Глава IX

СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

§ 1. Поняття суб'єкта злочину

У нормах кримінального закону термін "суб'єкт злочи-

ну" не вживається. У багатьох статтях Кодексу вживають-

ся більш широкі за змістом терміни: "особа, яка вчинила

злочин", "особа, винна у вчиненні злочину", "особа, яка

засуджується", "особа, яка засуджена" тощо.

Суб'єктом злочину вважається фізична особа (людина)*

яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно

небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну

відповідальність. Кримінальна відповідальність завжди

пов'язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії,

керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею

дій. Тому фізична особа, яка вчинила злочин, підлягає

кримінальній відповідальності за наявності таких ознак:

1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого

кримінальним законом віку; 2) осудності. В окремих нор-

мах Особливої частини Кодексу передбачається криміналь-

на відповідальність особи, яка, крім зазначених, наділена

ще і додатковими ознаками, зокрема, такими, як грома-

дянство, посадове становище, або виконує професійні чи

спеціальні функції. Наприклад, суб'єктом злочину одер-

жання хабара (ст. 168) може бути лише посадова особа;

суб'єктом військових злочинів може бути лише військо-

вослужбовець; суб'єктом державної зради (ст. 56) може

бути лише громадянин України; суб'єктом порушення ви-

мог законодавства про охорону праці (ст. 135) може бути

лише особа, на яку були покладені обов'язки щодо відпо-

відальності за дотриманням правил техніки безпеки на

виробництві.

У теорії кримінального права особу зі спеціальними

ознаками суб'єкта, передбаченими у конкретній криміналь-

но-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб'єк-

том, на відміну від поняття "загальний суб'єкт", для якого

характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.

Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчи-

нений злочин лише фізичної особи. Це положення ви-

пливає зі змісту багатьох статей кримінального закону

(статей 3—5, 10). Так, у ст. 5 ідеться про відповідальність

громадян України, громадян іноземної держави, осіб без

громадянства, які вчинили злочини за межами України.

152

Водночас, встановлення кримінальної відповідальності за

вчинений злочин лише фізичних осіб означає, що суб'єк-

том злочину не може бути юридична особа (установи,

підприємства, організації)1. За злочинні діяння, що мали

місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає

фізична особа, яка вчинила такі діяння. Це, зокрема, може

бути керівник (голова, начальник, уповноважений тощо),

його заступник або керівник відповідного підрозділу чи

галузі, який використав певні повноваження юридичної

особи і безпосередньо вчинив злочин. Наприклад, за ви-

пуск на товарний ринок або іншу реалізацію недобро-

якісної продукції, що створює при відповідних ознаках

склад злочину, передбачений ст. 147, несе кримінальну

відповідальність лише особа, на яку покладені обов'язки

щодо випуску продукції належної якості або контролю за її

випуском або реалізацією. Певне уявлення про

кримінально-правовий зміст поняття "суб'єкт злочину" дає

схема 7 (див. с. 152).

У теорії кримінального права заведено розрізняти такі

поняття, як "суб'єкт злочину" і "особа злочинця". Як уже

зазначалося, для суб'єкта злочину характерними є лише

такі ознаки: вік, осудність, а в окремих випадках ще і

спеціальні ознаки суб'єкта, що можуть стосуватися різних

властивостей особи. Поняття "особа злочинця" охоплює

ширше коло соціально значимих властивостей (ознак) осо-

би (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-

фізичні). Усі ці ознаки особи злочинця мають виняткове

значення для кримінологічної характеристики злочинів і

тих осіб, які їх вчинили.

1 Питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб є дис-

кусійним і не знайшло свого вирішення у кримінальному законодавстві тієї

або іншої держави. Так, на початку XX століття законами США була

передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб, винних у

злочинних діях у сфері господарювання, з покаранням за такі дії штрафом.

У 1978 p. Європейський Комітет з проблем злочинності Ради Європи

рекомендував європейським державам визнати юридичних осіб суб'єктами

кримінальної відповідальності за екологічні злочини. Це давало б змогу

судам застосовувати по таких справах покарання не лише у вигляді

штрафу, а й у вигляді заборони діяльності підприємств чи інших об'єктів,

якщо їх діяльність завдавала великої шкоди людям, суспільству чи самій

природі. Такою рекомендацією скористалися Англія і Франція. Більшість

європейських держав не реалізувала її очевидно тому, що вона не

відповідає принципу кримінального права — особистої (індивідуальної)

відповідальності особи за вчинений злочин. Ця проблема має вирішуватися

за допомогою адміністративного або цивільного права із застосуванням до

таких підприємств штрафних санкцій з обмеженням або забороною їх

діяльності.

153

154

Водночас із поняттям "особа злочинця" пов'язано багато

норм кримінального права, зокрема щодо визнання особи

особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26), загальних на-

чал призначення покарання (ст. 39), призначення більш

м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44), за-

стосування умовного засудження (ст. 45) тощо.

У кримінально-правовій літературі, виходячи з особли-

востей особи злочинця, які найбільш суттєво впливають на

індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальний

закон пов'язує певні юридичні наслідки, прийнята, зокре-

ма, така класифікація злочинців: 1) особливо небезпечні

рецидивісти (ст. 26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно

вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені зло-

чини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що

визначені ст. 7'; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що

не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які

вчинили необережні злочини; б) неповнолітні злочинці.