§ 3. Призначення покарання за кількома вироками

Особливості призначення покарання за кількома виро-

ками. На відміну від призначення покарання за сукуп-

ністю злочинів, коли всі злочини вчинені особою до вине-

сення вироку хоча б за один із них, призначення покаран-

ня за кількома вироками має місце тоді, коли особа вчи-

нила новий злочин після винесення вироку за попередній.

У цілому ця ситуація характеризується такими особливос-

тями: а) щодо особи було винесено обвинувальний вирок,

яким вона засуджується за вчинений нею злочин (злочи-

1 Див.: абз. 14 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального

покарання" // Правовісник. — С. 89.

385

ни); цим вироком особі призначено покарання, яке вона

має відбувати реально чи відбування якого за певної умови

відкладено (статті 45, 46, 461 КК); б) у період між вине-

сенням вироку і повним відбуттям покарання (повним

"зникненням" кримінально-правових наслідків застосуван-

ня статей 45, 46, 461, 4б2) особа вчиняє новий злочин

(злочини); в) у зазначений у п. "6м період особа притя-

гається до відповідальності за новий злочин; г) за вчинен-

ня нового злочину особа засуджується "новим" вироком до

покарання, яке вона має відбувати реально.

Таким чином, при призначенні покарання за новим ви-

роком суд має врахувати те покарання (його невідбуту

частину), яке було призначене особі за попереднім виро-

ком. За інших однакових умов така особа є більш

суспільно небезпечною, ніж та, в діях якої має місце

сукупність злочинів. Це і зумовлює більш суворий підхід

щодо її покарання, що і передбачено в ст. 43 КК.

Для застосування цієї статті важливе значення має точ-

не визначення початкового і кінцевого моментів того

періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину

дає суду підстави призначити їй покарання за кількома

вироками.

Початковим моментом цього періоду, як зазначено в

ст. 43, є винесення вироку за попередній злочин. Оскільки

винесення вироку завершується його публічним оголошен-

ням, норми ст. 43 застосовуються у випадках вчинення

нового злочину після проголошення вироку за попередній

злочин, у тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав

законної сили1. При вчиненні особою триваючого або про-

довжуваного злочину, що почався і продовжився після ви-

несення вироку, яким ця особа засуджується за інший

злочин, призначення покарання також має відбуватися за

нормами ст. 43 КК.

Кінцевий момент періоду, протягом якого вчинення осо-

бою злочину дає суду підстави для призначення покарання

за кількома вироками, визначається особливостями того

заходу кримінально-правового впливу, який було обрано

щодо особи за попереднім вироком. Тут можливий цілий

ряд конкретних варіантів2, але в загальній формі можна

1 Див.: абз. 1 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального

покарання" // Правовісник. — С. 90.

2 Докладніше див.: Коментар... — С. 168—169.

386

зробити висновок, що ст. 43 застосовується, якщо новий

злочин вчинено: 1) до повного відбуття особою основного і

додаткового покарань, призначених їй за попереднім виро-

ком (крім додаткового покарання у вигляді позбавлення

батьківських прав, яке має безстроковий характер); 2) до

повного "зникнення" негативних кримінально-правових

наслідків застосування статей 45, 46, 4б1, 462 КК; 3) до

відбуття більш м'якого покарання, яким замінена невідбута

частина покарання, призначеного за попереднім вироком

(статті 52, 53 КК); 4) протягом строку невідбутої частини

покарання, призначеного за попереднім вироком, у випад-

ку звільнення особи від його відбування за певної умови

(наприклад, статті 52, 53).

Порядок призначення покарання за кількома вироками.

Встановивши, що покарання особі має призначатися за

правилами ст. 43 КК, суд повинен: а) точно визначити

невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

б) призначити покарання за новий злочин (злочини);

в) обрати принцип призначення остаточного покарання за

кількома виробами; г) визначити конкретний вид і розмір

остаточного покарання за кількома вироками.

Невідбута частина покарання за попереднім вироком

визначається залежно від того, який вид покарання було

призначено за попереднім вироком особі, чи відбувала вона

це покарання реально, чи звільнялася від відбування пока-

рання, чи замінювалось одне покарання іншим. На обчис-

лення строку невідбутої частини покарання може також

впливати перебування під вартою як запобіжний захід,

обраний щодо особи при розслідуванні вчиненого нею но-

вого злочину1. Визначена з урахуванням цих моментів

невідбута частина покарання за попереднім вироком має

обов’язково вказуватись у новому вироку.

При призначенні покарання за новий злочин (злочини)

необхідно керуватися загальними началами призначення

покарання, а також дотримуватися правил призначення

покарання за сукупністю злочинів, якщо така мала місце.

Призначене за новий злочин (злочини) покарання

вказується в резолютивній частині вироку як окремий її

елемент.

1 Див. абзаци 6, 7, 8 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду

України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами

кримінального покарання" // Правовісник. — С. 90—91.

387

Обрання принципу призначення остаточного покарання

за кількома вироками визначається конкретними обстави-

нами справи і певною мірою залежить від виду і розміру

як невідбутої частини покарання за попереднім вироком,

так і покарання, призначеного за новим вироком. Відпо-

відні положення ст. 43 КК зумовлюють, зокрема, такі

підходи: а) за загальним правилом, призначення покарання

за кількома вироками передбачає лише приєднання (повне

або часткове) невідбутої частини покарання за попередиш

вироком до покарання, призначеного за новим вироком;

б) за цим же правилом, мінімальна межа остаточного по-

карання за кількома вироками повинна бути більшою від

зазначених у п. "а" своїх "складових" (про виняток буде

сказано окремо); в) максимальна межа остаточного пока-

рання за кількома вироками не повинна перевищувати

строк, встановлений для відповідного виду покарання стат-

тею Загальної частини КК.

