Глава XX

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ,

ПОГАШЕННЯ ТА ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ

§ 1. Загальна характеристика

звільнення від покарання

Індивідуалізація покарання грунтується на прогностич-

ній діяльності суду. На сучасному етапі оптимальним її

орієнтиром є визначення покарання в тому обсязі, який

був би достатнім для досягнення найближчої мети покаран-

ня — виправлення засудженого. Однак у певних випадках

процес виправлення засудженого може відбуватися настіль-

ки інтенсивно, що ця мета реально досягається значно

раніше від закінчення визначеного вироком суду строку

покарання. Тоді подальше відбування призначеного пока-

рання такими особами втрачає свій сенс як в соціальному,

так і в юридичному аспектах, суперечить принципам спра-

ведливості і гуманізму, сприйматиметься засудженим та

оточуючими як прояв надмірної жорстокості.

Крім цього, можливе і таке, коли з незалежних від

засудженого обставин вирок суду, яким було призначено

покарання певного виду, не було виконано упродовж знач-

ного часу — настільки значного, що породжені фактами

засудження і призначення покарання процеси самодетер-

мінації у поведінці засудженого узгодять її з тими правови-

ми стандартами, яких прагне досягти закон і суд, призна-

чаючи покарання: засуджений буде чесно працювати і

зразково поводитися або, принаймні, не вчинить нового

злочину. Стандартів такої поведінки після вчинення злочи-

ну можуть іноді досягти винні особи завдяки процесам

моральної самодетермінації і без притягнення їх до відпо-

відальності з призначенням покарання.

А буває і так, що при відбуванні покарання засуджений

захворіє на тяжку хворобу, яка позбавить його здатності

належним чином відбувати призначене покарання (най-

частіше у місцях позбавлення волі — це захворювання на

туберкульоз легень), чи стане інвалідом або ж втратить

ознаки суб'єкта злочину.

Втрата здатності відбувати призначене покарання може

зумовлюватися і станом вагітності засудженої жінки.

У зв'язку із зазначеними та деякими іншими обставина-

ми закон передбачає систему інститутів звільнення від

413

кримінального покарання та зміни його обсягів у процесі

відбування покарання.

Систему звільнення від кримінального покарання та по-

дальшої його зміни у процесі відбування покарання утво-

рюють такі інститути: а) звільнення від покарання за дав-

ністю виконання обвинувального вироку або заміна смерт-

ної кари позбавленням волі — ст. 49 КК; б) звільнення від

покарання при втраті особою суспільної небезпечності —

ч. 2 ст. 50; в) умовно-дострокове звільнення від покарання

та заміна покарання більш м'яким — статті 52, 53;

г) відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жін-

кам, що мають дітей у віці до трьох років, — ст. 462;

д) звільнення від покарання чи його зниження за діяння,

караність якого законом усунена або пом'якшена, — стат-

ті 6, 54; е) звільнення від покарання або зміна його обся-

гів — на підставі актів амністії та помилування.

Наявність у законі зазначених інститутів звільнення від

кримінального покарання або зміни його обсягів у процесі

відбування покарання справляє щодо засуджених і зворот-

ний вплив — ці інститути стимулюють (заохочують) за-

суджених до інтенсивного виправлення і перевиховання. І все

це, в кінцевому підсумку, дає економію обсягів кримінальної

репресії, поліпшує умови ресоціалізації засуджених.

Однак поряд із цим закон передбачає і такі зміни об-

сягів покарання при його призначенні або відбуванні, які

обумовлені не економією кримінальної репресії, не наявни-

ми чи прогнозованими майбутніми змінами у поведінці

винної особи, а наявною неможливістю призначення, вико-

нання або подальшого виконання раніше призначеного по-

карання внаслідок законодавчих перепон, передбачених

кримінальним або кримінально-процесуальним законом, —

ч. 2 ст. 24, ч. З ст. 29 КК та ст. 408 КПК.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КК призначена вироком суду винят-

кова міра покарання — смертна кара — не може бути

застосована до жінки, яка перебуває у стані вагітності на

момент виконання вироку. В цьому випадку смертна

кара замінюється позбавленням воді, тобто покарання

пом'якшується.

Заміну покарання передбачає і ч. З ст. 29 КК через

наявну на момент призначення покарання у вигляді ви-

правних робіт або набуту згодом, при відбуванні цього

покарання, непрацездатність засудженого. Йому виправні

роботи замішають штрафом згідно з передбаченими зако-

ном коефіцієнтами або громадською доганою.

414

Тож систему звільнення від покарання та зміни його

обсягів у процесі відбування покарання можна доповнити

ще одним пунктом: заміна смертної кари вагітній жінці

позбавленням волі та заміна виправних робіт при призна-

ченні покарання або його відбуванні більш м'якими видами

покарань у зв'язку із законодавчими кримінально-правови-

ми перепонами — ч. 2 ст. 24, ч. 3 ст. 29 КК.

