§ 6. Звільнення від покарання за діяння,

караність якого законом усунена або пом'якшена

Звільнення від відбування покарання, подальшого відбу-

вання покарання або його пом'якшення, як правило, здій-

снюється судом, виходячи з розглянутих у цій та попередній

главах підстав. Як виняток звільнення від покарання може

відбуватися і на підставі актів амністії та помилування.

Згідно з ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 54 КК особа, засуджена за

діяння, караність якого новим законом усунена, підлягає

звільненню від призначеного судом покарання, оскільки

закон, що усуває караність діяння або пом'якшує її, має

зворотну силу. Порядок такого звільнення передбачає

ст. 4051 КПК. Таке звільнення провадиться судом за зая-

424

вою засудженого, або за поданням прокурора чи органу,

що відає виконанням покарання.

Таке звільнення відбувається згідно з ухвалою суду.

Від моменту набуття чинності новим законом особа,

згідно з п. 11 ч. 1 ст. 55 КК, вважається такою, що не має

судимості.

Звільнення засудженого від покарання має бути своє-

часним, оскільки продовження виконання покарання з мо-

менту набуття чинності новим законом буде незаконним і

утворює підстави для відшкодування звільненій особі ма-

теріальної і моральної шкоди, — ст. 531 КПК.

Якщо ж новий закон караність діяння не усуває, а лише

пом'якшує її, то згідно з ч. 3 ст. 54 КК призначена раніше

судом міра покарання, що перевищує санкцію нововидано-

го закону, знижується до максимальної межі покарання,

встановленого цим законом.

Частина 3 ст. 54 текстуально не регламентує ситуації,

коли засудженій особі призначено покарання більш суворо-

го виду, ніж передбачено санкцією нового закону. Однак

відповідь на це дає системний аналіз статей 3, 6, 39, 47,

54 КК та ст. 4051 КПК. Таке покарання після набуття

чинності новим законом втрачає законні підстави і тому

підлягає заміні на найбільш суворий вид покарання, перед-

бачений новим законом, із застосуванням коефіцієнтів,

вказаних у ст. 47 КК щодо переведення одного виду пока-

рання в інший. При цьому максимальний розмір такого

покарання не може перевищувати максимального його

розміру за санкцією нового закону.

§ 7. Звільнення від покарання за актами амністії

або помилування

Різновидами звільнення від покарання є застосування до

засуджених осіб амністії або помилування. Слово

"амністія" в грецькій мові означає забуття, прощення.

Амністія, як і помилування (так звана персоніфікована

амністія), є актом гуманізму, милосердя і водночас довіри

до осіб, до яких застосовується.

Амністія і помилування не змінюють кримінальний за-

кон чи судове рішення. Водночас вони мають кримінально-

правове значення. Загальні положення про амністію та

помилування знаходять відображення в окремих норматив-

них актах, як це має місце в Україні, або в самому

кримінальному кодексі (наприклад, в окремій главі —

425

"Амністія та помилування" Кримінального кодексу Рес-

публіки Словенії 1994 p. або в окремих статтях (84 і 85)

Кримінального кодексу Російської Федерації 1996 p.).

Інститути амністії та помилування стосуються осіб, які

вчинили злочини,

Щодо звільнення від покарання амністія є актом вищо-

го органу законодавчої влади або глави держави, який

звільняє повністю або частково від відбування покарання

певну категорію осіб, засуджених за вчинені злочини.

Відповідно до чинної Конституції України, видання акта

про амністію належить до компетенції Верховної Ради

України як вищого органу законодавчої влади: "Законом

України оголошується амністія" (ч. З ст. 92 Конституції).

Як правило, акти про амністію видаються в зв'язку з

відзначенням певних дат у житті держави і суспільства.

Вони можуть бути також пов'язані з певною соціально-

політичною ситуацією в країні. Так, 21 листопада 1996 p.

Верховна Рада України прийняла Закон України "Про

амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту

проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, сти-

пендій та інших соціальних виплат".

Загальні положення, що регламентують інститут амністії

в Україні, містяться в Законі Україні "Про застосування

амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 p.1. Стаття 1 цього

Закону проголошує: "Амністія є повне або часткове звіль-

нення від кримінальної відповідальності і покарання певної

категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який

приймається відповідно до положень Конституції України,

Кримінального кодексу України та цього Закону".

Щодо змісту амністії стосовно звільнення від відбування

покарання, то таке може бути повним (повна амністія) або

частковим (часткова амністія), коли в акті про амністію

йтиметься про скорочення призначеного судом терміну

певного виду покарання (наприклад, позбавлення волі) або

зменшення його розміру (наприклад, зменшення суми

штрафу). Щодо часткової амністії, можна розрізняти два

види скорочення (зменшення) покарання, а саме: призна-

ченого судом, яке ще не відбувалося засудженим, а також

того, котре вже частково відбуте засудженим. В останньо-

му випадку амністія стосується тієї частини покарання,

яка ще залишилась невідбутою.

1 Голос України. — 1996. — 19 листопада; 1997. — 10 січня.

