§ 2. Джерела кримінального права

іноземних держав

Вважається, що джерелом права є зовнішня форма

об'єктивізації правової норми. Причому лише об'єктивізо-

вана ("у певній формі") норма стає загальнообов'язковою

1 Див.: Уголовное право Соединенных Штатов Америки: Сборник

нормативных актов. — М., 1986. — С. 80—81.

2 Див.: Уголовный кодекс Социалистической Республики Вьетнам. —

М., 1988. — С. 3.

3 Див.: Китайская Народная Республика: Конституция и законодатель-

ные акты. — М., 1984. — С. 331.

4 Див.: Gaceta oficial de la Republica de Cuba. Miereoles 30 de Diciembe

de 1987. — № 3. — P. 51.

443

правовою нормою, реалізація якої забезпечується відпо-

відними засобами державного впливу. Це стосується і норм

кримінального права.

Основним джерелом кримінального права більшості за-

рубіжних країн є кримінальні кодекси.

В усіх зарубіжних соціалістичних і постсоціалістичних

країнах1 прийняті та функціонують кримінальні кодекси

(далі — КК), причому в деяких країнах їх було прийнято

кілька. Так, у Монголії діє КК 1961 p.2 (раніше приймали-

ся Кримінальні уложення в 1926 p., 1929 p., 1934 p., a

також КК 1942 р.), у Корейській Народно-Демократичній

Республіці — КК 1950 р.3, у Китайській Народній Рес-

публіці — КК 1979 р., в Соціалістичній Республіці В'єт-

нам — КК 1985 p., в Республіці Куба — КК 1987 p.

(замінив КК 1979 p.), в Албанії — КК 1977 p.4 (замінив

КК 1952 p.), у Болгарії — КК 1968 р. (замінив Кримі-

нальний закон, прийнятий 2 лютого 1951 p., який 10

лютого 1956 p. був перейменований у Кримінальний ко-

декс)5, у Польщі — КК 1969 p.6, у Румунії -- КК

1968 p.,7 в Угорщині — КК 1978 р. (замінив КК 1961 p.),

у Чехії, а також у Словаччині — КК 1961 p. (замінив КК

1950 p.). Прийнятий у 1968 р. КК НДР перестав діяти у

зв'язку з возз'єднанням НДР з ФРН у жовтні 1990 p.

У СФРЮ в 1976 р. був прийнятий Кримінальний кодекс

федерації, а в 1977 p. — Кримінальні кодекси шести союз-

них республік (Боснії і Герцеговини, Македонії, Сербії,

Словенії, Хорватії, Чорногорії) та двох автономних країв у

складі Сербії (Воєводини і Косова)8.

1 Відомостей про кримінальне право ЛНДР автор не має.

2 Уголовный кодекс Монгольской Народной Республики. — Улан-Ба-

тор, 1969.

3 Уголовное законодательство зарубежных социалистических госу-

дарств: Китайская Народная Республика. Корейская Народно-демократи-

ческая Республика. Демократическая Республика Вьетнам. — М., 1957. —

С. 27—50.

4 Kodi penal і Republikes populiore Socialiste te shqi perise // Gazete

zyrtare e Republikes Populiore te shqiperise. — 1977. — № 3.

5 Наказателен кодекс. Наказателно-процесуален кодекс. — София,

1994. — С. 5—122.

6 Kodeks karny. — Warszawa., 1994.

7 Codul penal al Republicii Socialiste Romania. — Bucuresti, 1973; Kodeks

karny Socialistyczney Republiki Rumunii. — Warszawa, 1969.

8 Див.: Zbirka krivicnih zakona. Krivicni zakon SFRJ^ sa napomenawa.

Krivicni zakoni republika і autonomnih pokrajina. Register za sve krivicne

zakone. — Beograd, 1977.

444

У 1994 р. Республіка Словенія прийняла новий Кримі-

нальний кодекс1.

Але кримінальні кодекси не є єдиним джерелом кри-

мінального права тієї чи іншої країни. Норми про

кримінальну відповідальність можуть міститися в інших

законодавчих актах. Так, польський закон від 15 лютого

1962 р. про охорону цінностей культури і про музеї міс-

тить докладний перелік кримінально караних видів нена-

лежного поводження з цінностями культури2.

