3. Третій метод - наочний метод.

Метод показу - має ціль створити у навчаємих наочний образ вивчаємого явища, предмета, сформувати конкретні уявлення про будову техніки і озброєння і створити тим самим передумови для швидкого засвоєння теоретичних і практичних питань і дій.

В залежності від змісту вивчаємого матеріалу і способу дій навчаємих застосовуються різні види показу:

* ілюстрація.

- особистий показ навчаємим вивчаючих прийомів і дій;

- показ зброї , бойової техніки, спорядження;

* демонстрація.

- демонстрація образотворчих засобів наочності /картин, малюнків, фотографій/;

- демонстрація кінофільмів і діафільмів;

- демонстрація звукозапису.

До показу пред'являються наступні основні дидактичні вимоги:

по-перше, реальний відбір матеріалу у відповідності з цілями і задачами заняття, визначення місця і ролі показу в їх реалізації ;

по-друге, суворе дозування засобів наочності. Так найкращий результат при читанні лекції з суспільних наук дає демонстрація кінофільмів, яка повинна займати не більше 8-10 хвилин; число висвітлюючих кадрів діафільма на протязі однієї години лекції не повинно перевищувати чотирьох-п’яти;

по-третє, диференційоване і комплексне застосування засобів наочності в залежності від характеру вирішуємих задач і чуттєвого досвіду навчаємих;

по-четверте, вміле сполучення слова і показу.

Однією із різновидностей метода показу можуть бути показні заняття, які мають два види:

- показні і методичні.

Один вид цих занять має мету показати зразкові дії підрозділу, другий - показати зразкову методику навчання.

Суттєве значення для правильного сприймання показуємих дій має ракурс, в ході якого навчаємі бачать прийом чи дію. Наприклад, показуючи поворот на місці без зброї , або зі зброєю, керівник заняття виконує прийом, стаючи обличчям до строю, потім боком і спиною. Це допомагає навчаємим краще побачити такі деталі, як положення рук, каблуків, рук і ніг.

Важливе значення має також темп показу, швидкі чи повільні дії

керівника під час показу не повинні заважати навчаємим зосереджувати свою увагу, на певних деталях.

Практичні методи.

4. Четвертий метод - метод вправи.

Метод вправи - це багатократне, усвідомлене і ускладнююче повторення визначених прийомів і дій з метою удосконалення у навчаємих навичок і вмінь.

В залежності від особливостей навчального предмета,, характера формуючих навичок і вмінь, вправи розподіляються на тактичні - оцінка обстановки, прийняття рішення, та технічні (проведення технічних розрахунків, виявлення неполадок в техніці), стройові та фізичні, стрілецькі, комплексні, спеціальні.

По організації діяльності на: - індивідуальні;

- групові.

По дидактичному призначенню на:

- ввідні вправи - слідують зразу за практичним показом. їх призначення - забезпечити повільне, але точне виконання навчаємими розучуємих дій;

- основні вправи - мають своєю метою формування і розвиток навичок і вмінь до високого професіонального рівня;

- тренувальні вправи - це свідоме, багаторазове повторення вже засвоєної дії (прийому) з метою його закріплення і удосконалення.

В ході любої вправи розрізнюються три основних етапи:

- початковий - характеризується великою кількістю помилок у навчаючихся;

- перехідний - швидко зростає впевненість у діях навчаємих;

- заключний - висока і стійка впевненість у діях навчаємих.

Основними умовами успішного виконання вправ навчаємими є:

- якісна підготовка керівників занять, їх вміння враховувати особливості кожного підлеглого і групи в цілому;

- підтримання у навчаємих інтересу і свідомого відношення до вправи;

- послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності воїнів у ході їх відпрацювання;

- формування у воїнів навичок самоконтролю і самооцінки виконання дій.