• В 1779 р. Імператорським патентом поміщикам наказувалося поводитися з селянами «по людські», а селяни отримали право скаржитися до суду на свавілля панів.

• Патентом 1781–82 рр. проголошувалося звільнення селян від особистої залежності від поміщиків і чітко визначався розмір панщини (до 30 днів на рік).

• Суд над селянами тепер мали здійснювати державні чиновники, а не поміщики. Новим карним законом заборонялось застосовувати у слідстві тортури.

• В 1798 р. було дозволено викуп з панщини за згодою поміщика.

• Обмежувалось лихварство (євреї повинні були платити гроші за землю, інакше їм заборонялося жити на селі).

ІІ.

• 1774–76 рр. – заборонено примушувати греко-католиків переходити в католицизм та вживати термін «уніат» як образливий.

• 1781 р. – урівняно в правах Католицьку, Греко-католицьку та Протестантську церкви (до 1777 р. греко-католицькі священики навіть змушені були відробляти панщину).

• Церква була підпорядкована державі, а священики отримали статус державних службовців.

• Євреї, котрі раніше розглядалися як релігійна група, тепер були зрівняні в правах з іншими націями.

ІІІ.

Релігійні реформи були тісно пов’язані з освітніми.

• 1773 р. – ліквідовано орден єзуїтів, який панував у гімназіях та університетах.

• На місці Єзуїтської академії у 1784 р. було відкрито Львівський університет, а в ньому з 1787 р. по 1809 р. діяв так званий “Руський інститут”, де на філософському та богословському факультетах рідною мовою вчилися українці Галичини.

• З 1774 р. по 1784 р. у Відні при церкві св. Варвари діяла греко-католицька семінарія для підготовки священиків для Галичини, а пізніше було відкрито семінарії у Львові та інших містах.

• Запроваджувалась мережа початкових і середніх шкіл (1777 р. – наказом про загальну освіту вводилося п’ять типів шкіл, на початковому етапі навчання дітей велося рідною мовою).

Таким чином, проведені реформи найбільше позначилися на долі українських селян та духовенства. Правда, реформи не ліквідували соціальних протиріч, особливо між селянством та поміщиками, але тепер у боротьбі за свої права селяни все більше вдавалися не до бунту, а до захисту закону. Масовими явищами стали суди селян із своїми поміщиками. Наслідком згаданих реформ стала лояльність галицького селянства та духовенства до Габсбурзької династії, за що під час революції 1848 р. галичан називали «тірольцями Сходу» (Габсбургів у революції 1848 року найбільше підтримували жителі відсталої провінції Тіроль). Звичайно, не слід перебільшувати значення цих реформ. Хоч становище галичан значно покращилось, уряд Австрії дивився на Галичину перш за все як на об’єкт визиску. Основна мотивація зводилась до швидкої наживи, бо були плани обмінятися з Прусією чи Росією на якісь інші території. Панівною нацією в Галичині і далі залишалися поляки, яким у всьому надавались переваги.

2.Проаналізуйте першу хвилю національного відродження

в Наддніпрянській Україні на початку ХІХ ст.

Що таке національна самосвідомість? Це – певна сукупність уявлень про територію, культуру, мову, про історичне минуле свого народу, на основі чого люди і вважають себе представниками тієї чи іншої національності.

Процес формування української самосвідомості проходив у важких умовах панування великодержавної російської та австрійської ідеології. Носієм української самосвідомості була українська інтелігенція, яка відображала загальнонаціональні інтереси.

Початок українського відродження традиційно пов’язується з виходом у світ «Енеїди» І.Котляревського – першого твору нової української літератури, написаного живою народною мовою. Хоч цей твір був новим явищем української культури, проте він мав глибоке коріння у минулій козацькій добі.

Українська шляхта, захищаючи свої права, відстоювала автономні права України. Нагальні потреби доведення свого права на отримання дворянства збудили інтерес до власної історії, спричинили пошуки історичних документів нащадками козацької старшини. Лідерами автономістського руху були Василь та Григорій Полетики, А.Чепа, В.Чарниш, Ф.Туманський. Яскравим проявом зусиль автономістів кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. була поява «Оди на рабство» В.Капніста та «Історії Русів» – першого трактату новітньої політичної думки України. В.Капніст у 1791 р. їздив з таємною місією до Берліна, щоб викласти там план відриву України від Росії за допомогою Прусії. Головною ідеєю «Історії Русів» (автор її невідомий, хоч є багато версій щодо авторства – Г.Полетика,О.Кониський ) була ідея відновлення автономних прав України. На основі різноманітного історичного матеріалу в «Історії Русів» доводиться те, що народ України – безпосередній і єдиний нащадок давніх русів, що Україна з найдавніших часів мала свою автономію.

Характерним типом діяча першої хвилі національного відродження був тип «малороса», який поєднував симпатію до України, її природи, пісень тощо з лояльністю до Російської імперії.

Сильним збудником для українського руху був вплив Французької буржуазної революції та поширення романтизму, який прославляв народ, його культуру, традиції. Вплив романтизму виявився у збиранні і виданні етнографічних матеріалів (1819 р. – М.Цертелєв видав першу збірку українських історичних дум; 1827 р. – видання українських пісень М.Максимовича тощо). З’являються перші фахові історичні праці (1822 р. – вийшов 4-томник видання "История Малой России" Д.Бантиш-Каменського; 1842–1844 рр. – 5-томна "История Малороссии" М.Маркевича тощо).

Отже, хоч перша хвиля національного відродження в Наддніпрянській Україні не набула політичної форми, а відбувалася у формі літературно-наукового руху, збирання історичної та фольклорної спадщини створило винятково сприятливе середовище для формування української національної свідомості, становлення української національної ідеї, оскільки давало конкретну інформацію про історичне коріння та культурну відмінність українського народу.