Своєрідне положення щодо джерел кримінального права

містить ст. 80 КК КНР: "У районах національної авто-

номії, де немає можливості повністю використати положен-

ня даного Кодексу, органи державної влади автономних

районів або провінцій на підставі місцевих національних,

економічних і культурних звичаїв і відповідно до прин-

ципів даного Кодексу можуть пристосувати ці положення

до місцевих умов або внести в них доповнення, які повинні

бути спрямовані до Постійного комітету Всекитайського

зібрання народних представників на затвердження". Вели-

ка кількість вчинених у Китаї злочинів розглядається не

народними судами, а адміністративними комісіями, які

керуються при цьому "Постановою з питань трудового

виховання"3.

Джерелом кримінального права в більшості розвинених

капіталістичних країн є не лише кримінальні кодекси. Та-

ким джерелом можуть бути також конституції, інші закони

та підзаконні нормативні акти, судові прецеденти (останнє

характерне для сім'ї загального права), міжнародні угоди,

а також думки авторитетів у галузі права, що характерно

для англійського права.

В абсолютній більшості західноєвропейських країн діють

кримінальні кодекси. Так, у ФРН у 1987 p. була здійснена

нова редакція КК ФРН4.

1 Karenski zakonik Republike Slovenije. — Ljubljana, 1994.

2 Див.: Kodeks karny. — Warszawa, 1971. — S. 445—464.

3 Див.: Китайская Народная Республика: Конституция и законодатель-

ные акты. — С. 433—435.

4 Див.: Strafgesetzbuch mit Einfuhrungsgesetz, Wehrstrafgesetz, Wrtechafls-

strafgesetz, Betaubungsmittelgesetz, Versammlungsgesetz. Auszugen dus dem

Jugendgerichtsgesetz und Ordnugswidrigkeitengesetz sowie anderen Vorschriften

des Nebenstrafrechts. — Deutscher Taschenbuch Verlag, 1993. — S. 1—160.

445

У Франції діє Кримінальний кодекс 1992 р.1, в Авст-

рії — КК 1974 p.2, у Швейцарії — КК 1937 р.3, в Італії —

КК 1930 p.4, Бельгії — КК 1867 p., Греції — КК 1950 p.,

Данії — КК 1930 p., Ісландії — КК 1940 p., Португалії —

КК 1982 p., Фінляндії — КК 1889 p., Швеції ~ КК

1962 р.5, Норвегії — КК 1902 p.6

В Японії діє Кримінальний кодекс 1907 p.7 Серед кри-

мінальних кодексів інших азіатських держав можна назва-

ти КК Індії I860 р.

Кримінальні кодекси переважної більшості країн Афри-

ки, колишніх колоній або протекторатів європейських дер-

жав, значною мірою відтворюють положення криміналь-

ного права своїх колишніх метрополій.

Основним джерелом кримінального права в латиноаме-

риканських країнах є кримінальні кодекси, засновані на

концепціях класичної (неокласичної) школи кримінального

права (наприклад, КК Аргентини 1984 р.8), класичної шко-

ли та антрополого-соціологічного напрямку в криміналь-

ному праві (наприклад, КК Колумбії 1980 p.), класичної

школи та ідеях нового соціального захисту (наприклад, КК

Сальвадору 1973 р.)

До сім'ї загального права на американському материку

належать, зокрема, такі країни, як Канада та США. Нині

у Канаді чинним є Кримінальний кодекс 1954 р. У Сполу-

чених Штатах Америки діють 53 правові системи: феде-

ральне право, право п'ятдесяти штатів і Пуерто-Ріко, як

"держави, що "вільно приєдналася", а також право феде-

рального округу Колумбія, на території якого розташована

столиця США місто Вашингтон, для якого закони приймає

Конгрес США. Норми кримінально-правового характеру

1 Новый Уголовный кодекс Франции. — М., 1993. — С. 1—204;

Nouveau code penal, mode d'emploi. — Paris: Documents, 1993. — S. 195—

393.

2 Strafgesetzouch. — Vien, 1974. — 219 s.; Austriacki Kodeks karny. —

Warszawa, 1980. — S. 19—164.

3 Швейцарский Уголовный кодекс 1937 г. — М., 1947; Code penal

suisse. — Berne, 1992.

4 Итальянский Уголовный кодекс 1930 г. — М., 1941

5 The Swedish Penal Code. — Stockholm, 1990.

6 The Norwegian Penal Code. — London, 1961.

7 The Penal Code of Japan // EHS Low Bulletin Series. — Vol. II. —

1984.

