та поглиб­лює психоаналітична філософія. її емпіричною базою став психоаналіз, який виник у рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів методом катарсису, або самоочищення. Основоположником психоаналізу є австрійський лікар-психопатолог і психіатр Зигмунд Фрейд До Фрейда класична психологія вивчала прояви свідомості у здорової людини. Як психопатолог, вивчаючи характер і причини неврозів, Фрейд наштовхнувся на ділянку людської психіки, яка раніше не вивчалась, але мала велике значення для життєдіяльності людини, - це «несвідоме». На думку Фрейда, більшість наших бажань і прагнень несвідомі. У сновидіннях, гіпнотичних станах, у фактах нашої поведінки: описках, обмовках, непра­вильних рухах тощо - знаходить вираження «несвідоме». Людська психі­ка, за Фрейдом, — структура з трьома головними рівнями, несвідоме, підсвідоме і свідоме. Створена Фрейдом модель особистості виступає як комбінація трьох головних інстанцій. Фрейд вважав, що психоаналіз може бути використаний для пояс­нення і врегулювання суспільних процесів. Зокрема, людина може оволо­діти своїми інстинктами, пристрастями і свідомо керувати ними в реаль­ному житті Завдання психоаналізу, на його думку, якраз і полягає в то­му, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести у сферу свідо­мого і підкорити своїм цілям.

26. ТЕРТУЛЛІАН.

Розповсюдження християнства. Донікейська патристика. Теоретичне визначення тринітарної проблеми у Квінта Септимія Тертулліана (160-230); ставлення до античної філософської спадщини; про співвідношення Отця і Сина. Творення за Словом. Співвідношення імені та істини як існування і сутності. "Афіни" чи "Єрусалим"? Провідна ідея релігійної концепції Тертулліана: "вірую, тому що абсурдно". Програмна зневага до розуму, проголошена Тертуліаном, усе ж не могла вберегти його від вирішення важливих питань шляхом логічної побудови думки, без чого не могла обійтися молода християнська теологія: про природу Бога і людської душі. І тут християнський апологет підпав під вплив уявлень римського стоїцизму. Він дійшов висновку, що єдиний Бог, звісно, є не чимось іншим, як дух, проте це дух, рівний ніщо. Він аж ніяк не матеріальний, а тілесний, як це уявлялося стоїками у їхньому вченні про пневму. Аналогічно і душа, яка відрізняється від людського тіла як щось більш тонке і текуче, все ж тілесна. Адже інакше неможливо пояснити, як дух розповсюджується по всьому тілу, використовує їжу та відчуває. В зв'язку з цим Тертуліан, всупереч Платонові, висловлюється навіть на користь сенсуалізму. Відповідно до цього він уявляв будь-яку людську душу не як таку, що вселилася із зовні, а як таку, що виникла за допомогою Бога із сім'я і передається з тих пір від покоління до покоління і зберігає в собі як образ верховного творця, так і первородний гріх прабатьків Адама та Єви, зберігається в людській душі як деяка пневма, рівна ніщо. Дане вчення відкидало розповсюджене в міфології уявлення про вічне переселення душі з тіла в тіло. З ніщо приходить — в ніщо піде.