§ 2. Метод кримінального права

Специфічні, притаманні лише кримінальному праву від-

носини між особою, яка вчинила злочин проти особистих

благ людини, публічних чи приватних прав тощо, і держа-

вою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності,

регламентується також специфічним, притаманним лише

кримінальному праву методом — застосуванням з боку

держави до особи злочинця санкції кримінально-правової

норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання — це сукупність певних

засобів, за допомогою яких регламентуються та охороня-

ються стосунки між людьми, між громадянами та орга-

нізаціями, між громадянами і державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин

примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила

8

злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-пра-

вовий метод застосовується лише в тому разі, коли:

1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до

закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка

вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час

його вчинення встановленого законом віку і підлягає пока-

ранню. В окремих випадках, передбачених законом (ч. 3

ст. 10, ст. 46', ст. 51), суд може відстрочити виконання

призначеного ним кримінального покарання або не застосо-

вувати таке покарання взагалі.

Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до

особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння

була в стані неосудності. До такої особи суд може застосу-

вати примусові заходи медичного характеру, які не є пока-

ранням (ч. 1 ст. 12). Це стосується і особи, яка під час

вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого

Кримінальним кодексом, не досягла встановленого законом

віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд мо-

же застосувати примусові заходи виховного характеру, які

не є кримінальним покаранням (ч. 3 ст. 10).

Кримінальна відповідальність — це правовий обов'язок

особи, яка вчинила злочин, зазнавати (підкорятися) за-

ходів державного впливу та бути покараною. При цьому

право держави застосувати примусові заходи впливу щодо

злочинця та покарати його обмежене її обов'язком застосо-

вувати такі заходи лише в межах, встановлених законом.

Обов'язок злочинця підкорятися примусовим заходам і бу-

ти покараним поєднується з його правом вимагати від

держави в особі її органів влади, щоб такі заходи застосо-

вувались до нього у повній відповідності із законом. Дер-

жава в особі органів розслідування і суду зобов'язана вико-

нувати законні вимоги особи, яка вчинила злочин.

Кримінальну відповідальність не слід ототожнювати з

покаранням. Кримінальна відповідальність — це обов'язок

особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів

державного впливу (покарання), що реалізується з момен-

ту винесення обвинувального вироку. В теорії криміналь-

ного права є також інші визначення поняття кримінальної

відповідальності — зокрема, як фактичної реалізації

обов'язку особи, що вчинила злочин, понести покарання,

починаючи з моменту винесення судом обвинувального ви-

року щодо такої особи. Між цими двома поглядами на

поняття кримінальної відповідальності не існує принципо-

вих розходжень, оскільки з обох точок зору кримінальна

відповідальність є обов'язком особи, яка вчинила злочин,

9

підкорятися примусовим заходам. Спірним, в основному,

залишається питання щодо початку виникнення криміналь-

ної відповідальності (див.: гл. V цього підручника). Пока-

рання особи, яка вчинила злочин, складає основний зміст

кримінальної відповідальності. Однак поняття кримінальної

відповідальності ширше поняття покарання, оскільки, як

це випливає зі змісту кримінального закону і визнано

теорією кримінального права, підставою кримінальної від-

повідальності є вчинення діяння, що має всі ознаки складу

злочину1. Покарання — це реалізація повинності особи

зазнати примусових заходів кримінально-правового харак-

теру, понести покарання.

Покарання за вчинений злочин може не застосовувати-

ся, зокрема, у випадках, які передбачені ч. З ст. 10, ст. 50

та ст. 51 КК.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у

суспільно небезпечному діянні (злочині) особи складу зло-

чину, визначеного у конкретній статті Особливої частини

Кодексу. Застосування ж конкретних норм кримінального

закону вимагає встановлення відповідності (збігу) об'єк-

тивних і суб'єктивних ознак злочинного діяння з ознаками

складу злочину, які описані в конкретній нормі закону

(або випливають з її змісту).

Встановлення юридичної відповідності ознак злочинного

діяння ознакам складу злочину, що описаний в конкретній

нормі кримінального закону, в теорії кримінального права

має назву кваліфікація злочину. Як кваліфікувати злочин-

не діяння, який склад злочину міститься у такому діян-

ні — це питання, що виникає у повсякденній роботі право-

охоронних органів. Висновки щодо кваліфікації злочину,

нарівні з багатьма іншими положеннями, мають знайти

своє закріплення у відповідних правозастосовчих актах

(постанові, обвинувальному висновку, вироку або ухвалі).

Зміст кримінальної відповідальності визначається норма-

ми матеріального кримінального права. Реалізація кримі-

нальної відповідальності здійснюється у формі криміналь-

но-процесуальних і кримінально-виконавчих правовідно-

син. Це, у першу чергу, означає, що кримінальна відпо-

відальність із моменту свого виникнення обумовлює, окрім

зазначеного вище обов'язку особи, яка вчинила злочин,

1 Це положення закріплено в Кримінальному кодексі Російської Феде-

рації. Підставою кримінальної відповідальності, говориться в ст. 8 Кодексу,

є вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого

цим Кодексом.

10

також її обов'язок підкорятися вимогам процедури реалі-

зації органами розслідування та суду такої відповідальності

(кримінально-процесуальні правовідносини).

Кримінально-процесуальні правовідносини виникають із

моменту порушення кримінальної справи і закінчуються

вироком, який набув законної сили. Звідтоді кримінальна

відповідальність переходить у заключну стадію своєї ре-

алізації. Вона реалізується у формі кримінально-виконав-

чих правовідносин, що мають забезпечити виконання ви-

року. І в цьому випадку дійова сила кримінально-вико-

навчих правовідносин закладена в кримінально-правових

відносинах.