8 Codigo Penal. —Buenos Aires, 1993.

446

федерації зібрані в основному в ч. І розділу 18 Зводу

законів США, реформованого в 1948 p. (це так званий

Федеральний кримінальний кодекс США)1.

В окремих штатах США діють свої кримінальні кодекси:

Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк 1965 p., що являє

собою главу 40 Зводу законів цього штату, Кримінальний

кодекс Аляски 1978 p. тощо.

Система загального права (common law) створена в

Англії після норманського завоювання, головним чином, у

процесі діяльності королівських судів. Вони називалися

Вестмінстерськими — за місцем, де засідали, починаючи з

XIII століття, і використовувались як знаряддя боротьби за

зміцнення королівської влади.

Англійське кримінальне право як таке створене, голов-

ним чином, судовою практикою, тобто право засноване на

судових прецедентах. Лише з часом одним із головних

джерел англійського кримінального права поряд із преце-

дентом став закон, інакше — статут (statute), тобто акт,

прийнятий парламентом (звідси — statute law). Домінуюча

роль положень загального права обумовлюється тим, що

вони можуть бути самостійною підставою кримінальної

відповідальності за певні діяння, є загальним джерелом

засад тлумачення законодавства, а також джерелом ряду

інститутів так званої загальної частини кримінального пра-

ва (скажімо, щодо форм вини).

Прецедентне значення мають рішення Палати лордів як

судової інстанції та Верховного Суду, до якого входять

Високий суд, Суд Корони, Апеляційний суд. Палата лордів

є вищою судовою інстанцією не лише для Англії, а й для

всього Сполученого Королівства.

Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від того,

яке місце в судовій ієрархії посідає суд, що виніс преце-

дентне рішення. Рішення Палати лордів обов'язкові для

всіх інших судів. Прецедент, встановлений Палатою лор-

дів, може бути ліквідований парламентом шляхом прий-

няття відповідного закону. З 1966 p. Палата лордів може

відступити від сформульованого її рішенням прецеденту.

Апеляційний суд, який у судовій ієрархії стоїть нижче

Палати лордів, зобов'язаний дотримуватися прецедентів не

лише Палати лордів, а й своїх власних. Високий суд зо-

бов'язаний дотримуватися прецедентів обох згаданих

1 Federal Criminal Code and Rules as amended to February 1, 1991 —

St. Paul., 1991. — P. 953—1044.

447

інстанцій та своїх власних, а Суд Корони та магістратські

суди — прецедентів, сформульованих Палатою лордів,

Апеляційним судом та Високим судом.

Статутне право є системою законів, які приймаються

парламентом, а також підзаконних нормативних актів,

прийнятих на виконання законів. Їх називають делегова-

ним або допоміжним законодавством.

В Англії відсутній кримінальний кодекс, але існують

численні закони, в яких містяться положення про кримі-

нальну відповідальність. Крім власне кримінальних законів

(наприклад, Закон про злочинне спричинення шкоди май-

ну 1971 p., Закон про кримінально караний замах 1981 p.),

кримінально-правові норми містяться в актах інших галу-

зей права, що встановлюють відповідальність за конкретні

правопорушення (наприклад. Закон про банківську справу

1979 p.), а також в актах кримінально-процесуального

характеру (наприклад, Закон про повноваження кримі-

нальних судів 1973 p.. Закон про магістратські суди

1980 p., закони про кримінальне правосуддя 1982, 1987,

1988 p.p.). Мають місце часткова кодифікація правових

норм (статутного і прецедентного права) про відповідаль-

ність за ті чи інші види злочинів (наприклад, Закон про

злочини проти особи 1861 p.. Закон про статеві злочини

1956 р.) та консолідація законодавства, коли в одному чи

кількох актах систематизуються норми про відповідальність

за певні види злочинів. Так, у 1913 p. консолідовано

законодавство про підлог, коли було об'єднано 73 статути.

На теперішній час більшість злочинів визначається стату-

тами, причому деякі з них замінили положення загального

права (наприклад, Закон про крадіжку 1968 p.), деякі нові

злочини були визначені як такі статутами (наприклад,

Закон про безпеку авіації 1982 p.).

