- •1. Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.
- •10. Філософія Геракліта
- •18. Філософія Арістотеля.
- •4. Міфологічний світогляд
- •5.Особливості релігійного світогляду
- •7.Особливості наукового світогляду...
- •6. Поняття науки
- •9. Мілетська школа.
- •8. Функції філософії
- •11. Піфагор та піфагорійці
- •12. Елейська школа філософії
- •13. Філософські погляди Емпедокла
- •49. Філософське вчення б.Спінози.
- •18. Філософське вчення Платона.
- •45.Філософське вчення р.Декарта
- •52. Французського Просвітництва
- •53. Філософське вчення Канта.
- •57. Філософське вчення Фоєрбаха
- •15. Атомістика Демокріта
- •56. Філософське вчення Гегеля
- •14. Погляди Анаксагора
- •70. Філософська думка Київської Русі.
- •72. Києво-Могилянська академія у розвитку української філософії.
- •73. Філософські погляди г.Сковороди.
- •76. Філосовські погляди Юркевича.
- •75.Кирило-Мефодіївського Братства.
- •13.Філософські погляди Емпедокла
- •16. Філософія софістів
- •20. Стоїцизм
- •21. Епікуреїзм
- •22. Скептицизм
- •17. Філософія Сократа
- •23. Неоплатонізм
- •34. Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •24. Філософія патристики
- •30. Філософія схоластики
- •31. Іоанн Скот Еріугена
- •33. П’єр Абеляр
- •29.. Северин боецій.
- •32. Ансельм Кентерберійський
- •49. Джон Локк
- •35. Уїльям Оккам
- •37. Нікола Кузанський
- •28. Августин Аврелій
- •47. Томас Гоббс
- •68. Психоаналіз з. Фрейда
- •67. Марксизм
- •38. Джордано Бруно
- •39. Монтень
- •41.Нікколо Макіавеллі
- •58.Огюст Конт
- •40. Еразм Роттердамський
- •65. Е. Гуссерль
- •59. Артур Шопенгауер
- •62. Серена к'єркегора
- •64. Ганс Георг Гадамер
- •66. М. Гайдеггера
- •69. М. Фуко
- •36. Лоренцо Валла
- •46. Паскаль
- •42. Т. Мор і т. Кампанеллі
- •50. Джордж Берклі
- •80. Тенденції розвитку філософії
- •2. Основні Світоглядні проблеми
- •3. Структура світогляду.
- •71.. Філософія 14-16 ст.
- •43. Філософія Нового часу
- •79. Культурно-філософський підйом
23. Неоплатонізм
Неоплатонізм — філософська течія античності.
Найзначніший представник неоплатонізму Плотін вважає, що основою всього, що існує, є надчуттєвий, надприродний , надрозу- мний божественний принцип. Від нього залежать усі форми буття. Це принцип абсолютного буття, він непізнаванний. Єдине істинне буття досягається лише шляхом проникнення в центр чистого споглядання і чистого мислення, що є можливим, знову ж таки, лише через «відторгнення» думки - екстаз. Будь-що інше, що існує в світі, виводиться з цього єдино істинного буття. Плотін створює градацію існувань від зовнішнього (дійсного, істинного) до найнижчого (недійсного). На вершині цієї градації стоїть божественний принцип, далі — божественна душа, а внизу — природа.
Неоплатоніки тлумачать платонівську ідею «блага» як «Єдине», як абсолютну «повноту» буття. Воно «переповнює» саме себе і ніби «переливається через край». Це переливання - еманація (від лат. emanatio - витікання). Тоді виникає «менш повне» буття - Розум («Нус»), який породжує нову еманацію - Душу («світову Душу»). Вона - буття найменшого ступеня «повноти», що виявляється в її самочинному «роздробленні» на окремі індивідуальні душі, які «охоплюються» небуттям (матерією, «тілом»). Ця нижча форма буття сама по собі не активна, вона сприймає лише можливі форми і смисли.
Головне завдання - глибоко продумати, відчути своє місце в структурній ієрархії буття. Добро (благо) йде згори, від Єдиного, зло — знизу, від матерії. Людина може уникнути зла тою мірою, в якій вона зможе піднятися до нематеріального: Душа — Розум — Єдине. Цьому сходженню відповідає: почуття — думка — екстаз
34. Філософське вчення Фоми Аквінського.
Фома Аквінський (1125/26-1274рр) - один із найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, ФА намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.
Вчення про буття. Під буттям ФА розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору ФА існує чотири рівні буття.
*Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди відносяться неорганічі стихії та мінерали.
*На наступному рівні .перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав "рослинною душею" - це рослини.
*Третій рівень - тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить в матерію.
*На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. В наслідок того, що душа не пов"язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа носить у ФА ім"я "самосудого". На відміну від неї, душі тварин не є самосущим і гинуть разом з заги-беллю тіла. Велику увагу приділяв ФА розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина і тому вона здатна роз-різняти добро та зло. Практичний розум -це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує лодськими вчинками і поведінкою.
Вчення про людину. Це вчення ФА грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна, вона стримує свою завер-шеність тільки через зв"язки з тілом. Особис-тість для ФА є найблагороднішою у всій розумній природі. За ФА розум вищий від волі, але любов до бога набагато важливіша за пізнання його.