426

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути

звільнені від відбування як основного, так і додаткового

покарання, призначеного судом (ч. 1 ст. 5 Закону). В

указах Президента України про амністію, як правило,

містилося застереження, що особи, які підпадають під їх

дію, від додаткових мір покарання не звільняються (див.,

наприклад: ст. 12 Указу від 10 березня 1994 р. "Про

амністію учасників війни в Афганістані та воєнних кон-

фліктів в інших зарубіжних країнах", ст. 9 Указу від

20 лютого 1996 р. "Про звільнення з місць позбавлення

волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх",

ст. 21 Указу від 27 червня 1996 р. "Про амністію з нагоди

п'ятої річниці незалежності України").

Важливо зазначити, що закон про амністію не може

передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття

судимості щодо осіб, які звільняються від відбування пока-

рання (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про застосування

амністії в Україні"). Питання про погашення чи зняття

судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирі-

шується відповідно до положень Кримінального кодексу

України, виходячи з виду і терміну фактично відбутого

покарання (ч. 3 ст. 5 Закону).

Як правило, застосування акта амністії пов'язується з

наявністю таких факторів: терміном призначеного судом

покарання, кваліфікацією вчиненого, ознаками, які харак-

теризують особу засудженого, умовами вчинення злочин-

ного діяння. Так, у ст. 1 Закону України "Про амністію

осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти

несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та

інших соціальних виплат" сказано: "Звільнити від пока-

рання осіб, засуджених за злочини, передбачені стаття-

ми 1873, 1875, частинами 1 і 2 статті 2173 Кримінального

кодексу України, за умови, що вчинені ними дії були

пов'язані з протестом проти несвоєчасних виплат заробітної

плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат".

Не допускається застосування амністії: а) до особливо

небезпечних рецидивістів, визнаних такими вироком суду,

що набрав законної сили; б) до осіб, яким смертну кару в

порядку помилування замінено на позбавлення волі; в) до

осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких

злочинів; г) до осіб, яких засуджено за особливо небез-

печні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство

при обтяжуючих обставинах; д) до осіб, яких засуджено за

вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті "г"

427

цієї статті, і які відбули менше половини призначеного

вироком суду основного покарання. Законом про амністію

можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких

амністія не поширюється (частини 2 та 3 ст. 3 Закону).

Акт (закон) про застосування амністії приймається з

ініціативи Верховної Ради України. Часові межі дії акта

про амністію стосовно звільнення від покарання визначені

в Законі таким чином: "Дія закону про амністію поши-

рюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чин-

ності включно, і не поширюються на злочини, що трива-

ють або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені

або перервані після прийняття закону про амністію" (ч. 1

ст. 4 Закону).

Амністія не поширюється на покарання, які вже вико-

нані. Так, конфісковане у засудженого за вироком суду

майно, обернене в дохід держави у порядку виконання

такої міри покарання, як конфіскація майна, амністованій

особі не повертається.

Амністія стосується лише певних аспектів кримінально-

правових відносин. Вона не поширюється на відносини

цивільно-правового характеру, що виникають у зв'язку з

спричиненням злочином шкоди. "Амністія не звільняє від

обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покла-

деного на винну особу вироком чи рішенням суду" (ч. 2

ст. 5 Закону).

Закон про повну або часткову амністію, що пов'язано зі

звільненням від покарання, Верховна Рада України може

приймати не частіше одного разу протягом календарного

року. Це не стосується умовної амністії, коли у винятко-

вих випадках, з метою припинення суспільно небезпечних

групових проявів, чинність амністії може бути поширена

на діяння, вчинені до певної дати після проголошення

амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати

вимог, передбачених в законі про амністію. Зазначимо, що

при умовній амністії мова йде про звільнення від кри-

мінальної відповідальності, а не від уже призначеного су-

дом покарання.

Особи, які, відповідно до закону про амністію, підля-

гають звільненню від відбування (подальшого відбування)

покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох міся-

ців після його опублікування. Особи, щодо яких, відповідно

до закону про амністію, застосовується скорочення терміну

покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове

обчислення терміну покарання і про дату закінчення

428

відбування показання протягом місяця після опублікування

закону про амністію.

Виконання положень конкретного закону про амністію

щодо повного чи часткового звільнення від відбування по-

карання покладається на суди. Це може стосуватися, зо-

крема, звільнення: а) осіб, які відбувають покарання в

місцях позбавлення волі; б) осіб, умовно засуджених, та

осіб, виконання вироків яким відстрочено; в) засуджених

до інших видів покарання, якщо воно повністю або частко-

во не відбуто (див. п. "а" ст. 5 Закону від 21 листопада

1996 p.).

На відміну від амністії, яка не має персоніфікованого

характеру, помилування стосується конкретної особи

(кількох осіб).

Прийняття акта про помилування належить до компе-

тенції глави держави. Пункт 27 ч. 1 ст. 106 Конституції

України проголошує: "Президент України... здійснює поми-

лування".