Закон Англії про делеговані акти 1946 p. ввів поняття

"акт, що видається на підставі статуту". Нормотворчими

повноваженнями наділяються різні органи. Перш за все,

це — уряд, королева, міністри, місцеві органи. Більшу

частину делегованого законодавства складає урядова

нормотворчість. Вона існує в різних формах: укази короля

в Раді, правила, накази, інструкції тощо. Особливе місце

серед актів урядової нормотворчості належить тим, що

приймаються на підставі надзвичайних законів (наприклад,

Emergency Powers Act 1920 р.), за невиконання яких

передбачені кримінальні санкції. Місцеві органи влади

наділені правом видавати постанови та інструкції, сфера дії

448

яких обмежена відповідною територією (так звані by-laws).

Відзначимо, що в разі, коли делегований акт прийнятий із

перевищенням тим чи іншим органом повноважень, на-

даних йому парламентом, він визнається недійсним.

Додатковим джерелом (крім прецеденту і статуту, під

який, в його широкому розумінні, підпадають і підзаконні

нормативні акти, або інакше — делеговане законодавство)

англійського кримінального права є думки авторитетів,

інакше кажучи — праці середньовічних юристів-класиків

(наприклад, написані Блекстоном і видані в 1765 p. "Ко-

ментарі до законів Англії"). Сучасні теоретичні роботи не

є "авторитетними книгами", хоча вони нерідко все ж ци-

туються в судових рішеннях.

Кримінальне право США, яке запозичило положення

англійського кримінального права, відрізняється своєрід-

ністю. При цьому вироблено власний варіант англійської

правової системи. Це стосується і джерел кримінального

права, до яких належать Конституція США 1787 р. та

конституції штатів. Так, Конституція США забороняє ви-

давати акти, які мають зворотну силу, застосовувати жор-

стокі й незвичні покарання.

В ієрархічній послідовності далі йдуть закони, якими є

акти Конгресу США та відповідні закони штатів, за ни-

ми — підзаконні нормативні акти, акти Федерації (вони

видаються Президентом, міністерствами і відомствами фе-

дерального уряду) та штатів. У штатах підзаконні норма-

тивні акти можуть видаватись як вищими, так і місцевими

органами виконавчої влади в графствах і містах.

Одним із джерел кримінального права, як й інших галу-

зей права США, є укладені міжнародні договори. Стат-

тя VI Конституції США проголошує: "Ця Конституція і

закони Сполучених Штатів, видані на її виконання, рівно

як і всі договори, які укладені або будуть укладені Сполу-

ченими Штатами, є вищими законами країни, і судді кож-

ного штату зобов'язані до їх виконання, хоча б у Консти-

туції і законах окремих штатів зустрічалися суперечливі

постанови".

Федеральні кримінально-правові норми поділяються на

дві групи: а) ті, які за певних умов діють на всій території

США (це норми, що встановлюють відповідальність за

посягання з "федеральним елементом" — посягання проти

федеральних осіб або цими особами у зв'язку з виконан-

ням свого службового обов'язку, посягання, що зачіпають

інтереси кількох штатів, федеральних установ, служб або

449

Сполучених Штатів у цілому; б) ті, що встановлюють

відповідальність за всі посягання, вчинені на приналежних

федеральній владі територіях, на об'єктах військового

відомства, на суднах, що плавають під прапором США у

відкритому морі, тощо.

Загальне право формально не є джерелом кримінального

права більшості штатів. У ряді штатів воно відіграє таку

роль офіційно, коли суди можуть створювати норму права.

Крім прецедентів, створюваних судами, коли прецеденти

виконують функцію заповнення прогалин у нормативному

матеріалі, існують ще прецеденти, які є наслідком судової

інтерпретації законодавства і досить суттєвим джерелом

права. Юридичне тлумачення закону, інкорпороване у пре-

цедентне рішення, стає невід'ємною частиною цього закону

і зобов'язує нарівні із самим законом.

Доцільно відзначити дуалізм американського криміналь-

ного права: право федерації і право штатів діють, по суті,

паралельно. На території штату діють правові положення

власні, а за певних умов — федеральні, одні й ті самі

питання можуть по-різному регулюватися правом федерації

і штату.

Франція вважається батьківщиною континентальної сис-

теми права. Відкинувши після перемоги Великої буржуаз-

ної революції 1789 p. правову спадщину феодалізму з його

режимом беззаконня, Франція проголосила наріжним каме-

нем принцип законності. Саме Франція стала першою

країною писаного права, формально усунувши з числа

джерел права звичай, судову та адміністративну практику.