Кримінально-процесуальний закон також може створю-

вати перепони щодо подальшого виконання покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 408 КПК засуджена до позбавлення волі

особа, яка під час відбування покарання захворіла на хро-

нічну душевну хворобу або іншу тяжку хворобу, що пере-

шкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від

подальшого відбування покарання.

Захворювання на хронічну душевну хворобу тягне авто-

матичне звільнення від подальшого відбування покарання.

Звільнення від подальшого відбування позбавлення волі

щодо осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, передба-

чає можливість такого звільнення лише за умови, що по-

перше, ця хвороба є також хронічною; а по-друге, потріб-

не також обов'язкове врахування тяжкості вчиненого зло-

чину, поведінки засудженого під час відбування покарання,

ставлення до праці, ступінь його виправлення, з'ясування

того, чи не ухилявся засуджений від призначеного ліку-

вання тощо.

Отже, типову систему звільнення від покарання та зміни

його обсягів у процесі відбування покарання можна ще

доповнити пунктом: звільнення від подальшого відбування

покарання у зв'язку із законодавчими кримінально-проце-

суальними перепонами — ст. 408 КПК.

Якщо бажаних для законодавця позитивних змін у по-

ведінці засудженої до виправних робіт чи штрафу особи

при відбуванні покарання не відбулося, оскільки після за-

судження поведінка винного є настільки негативною, що

він злісно ухиляється від виконання призначеного йому

основного покарання, то визначене вироком покарання по-

силюється шляхом заміни його на більш суворе покарання,

незалежно від того, чи передбачає відповідна санкція цей

вид покарання. Виправні роботи у невідбутому обсязі

замінюються на позбавлення волі на той же термін (ч. 2

ст. 30 КК), а невідбутий штраф у розмірі несплаченої суми

замінюється на виправні роботи згідно з передбаченими

законом коефіцієнтами, але на строк не більше як два

роки (ч. 3 ст. 32 КК).

415

У зв'язку із цим зазначену типову систему інститутів

звільнення від покарання та зміни його обсягів можна

доповнити ще одним пунктом: посилення покарання при

злісному ухиленні засудженого від відбування покарання у

вигляді виправних робіт або штрафу.

Із системою інститутів звільнення від покарання та

зміни його обсягів формально схожий інститут зарахування

попереднього ув'язнення — ст. 47 КК.

Ця норма за своїм цільовим призначенням є нормою

переводу кримінально-процесуальної репресії у криміналь-

но-правову репресію за відповідними коефіцієнтами при

винесенні обвинувальних вироків із призначенням засудже-

ним особам покарання.

До 1992 р. до системи інститутів зміни обсягу покарання

у процесі відбування покарання належало також передба-

чене ст. 522 КК умовне звільнення з місць позбавлення

волі з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Невідбуту частину покарання працездатні особи, засуд-

жені до позбавлення волі, відбували в режимі "напівволі",

оскільки при умовному звільненні з місць позбавлення волі

вони залучалися до обов'язкової праці під наглядом на

об'єктах народного господарства.

Таке звільнення узгоджене з метою покарання, оскільки

однією з обов'язкових умов застосування умовного звіль-

нення було взяте засудженим зобов'язання "зразковою по-

ведінкою і чесним ставленням до праці довести своє ви-

правлення" — ч. 3 ст. 522.

Застосування ст. 522 зупинено постановою Верховної Ра-

ди України від 16 травня 1992 р. до прийняття нового

Кримінального кодексу.

Усі законодавчо передбачені випадки звільнення від по-

карання та зміни його обсягів можна поділити на без-

умовні та умовні.

До безумовних видів звільнення від покарання або

зміни його обсягів належать, зокрема, ті, що передбачені

ч. 2 ст. 24, ч. З ст. 29 КК, ч. 1 ст. 408 КПК (щодо

звільнення в зв'язку з хронічною душевною хворобою),

ст. 49 (крім ч. 3), ч. 2 ст. 50, статтями 52, 53 (в останніх

двох — лише щодо заміни покарання більш м'яким), ч. 2

ст. 30, ч. З ст. 32 КК.

Безумовними є також звільнення від покарання та зміна

його обсягів у процесі відбування на підставі актів амністії

та помилування.

416

До умовних видів звільнення від покарання та зміни

його обсягів у процесі відбування належать, зокрема, ті,

які передбачені статтями 462 52, 53 (щодо умовно-достро-

кового звільнення від подальшого відбування покарання).

У системі інститутів звільнення від покарання та по-

дальшої зміни його обсягів, пов'язаних із випробуванням

засудженої особи, у випадку невдалого випробування за-

судженого та направлення його для подальшого відбування

покарання випробувальний строк, упродовж якого засудже-

ний зразково себе поводив, зараховується у строк відбутого

покарання лише в одному випадку — за передбаченої

ст. 4б2 КК відстрочки відбування покарання вагітним жін-

кам і жінкам, що мають дітей у віці до трьох років.