Помилування — це акт (указ) глави держави, за яким

певна особа повністю або частково звільняється від пока-

рання, або до неї застосовується більш м'яке покарання,

або ж з особи знімається судимість. Згідно з Положенням

про порядок здійснення помилування осіб, засуджених су-

дами України (затвердженим Указом Президента України

від 31 грудня 1991 p.)1, помилування засуджених здій-

снюється у вигляді заміни смертної кари позбавленням

волі, повного або часткового звільнення від відбування як

основного, так і додаткового покарання, заміни покарання

або його невідбутої частини більш м'яким покаранням,

зняття судимості (ст. 2 Положення).

Коло осіб, до яких може бути застосовано помилування,

законом не обмежене. Це можуть бути особи, засуджені до

смертної кари, особливо небезпечні рецидивісти, особи, за-

суджені за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі

тяжких.

При розгляді клопотань про помилування беруться до

уваги: характер і ступінь суспільної небезпечності вчинено-

го злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення

до праці, участь у роботі самодіяльних організацій у

місцях відбування покарання, строк відбутого покарання, а

також інші обставини справи; думка адміністрації виправ-

но-трудової установи або іншого органу, який відає вико-

1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 293.

429

нанням вироку, спостережної комісії, громадських ор-

ганізацій і трудових колективів, а за необхідності — також

думка виконавчого комітету місцевої Ради народних депу-

татів (ст. 5 Положення). Особливо небезпечні рецидивісти,

а також особи, до яких раніше було застосовано амністію,

умовно-дострокове звільнення від покарання чи заміну

невідбутої частини покарання більш м'яким, умовне засуд-

ження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до

праці, відстрочку виконання вироку, якщо вони до пога-

шення або зняття судимості знову вчинили умисний зло-

чин, можуть бути помилувані тільки у виняткових випад-

ках (ст. 6 Положення).

Особи, засуджені до смертної кари, можуть звернутися з

клопотанням про помилування до Президента України про-

тягом семи діб з дня вручення їм копій вироків або ка-

саційних ухвал. Якщо засуджений до смертної кари не

подасть у зазначений строк клопотання про помилування

або заявить про своє небажання звертатися з таким клопо-

танням, про це складається акт. Клопотання або акт з

відповідними матеріалами .надсилається Президентові не

пізніш, як у триденний строк з дня прийняття клопотання

від засудженого або складання акта. Виконання вироку

щодо особи, засудженої до смертної кари, зупиняється до

розгляду клопотання або матеріалів про відмову від подачі

клопотання про помилування (ст. 7 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, а також ма-

теріали (щодо осіб, засуджених до смертної кари, які не

клопочуть про помилування) та подання Голови Верховно-

го Суду України або Генерального прокурора України про

застосування помилування до осіб, засуджених судами

України до смертної кари, до внесення їх на розгляд Пре-

зидента України попередньо розглядаються Комісією у пи-

таннях помилування при Президенті України.

Клопотання про помилування осіб, засуджених до смер-

тної кари, або матеріали про відмову цих осіб від подачі

клопотань про помилування, що надійшли до Президента

України, до внесення на розгляд Комісії надсилаються до

Верховного Суду України та Прокуратури України, які

протягом місячного терміну подають висновки із зазначен-

ням змісту прийнятих судових рішень, обставин вчинення

злочинів, даних про особу засудженого, а також свої про-

позиції по суті кожного клопотання або матеріалів про

відмову від подачі клопотання. У клопотаннях про помилу-

вання осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення

430

волі і більш м'якого покарання, що виносяться на розгляд

Комісії, Генеральний прокурор України подає свої виснов-

ки. У клопотаннях про помилування осіб, які вчинили

злочини у місцях позбавлення волі, та злочини, пов'язані

з порушенням правил безпеки руху та експлуатації транс-

порту, висновки подає міністр внутрішніх справ України, а

у клопотаннях засуджених за особливо небезпечні злочини

проти держави — голова Служби безпеки України.

Укази Президента України про помилування або

відхилення клопотання про помилування надсилаються для

виконання: а) щодо осіб; засуджених до смертної кари, —

Верховному Суду України; б) щодо осіб, засуджених до

позбавлення волі або виправних робіт без позбавлення

волі, які відбувають покарання, а також про зняття суди-

мості — Міністерству внутрішніх справ України; в) щодо

осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших

мір покарання, не пов'язаних із позбавленням волі; та про

звільнення від додаткових мір покарання — відповідним

судам, а також Міністерству юстиції України для здій-

снення контролю.

На відміну від застосування закону про амністію, на

підставі якого стосовно кожної конкретної особи має бути

прийнято рішення про звільнення від покарання, при за-

стосуванні помилування сам указ є для цього підставою,

оскільки він завжди персоніфікований.

Амністію та помилування необхідно відрізняти від ре-

абілітації, тобто проголошення невинуватості несправедли-

во репресованих в судовому або позасудовому порядку осо-

би або групи осіб з поновленням їх у всіх правах (див.,

наприклад. Закон УРСР від 17 квітня 1991 р. "Про ре-

абілітацію жертв політичних репресій на Україні"1.