До джерел чинного французького кримінального права на-

лежить, перш за все, Конституція 1958 p. Хоча безпосеред-

ньо в Конституції кримінально-правові положення відсутні,

вона в Преамбулі посилається на Декларацію прав людини

і громадянина 1789 p. Декларація проголошує: "Закон має

право забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все,

що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може

бути змушений робити те, що не приписано законом"

(ст. 5), "Ніхто не може піддаватися звинуваченню, затри-

манню або ув'язненню інакше як у випадках, передбаче-

них законом, і в приписаних ним формах. Той, хто про-

сить, віддає, виконує чи примушує виконувати засновані

на свавіллі накази, підлягає покаранню; але кожний гро-

мадянин, викликаний або затриманий в силу закону, пови-

нен беззаперечно коритися: у випадку опору він несе

відповідальність" (ст. 7). Вперше у світі в Декларації в

450

конституційному порядку закріплений принцип nullum

crimen sine lege, mulla poena sine lege: "Закон повинен

встановлювати покарання лише суворо і безспірно необ-

хідні; ніхто не може бути покараний інакше, як в силу

закону, прийнятого і оприлюдненого до вчинення правопо-

рушення і належно застосованого" (ст. 8). Основним дже-

релом кримінального права Франції є прийнятий у 1992 p.

Кримінальний кодекс.

Положення кримінально-правового характеру містяться

й в інших кодексах Франції: Кримінально-процесуальному,

Кодексі військової юстиції. Сільському, Дорожньому, Тру-

довому, Соціального забезпечення, Публічної охорони здо-

ров'я тощо. Так, Кодекс національної служби Франції

1971 p. передбачає кримінальну караність відмови одержа-

ти документи, пов'язані з призовом на національну служ-

бу, а також знищення таких документів.

Ще одним джерелом кримінального права Франції є

підзаконні нормативні акти. Відповідно до Конституції

Франції 1958 р. (ст. 34) закони приймаються Парламентом

і встановлюють норми, які стосуються, зокрема, визначен-

ня злочинів і деліктів (проступків) та міри покарання за

них. Отже, положення про відповідальність за ще одну

категорію кримінально караних діянь — поліцейські пору-

шення (за новим КК — порушення) приймалися не зако-

нодавчою владою, а виконавчою.

До числа джерел французького кримінального права на-

лежать також іноземні кримінальні закони за умови, що їх

врахування відповідно до французького законодавства є

необхідним. Стаття 55 Конституції проголошує: "Договори

і угоди, належним чином схвалені або ратифіковані, з

моменту їх опублікування мають силу, що перевищує силу

внутрішніх законів, за умови застосування такого договору

або угоди іншою стороною".

У країнах континентальної сім'ї права, зокрема Франції,

прецедент формально не входить до системи джерел кримі-

нального права. Хоча бувають винятки.

Основний Закон Федеративної Республіки Німеччина —

Конституція 1949 p. — містить ряд положень кримінально-

правового характеру1. Так, абз. 3 ст. 20 Конституції прого-

лошує: "Законодавство зв'язане конституційним ладом, ви-

конавча влада і правосуддя — законом і правом", у ст. 25

1 Див.: Федеративная Республика Германия: Конституция и законода-

тельные акты. — М., 1991. — С. 25—92.

451

говориться: "Загальновизнані норми міжнародного права є

складовою частиною федерального права. Вони мають пе-

ревагу перед законами і породжують права та обов'язки

безпосередньо для осіб, які "проживають на території Фе-

дерації". У ст. 102 цієї Конституції зафіксовані важливі

для кримінального права положення: "Діяння може бути

покаране, тільки якщо його караність була встановлена

законом до вчинення цього діяння" (абз. 2) та "Ніхто не

може бути підданий неодноразовому покаранню за одне й

те саме діяння на підставі загальних кримінальних

законів" (абз. 3).

У ФРН, крім кримінального кодексу, діють більше ти-

сячі так званих додаткових кримінальних законів, які да-

леко не завжди вказуються в додатку до КК. Серед цих

додаткових законів можна назвати Закон про зібрання і

демонстрації (Закон про зібрання) від 24 липня 1953 р. в

редакції від 15 вересня 1978 p., Закон про боротьбу з

порушеннями порядку від 24 травня 1968 р. в редакції від

19 лютого 1979 p.

У землях ФРН дозволяється видання законів, відповідно

до яких за протиправне діяння може бути призначене

покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше

двох років, а також штраф не більше максимального

розміру, встановленого федеральним кримінальним законо-

давством. Отже, можна констатувати можливість паралель-

ного існування федерального і земельного кримінального

права ФРН.

