§ 2. Звільнення від покарання

за давністю виконання обвинувального вироку

Стаття 49 КК передбачає звільнення від покарання осо-

би, засудженої до будь-якого виду покарання, в тому числі

і смертної кари (але щодо неї питання може вирішуватися

і альтернативно — смертна кара може замінюватися по-

збавленням волі), якщо з дня набуття вироком законної

сили призначене покарання не було виконано у вказані в

ст. 49 КК строки: від одного до десяти років, а в разі

ухилення засудженого від відбування покарання — не

більше п'ятнадцяти років.

Ці терміни закон визначає як строки давності виконан-

ня обвинувального вироку.

Під давністю виконання обвинувального вироку розу-

міють закінчення передбачених законом строків з дня на-

брання обвинувальним вироком законної сили.

Звільнення від призначеного покарання за давністю

грунтується на втраті особою винного колишнього ступеня

суспільної небезпечності, яка виявилася у вчиненому ним

злочині. У більшості випадків передбачені ст. 49 строки

давності за своїм обсягом перевищують максимальний тер-

мін позбавлення волі, визначений у вироку суду. Отже,

вони перевищують і ті строки, протягом яких процес ви-

правлення і перевиховання засудженого примусово де-

термінувався б виконанням покарання.

У цьому випадку мета кримінального покарання виправ-

лення і перевиховання засудженого досягається шляхом

лише стимульованої законом моральної самодетермінації

поведінки засудженого. Він сам досягає стандартів поведін-

417

ки, які задовольняють законодавця, — не вчиняє нових

злочинів, або хоч і вчиняє, але "малозначні" злочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 такими злочинами є будь-які

злочини, за які судом призначено покарання у вигляді

позбавлення волі на строк менше одного року або більш

м'яке покарання.

Положення ч. 2 ст. 49 про те, що вчинення нового

"малозначного" злочину в цілому не впливає на успішне

виправлення засудженого, свідчить про певну неузгодже-

ність ст. 49 з передбаченими ст. 22 КК стандартами ви-

правлення і перевиховання засудженого. (Така неузгодже-

ність до 1981—1983 p.p. була притаманна також інститутам

умовного незастосування призначеного покарання або по-

дальшої зміни його обсягів — статті 45, 25', 52, 522, 53 КК).

Стаття 49 визначає чотири строки давності — один рік,

три роки, п'ять років, десять років — які зорієнтовані на

визначену вироком суду тяжкість покарання. Крім них

закон передбачає ще один строк давності — п'ятнадцять

років, але він зорієнтований не на тяжкість призначеного

вироком суду покарання, а на ухилення засудженого від

відбуття призначеного покарання.

Отже, для звільнення від покарання на підставі перебігу

давності необхідна сукупність таких умов: а) закінчення

передбачених ст. 49 строків давності; б) неухилення засуд-

женого від відбування покарання (а в разі ухилення — по

закінченні п'ятнадцятирічного строку давності); в) невчи-

нення упродовж передбачених у ст. 49 строків нового зло-

чину, за який судом призначене покарання у вигляді по-

збавлення волі на строк не менше одного року.

Перебіг строку давності згідно з ч. 1 ст. 49 починається

з дня набрання вироком законної сили.

Перебіг давності може перериватися вчиненням до закін-

чення вказаних вище строків нового злочину, але не будь-

якого, а такого, за який судом призначено покарання у

вигляді позбавлення води на строк не менше одного року, а

також може перериватися і ухиленням засудженого вед

відбування покарання. У першому із зазначених випадків

той строк давності, який минув на момент вчинення нового

злочину, анулюється і з цього моменту одночасно почи-

нається новий перебіг строку давності за кожен із цих

злочинів окремо.

При ухиленні від відбування покарання новий перебіг

строку давності розпочинається з моменту прибуття для

відбування покарання або з моменту затримання засудже-

418

ного, що переховувався. Якщо з моменту винесення вироку

мине п'ятнадцять років, і давність не буде перервана вчи-

ненням нового злочину, то обвинувальний вирок не може

бути виконаний.

Положення ст. 49 не стосується осіб, засуджених за

злочини проти миру і людяності та воєнні злочини, на які

строки давності не поширюються, незалежно від того, яке

засудженим було призначено покарання, в тому числі і

смертна кара.

Щодо осіб, засуджених до смертної кари за інші злочи-

ни, вона не може застосовуватися, якщо минув максималь-

ний, 10-річний, строк давності і давність не була перерва-

на вчиненням нового злочину, або минув 15-річний строк

давності, коли особа хоч і ухилялася від відбування пока-

рання, але злочину, який перервав би перебіг давності, не

вчинила (частини 2, 3 ст. 49 КК). При цьому можливий

один із двох правових наслідків: а) суд визнає за можливе

застосування давності — і повністю звільняє засудженого

від покарання, якщо він суттєво втратив ступінь суспільної

небезпечності; б) суд не знаходить підстав для застосуван-

ня давності, оскільки засуджений суттєво не втратив сту-

пеня суспільної небезпечності, і звертає вирок до виконан-

ня, обов'язково замінивши призначену раніше смертну ка-

ру позбавленням волі.

Звільнення від покарання за перебігом давності відбу-

вається автоматично, крім випадку, передбаченого ч. 3

ст. 49 КК щодо засуджених до смертної кари. Від моменту

перебігу відповідних строків давності засуджені особи, крім

названих вище, визнаються несудимими.