§ 2. Цілі покарання

Визначення цілей покарання в чинному Кримінальному

кодексі України. Стаття 22, яка має назву "Мета покаран-

ня", передбачає:

"Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але

й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у

дусі чесного ставлення до праці, точного виконання за-

307

конів, поважання правил співжиття, а також запобігання

вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими

особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страж-

дань або принижувати людську гідність".

Таким чином, безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 22 випли-

вають такі цілі покарання: а) виправлення і перевиховання

засудженого; б) запобігання вчиненню нових злочинів са-

мим засудженим; в) запобігання вчиненню нових злочинів

іншими особами.

Водночас положення ч. 2 ст. 22 дають підстави зробити

висновок, що не може бути цілями покарання спричинення

фізичних страждань засудженому чи приниження його

людської гідності.

Що стосується кари, то відповідне формулювання ч. 1

ст. 22 не дає можливості однозначно вирішити питання про

те, чи є вона метою покарання.

Проблеми визначення цілей покарання в теорії

кримінального права. Визначені Кримінальним кодексом

цілі покарання теорією кримінального права в основному

підтримуються. Відповідні теоретичні положення зводяться

до більш глибокого розкриття соціального змісту кожної із

цілей покарання, докладної Їх характеристики. Водночас

щодо окремих цілей покарання мають місце розбіжності у

підходах окремих учених, висловлюються різні точки зору.

Виправлення і перевиховання засудженого як ціль по-

карання передбачає досягнення певних змін у його особис-

тості. Виправлення пов'язується з появою у засудженого

таких рис, властивостей та установок, які б утримували

його від вчинення нових, принаймні умисних, злочинів.

Перевиховання передбачає глибинні зміни в особистості

засудженого — вони зумовлюють, як це зазначено в ч. 1

ст. 22, чесне ставлення засудженого до праці, точне вико-

нання ним законів, поважання правил співжиття.

В юридичній літературі неодноразово відзначалось, що

ціль перевиховання засудженого шляхом його покарання

навряд чи може бути реально досягнута1. У цьому плані

виховні можливості покарання в чинному Кримінальному

кодексі України явно перебільшені. Очевидно, як покаран-

ня, так й інші заходи кримінально-правового впливу,

пов'язані з кримінальною відповідальністю, за реальну ціль

1 Див., наприклад: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая

часть: Курс лекций. — С. 365.

308

мають ставити лише виправлення засудженого як міні-

мальний рівень його ресоціалізації1.

Запобігання вчиненню нових злочинів засудженим у

теорії кримінального права називають спеціальною пре-

венцією. Вона тісно пов'язана з розглянутою вище ціллю

виправлення засудженого, але повністю з нею не спів-

падає. В даному разі ціль спеціальної превенції досягає-

ться, переважно, за рахунок того, що засуджений під час

відбування покарання значною мірою обмежується в мож-

ливостях скоєння нових злочинів. Хоча очевидно, що

цілковито таких можливостей він при відбуванні будь-яко-

го покарання, крім смертної кари, позбавлений бути не

може.

Запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами

в теорії кримінального права називають загальною пре-

венцією. Ціль загальної превенції досягається за рахунок

того, що покарання особи, винної у вчиненні злочину,

певною мірою утримує від вчинення злочинів інших

осіб — принаймні якусь їх частину. І хоча соціальна ефек-

тивність покарання з точки зору загальної превенції неви-

сока, воно залишається одним із реальних, хоча і не ос-

новних засобів боротьби зі злочинністю2.

Найбільш дискусійним у теорії кримінального права є

питання про співвідношення кари та покарання. Більшість

науковців розглядає кару як основну властивість, не-

обхідну ознаку покарання3. Деякі ж вчені вважають кару

однією з цілей покарання4.

Вирішення цього питання, як уявляється, залежить від

визначення основного змісту поняття кари. Якщо розуміти

кару як будь-яке позбавлення чи обмеження прав і свобод

злочинця, абстрагуючись від можливих відмінностей за ха-

рактером, змістом або обсягом такого позбавлення чи об-

меження, то очевидно, кара є властивістю будь-якого по-

1 Кримінальний кодекс Російської Федерації 1996 р. не передбачає

перевиховання як окремої цілі покарання.

2 Див.: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс

лекций. — С. 367.

3 Див., наприклад: Уголовное право Украинской ССР на соврейщном

этапе. Часть общая. — С. 316. Советское уголовное право. Часть обДВК —

М.. 1982. — С. 267.

4 Див., наприклад: Коржанський М.Й. Уголовне право України. Части-

на Загальна: Курс лекцій. — С. 284; Беляев Я.Л. Цели наказания и

средства их достижения. — Л., 1963. — С. 24—36.

309

карання. Із цієї точки зору кара як така притаманна і

штрафу, і виправним роботам, і смертній карі, а відтак —

окремою ціллю покарання вона бути не може.

Якщо ж розуміти кару як таке позбавлення чи обме-

ження прав і свобод злочинця, яке за своїм характером,

змістом або обсягом має відповідати, перш за все, тяж-

кості вчиненого ним злочину, то тоді кара — це не

властивість, а одна з цілей покарання.

Враховуючи основні принципи кримінального права,

вихідні положення побудови кримінально-правових санкцій

та загальні начала призначення покарання, більш прий-

нятною видається точка зору, що визнає кару як одну з

цілей покарання.

Розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопо-

в'язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випад-

ках застосування покарання більшість із його цілей може

бути досягнута одночасно. Так, засудження особи, яка

вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк в

тій чи іншій мірі сприяє одночасному досягненню таких

цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна, а

можливо, і загальна превенція.

Водночас, будучи різними за своїм соціальним змістом,

деякі цілі при застосуванні окремих видів покарань одно-

часно досягнуті бути не можуть. Так, смертна кара пов-

ністю реалізує ціль кари та спеціальної превенції, але,

безумовно, виключає досягнення такої цілі, як виправлен-

ня засудженого. Практично не реалізує цілі кари таке

покарання, як громадська догана.

Отже, відзначаючи взаємообумовленість цілей покаран-

ня, треба бачити в окремих випадках суперечливість дея-

ких із них і, очевидно, визначати в таких випадках їх

"ієрархію".

310