Принцип законності знайшов відображення в криміналь-

ному законодавстві Франції, ФРН, Російської Федерації.

Так, ст. 111-3 КК Франції проголошує: "Ніхто не може

бути підданий покаранню за злочин або проступок, ознаки

яких не визначені законом, або за порушення, ознаки

якого не визначені постановою" (зазначимо, що остання не

є законом у вузькому розумінні цього слова).

Параграф 1 КК ФРН — "Нема покарання без зако-

ну" — проголошує: "Діяння може каратися тільки у тому

випадку, якщо караність була визначена законом, що діяв

до вчинення діяння".

Стаття 3 КК Російської Федерації — "Принцип закон-

ності" — сформульована так: "1. Злочинність діяння, а

також його караність та інші кримінально-правові наслідки

визначаються тільки даним Кодексом. 2. Застосування кри-

мінального закону за аналогією не допускається".

452

Що стосується країн, які належать до сім'ї загального

права (common law), де одним із джерел в тій чи іншій

формі є судовий прецедент, то треба погодитися з слуш-

ністю такої думки: "Можливість засудження на підставі

прецедента за делікт common law означає, безсумнівно,

відхід від начал nullum crimen sine lege, тому що покаран-

ня має місце без статутних підстав1. Дійсно, важко вести

мову про справжню реалізацію принципу законності

(nullum crimen lege) на грунті такого права, зокрема,

англійського, де підставою кримінальної відповідальності

може бути не припис закону, а положення загального

права, напрацьованого судами.

У законодавстві країн континентальної системи права

зафіксовано положення про неприпустимість зворотної дії

кримінального закону, який встановлює караність діяння

або посилює кримінальну відповідальність.

Так, ст. 112-1 КК Франції проголошує: "Карані лише

дії, що утворюють злочинне діяння на момент їх вчинення.

Можуть бути призначені лише покарання, законно за-

стосовні на той самий момент.

Однак нові положення поширюються на злочинні діян-

ня, вчинені до їх введення в дію за відсутності вироку,

який вступив у законну силу, якщо вони менш суворі, ніж

положення, що діяли раніше".

Відповідно до абз. 2 ст. 112-4 цього Кодексу "виконання

покарання припиняється, якщо воно було призначене за

дію, яка згідно із законом, прийнятим після винесення

вироку, не має характеру злочинного діяння".

Аналогічний підхід знайшов чітке відображення і в КК

Російської Федерації, ч. 1 ст. 10 — "Зворотна сила кримі-

нального закону" — якого звучить так: "1. Кримінальний

закон, що усуває злочинність діяння, пом'якшує покарання

або іншим чином поліпшує становище особи, яка вчинила

злочин, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, які

вчинили відповідне діяння до набрання таким законом

чинності, в тому числі на осіб, які відбувають покарання

або відбули покарання, але мають судимість. Криміналь-

ний закон, що встановлює злочинність діяння, посилює

покарання або іншим чином погіршує становище особи,

зворотної дії не має".

1 Pomorski S. Amerykanskie common law a zasada nullum Crimea sine

lege — Warszawa, 1969. — S. 17.

453

Важливо зазначити, що серед принципів дії криміналь-

ного закону у просторі поряд з іншими (перш за все,

територіальним і зумовленими громадянством) у кодексах

країн континентальної системи права зафіксовано й так

званий реальний. Так, ст. 113-7 КК Франції проголошує:

"Французьке кримінальне законодавство застосовне щодо

будь-якого караного тюремним ув'язненням злочину або

проступку, вчиненого... іноземним громадянином за ме-

жами території Республіки, якщо потерпілий у момент вчи-

нення злочинного діяння мав французьке громадянство".

Відповідно до принципу просторової дії кримінального

закону Франції французьке кримінальне законодавства по-

ширюється також на будь-які злочини та проступки проти

співробітників або приміщень посольств і консульств Фран-

ції, вчинені за межами території Республіки.

У ч. З ст. 12 КК Російської Федерації сформульовані

реальний та універсальний принципи дії кримінального

закону у просторі: "Іноземні громадяни і особи без грома-

дянства, які не проживають постійно в Російській Феде-

рації, підлягають кримінальній відповідальності за цим Ко-

дексом у випадках, якщо злочин спрямований проти

інтересів Російської Федерації, і у випадках, передбачених

міжнародним договором Російської Федерації, якщо вони

не були засуджені в іноземній державі і притягаються

до кримінальної відповідальності на території Російської

Федерації".