6.Проблеми історії оун-упа в 1941–1945 рр. Дивізія “Галичина”.

Найскладнішими і найактуальнішими проблемами історії національно-визвольного руху в роки радянсько-німецької війни є:

• суперечлива ситуація, що склалася в рядах ОУН напередодні і початку радянсько-німецької війни;

• взаємовідносини ОУН-УПА і Німеччини на різних етапах Другої світової війни;

• становлення, озброєння, численність та участь у бойових діях УПА;

• вклад і оцінка національно-визвольного руху в перемогу над фашизмом і боротьбу проти тоталітаризму.

Зупинимося коротко на з'ясуванні цих проблем в сучасній історичній науці.

1. Міжфракційні суперечності в національно-визвольному русі загострились після вбивства лідера ОУН Євгена Коновальця в 1938 р. Їх суть полягала в тому, що ветерани проводу українських націоналістів (ПУН) – А.Мельник, Я.Боровиковський, М.Сціборський та ін., які перебували в еміграції, схилялися до більш поміркованих дій, робили ставку на поступове "повзуче" встановлення української державності, відстоювали пронімецьку орієнтацію. Молоді радикали, які очолювали підпільну боротьбу на західноукраїнських землях, – С.Бандера, Я.Стецько, Р.Шухевич та ін. вимагали від лідерів ПУН зосередити всі зусилля на боротьбі, власне, в Україні, розгорнути самостійну революційну діяльність, незважаючи на втрати від репресій. В лютому 1940 року молоді радикали скликали в Кракові власну конференцію, яка сформувала революційний провід ОУН на чолі з Степаном Бандерою.

Так почалося паралельне існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН-Б – революційна, або бандерівська і ОУН-М – мельниківська.

Мета в них була одна – незалежність України, шлях її досягнення відрізнявся в залежності від конкретних історичних умов і ситуації.

2. Із наближенням радянсько-німецької війни обидві течії ОУН орієнтуються на Німеччину, сподіваючись, що ця подія прискористь становлення української державності.

З метою створення осередку власних збройних сил ОУН-Б укладає угоду з німецьким військовим командуванням про формування військового легіону українських націоналістів, який складався з двох підрозділів – "Нахтігаль" і "Роланд" (600 солдатів). Звичайно, кожна сторона намагалась використати іншу у своїх власних, часто протилежних цілях.

З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до реалізації своєї мети: 30 червня 1941 року у Львові, захопленому німцями, бандерівці провели Українські національні збори (установчі), які ухвалили “Акт про відновлення Української держави”. Обрано українське державне правління на чолі із Я.Стецьком. Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою, різкою і негативною. Невдовзі С.Бандеру, Я.Стецька та інших лідерів ОУН було заарештовано і ув’язнено в концтабір Заксенхаузен.

Невдачею закінчилися всі спроби ОУН-мельниківців, спрямовані на “повзуче” відновлення української держави через лояльне ставлення до німецької окупаційної влади,але навіть такі дії суперечили планам гітлерівців. Вже у вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочались репресії і проти мельниківців. ОУН переходить в підпілля, її провідні лідери переконались, що окупант коричневий ще більш жорстокий, ніж червоний.

3. Становлення оунівського підпільного партизанського руху почалося в середині 1942 р., повстанці виконували функції оборони місцевого населення від окупаційних властей, зривали акції вивезення молоді до Німеччини.

Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., приурочений до дня покровительки Війська Запорозького Покрови Святої Богородиці. З серпня 1943 року роз'єднані українські військові формування (загони М.Боровця, А.Мельника і Р.Шухевича) об'єднуються у єдину військову силу, чисельність якої зросла до 20 тис. бійців.

УПА вела активні форми боротьби на три фронти – проти німецьких окупантів, радянських партизан (часто відбувалися і спільні, погоджені акції), польських формувань Армії Крайової.

В 1942–1944 рр. УПА мала всі ознаки українських національних збройних сил, не маючи за собою власної держави, але підтримувана власним народом. Документи підтверджують, що в її лавах боролись всі, хто відстоював самостійну українську державу, незважаючи на політичні погляди, переконання, партійну приналежність і національ-ність (до 20% бійців складали неукраїнці). За підрахунками вчених-істориків загони УПА в 1942–1943 роках провели 2 тис. бойових операцій проти німецьких окупантів; вони здійснювали успішні напади на німецькі гарнізони, поїзди, якими гітлерівці вивозили населення до Німеччини, зривали каральні операції проти місцевого населення і навіть повністю контролювали окремі райони Волині, Полісся і Галичини.

4. Звичайно, об'єктивні, виважені оцінки всіх фактів і подій, неупереджені глибокі історичні дослідження ще попереду, але маємо незаперечний факт – український національно-визвольний рух (ОУН, УПА) відстоював інтереси українського народу, вніс свій вклад у боротьбу з окупантами, незважаючи на те, що його не підтримала жодна з держав.

У травні 1945 року командуючий УПА генерал Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка) дав таку оцінку українським повстанцям в роки Друкої світової війни: "Великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли і ви, українські повстанці. Ви не допустили, щоб німець вільно господарював на українській землі і вповні використовував її для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволили йому грабувати українські села, не допускали вивозити людей до Німеччини. Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли і спалення сіл. У боротьбі з Німеччиною наша УПА зорганізувала і пройшла першу бойову школу".

На одному з етапів війни відбулася ще одна неоднозначна подія в історії українства – створення дивізії СС "Галичина".

Зазнавши поразки під Сталінградом, керівництво вермахту врешті схвалило проект створення українського збройного формування, але тільки з населення Галичини. Цей проект одразу був підданий жорсткій критиці з боку ОУН-Бандери, бо він вносив розкол в національний рух опору, перетворював галицьку молодь на гарматне м'ясо, значно обмежував національні і військові інтереси українства, протиставляв "галичан" і "українців-наддніпрянців", давав підставу радянській пропаганді говорити про співпрацю українських націоналістів з німцями.

Проте, в ситуації, коли нависла загроза повернення радянського тоталітаризму, коли знову появилася наївна надія на допомогу і розуміння української справи з боку німців, коли, як зауважив митрополит А.Шептицький, "немає майже такої ціни, яку не треба б дати за створення української армії", лідери мельниківської фракції ОУН пішли на цей крок.

В квітні 1943 року почалось формування дивізії, яка нараховувала 16–18 тис. осіб і дістала назву 14 Галицька добровільна дивізія СС, невдовзі її було відправлено на фронт. У липні 1944 року під Бродами дивізія була оточена радянськими військами і розгромлена, втрачено 7 тис. воїнів. До кінця війни вона так і не стала омріяним зародком української національної армії, хоча на початку 1945 р. командуючий дивізією генерал П.Шандрук самовільно змінив її назву на "Першу українську дивізію"; вона брала участь у боях в Австрії й здалася в полон союзникам.

Участь в організації дивізії СС "Галичина" в 1943 р. розцінюється як військове співробітництво з німецькою владою, вона відображає певну політичну обмеженість галицького націоналістичного консерватизму, давню наївну надію на доброго союзника. Проте,на нашу думку, з позицій нинішнього дня, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, в якій опинився український визвольний рух на переломі подій Другої світової війни - то кожна крапля крові, пролита бійцем за свою землю і на своїй землі , рано чи пізно дає сходи, вона має свою найдорожчу ціну – довгожданну свободу і незалежність держави.