Окреме положення ч. 2 ст. 43 присвячено складанню

покарань у вигляді позбавлення волі. Його тлумачення

дозволяє зробити висновок, що максимальна межа остаточ-

ного покарання за кількома вироками у вигляді позбавлен-

ня волі залежить від розмірів своїх "складових", а також

від максимальної межі санкцій тих статей, за якими засуд-

жувався і засуджується винний. Із урахуванням зазначе-

них моментів є три варіанти максимальної межі остаточно-

го покарання у вигляді позбавлення волі за кількома виро-

ками: а) до 10 років; б) до 15 років; в) як виняток — до

20 років1.

Залежно від виду і розміру невідбутої частини покаран-

ня за попереднім вироком і покарання, призначеного за

новим вироком, а також враховуючи встановлену макси-

мальну межу остаточного покарання за кількома вироками,

суд може обрати: а) як принцип повного, так і принцип

часткового приєднання однієї "складової" до іншої —

оскільки при їх повному складанні не буде перевищено

максимальної межі» встановленої для даною виду покаран-

ня; б) лише принцип часткового приєднання однієї "скла-

дової" до іншої — оскільки при їх повному складанні буде

перевищено максимальну межу, встановлену для

відповідного виду покарання; в) як виняток — принцип

поглинення невідбутої частини покарання за попереднім

вироком покаранням, призначеним за новим вироком, —

1 Докладніше див.: Коментар». —• С. 170—171.

388

оскільки останнє дорівнює максимальній межі, встанов-

леній для даного виду покарання1.

Визначення виду і розміру остаточного покарання за

кількома вироками, за загальним правилом, відбувається

окремо стосовно основних і окремо стосовно додаткових

покарань (про виняток буде сказано нижче). Щодо основ-

них покарань, тут можливі такі варіанти: 1) і невідбута

частина покарання за попереднім вироком, і покарання,

призначене за новим вироком, є покараннями одного й

того самого виду — в цьому випадку суд повністю або

частково "додає" одну "складову" до іншої і одержує та-

ким чином остаточне покарання за кількома вироками,

2) невідбута частина покарання за попереднім вироком і

покарання, призначене за новим вироком, є різновидними

покараннями, щодо яких законом (ч. 3 ст, 43 КК) допус-

кається їх заміна "' менш суворе покарання "переводить-

ся" в більш суворе, а потім з урахуванням обраного прин-

ципу приєднання визначається остаточне покарання за

кількома вироками; 3) невідбута частина покарання за

попереднім вироком і покарання, призначене за новим

вироком, є різновидними покараннями, щодо яких законом

(ч. 3 ст. 43 КК) не допускається їх заміна — кожне з

покарань має виконуватися самостійно; 4) строк покаран-

ня, призначеного за новим вироком, дорівнює максималь-

ній межі, встановленій для того виду покарання, яке буде

"базовим" для остаточного покарання за кількома вирока-

ми, — останнє буде співпадати з покаранням, призначеним

за новим вироком.

При визначенні остаточного покарання за кількома ви-

роками в частиш, що стосується додаткових покарань,

треба виходити з того, що: 1) додаткові покарання одного

й того самого виду приєднуються за тими ж правилами, які

встановлені для основних покарань; 2) різновидні додаткові

покарання в усіх випадках виконуються самостійна

Якщо має місце ситуація, коли покарання одного й того

самого виду в невідбутій частині покарання за попереднім

вироком виступає як основне, а в покаранні, призначеному

за новим вироком, — як додаткове або навпаки (наприк-

лад, позбавлення права займати певні посади або займати-

ся певною діяльністю), як виняток допускається складання

1 Див.: абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України гід

22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального

покарання" // Правовісник. — С. 90.

389

основного і додаткового покарання в межах строку, вста-

новленого для даного виду покарання.

390

Визначений вид і розмір остаточного покарання за

кількома вироками має бути вказаний у резолютивній час-

тині нового вироку як окремий її елемент з обов'язковим

посиланням на ст. 43 КК.

Особливості призначення покарання за сукупністю зло-

чинів і за кількома вироками одночасно. Поєднання цих

двох кримінально-правових ситуацій, що виникають при

призначенні покарання, ставить перед судом ряд проблем,

які пов'язані, перш за все, з порядком (послідовністю)

певних етапів такого призначення. Вирішення цих проб-

лем, у свою -чергу, залежить від варіанта поєднання зазна-

чених ситуацій, зокрема, яка сукупність злочинів — "кла-

сична", "розірвана" чи обидві одразу — поєднуються з

сукупністю вироків.

Порядок призначення покарання за найскладнішим із

цих можливих варіантів поєднання сукупності злочинів і

кількох вироків визначив Пленум Верховного Суду

України. В абз. 4 п. 16 постанови від 22 грудня 1995 p.

№ 22 зазначено: "Коли після винесення вироку у справі

буде встановлено, що засуджений винний ще в кількох

злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після винесен-

ня першого вироку, покарання за другим вироком призна-

чається із застосуванням як ст. 42 КК, так і ст. 43 КК.

Спочатку за правилами ч. 1 ст. 42 КК за сукупністю

злочинів, вчинених до винесення першого вироку, після

цього — за правилами ч. З ст. 43 КК, потім за сукупністю

злочинів, вчинених після винесення першого вироку, і

остаточно — за кількома вироками"1.

У випадку, коли має місце простіший варіант поєднання

сукупності злочинів і кількох вироків, один чи кілька

етапів призначення покарання за правилами ст. 42 із за-

значеної вище послідовності "випадають".