§ 4. Види співучасників злочину

У ст. 19 дається визначення окремих видів співучас-

ників: виконавця, організатора, підмовника і пособника. В

основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії —

ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочи-

ну. Ступінь участі — це інтенсивність діяння кожної із

осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учи-

ненні злочину. Характер участі визначає функціональну

роль кожного співучасника в спільному злочині. У певних

випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи

може бути різна ступінь її участі у вчиненні злочину.

Наприклад, в одному випадку пособник в розкраданні май-

на порадив виконавцю "найкращий" спосіб вчинення шах-

райства, в іншому — пособник не лише запропонував "най-

кращий" спосіб вчинення своєї ролі в учиненні злочину,

267

268

Наприклад, в одному випадку пособник в розкраданні май-

на порадив виконавцю "найкращий" спосіб вчинення шах-

райства, в іншому — пособник не лише запропонував

"найкращий" спосіб вчинення шахрайства, але й дав вико-

навцю "ляльку", яку той використав при заволодінні май-

ном потерпілого. У цих двох випадках функціональна роль

одного і другого пособників однакова, проте ступінь їх

участі у злочині різний.

Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, ор-

ганізатора, підмовника і пособника слід вважати характер

дій, які вчиняє кожен із них і які створюють об'єктивну

сторону складу злочину кожного із співучасників, що і є

основою поділу співучасників на види.

У теорії кримінального права щодо конструкції спів-

участі у злочині та підстав кримінальної відповідальності

співучасників існує два погляди. За одним з них — спів-

участь має акцесорну (необов'язкову, підпорядковану, під-

рядну) природу, оскільки склад злочинів за співучасті ви-

конується безпосередньо виконавцем, всі інші співучасники

сам склад злочину не виконують. Тому співучасники

відповідають за дії спільні з тими, які здійснив виконавець

злочину. Відповідно до іншого погляду співучасть — це

самостійна інституція Загальної частини кримінального

права, її норми регулюють відповідальність особливої групи

співучасників: організатора, підмовника і пособника злочи-

ну; підставою відповідальності кожного співучасника є не

дії виконавця, а дії, вчинені співучасником особисто. Зви-

чайно, відповідальність організатора, підмовника і пособни-

ка визначається залежно від дій виконавця злочину. Дії

виконавця злочину за співучасті є складовою зусиль спів-

учасників злочину. Однак така залежність виявляється ли-

ше в тому, що в діях співучасника склад закінченого

злочину буде мати місце за наявності складу закінченого

злочину в діях виконавця1. Цей погляд є пануючим у

науці кримінального права.

Виконавцем злочину визнається, перш за все, особа,

яка безпосередньо виконала злочин. Виконавець — це осо-

ба, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаче-

ного Особливою частиною кримінального закону. Такою

особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний ре-

зультат. Водночас злочин вважається виконаним особою і

1 Докладніше див.: Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологи-

ческие и правовые проблемы. — К., 1986. — С. 156—187.

269

тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використав-

ши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову

відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла

розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У

цих випадках мова йде про так зване посереднє виконання

злочину.

Посереднє виконання буде і в тому разі, коли злочинні

дії вчинені в результаті фізичного або психічного насильст-

ва, яке обумовило стан крайньої необхідності, наприклад,

внаслідок загрози заподіяти особі смерть, якщо вона негай-

но не вчинить крадіжку. В такому разі особа, яка застосо-

вує насильство, підлягає відповідальності як виконавець за

посереднє вчинення крадіжки. Особа ж, яка фактично вчи-

нила крадіжку, кримінальній відповідальності не підлягає,

оскільки вона діяла в умовах крайньої необхідності.

Як виконавець за посереднє виконання злочину має

відповідати начальник, який віддав підлеглому злочинний

наказ або розпорядження про вчинення злочину. Особ-

ливість цього виду посереднього виконання злочину по-

лягає в тому, що підлегла особа, яка виконує обов'язковий

для неї наказ або розпорядження начальника, не підлягає

кримінальній відповідальності, якщо вона не знала і не

могла знати про злочинну мету особи, яка віддала наказ

чи розпорядження.

Організатором визнається особа, яка організувала вчи-

нення злочину або керувала його вчиненням.

Організатором є особа, яка не тільки викликає в інших

осіб бажання вчинити злочин, але й об'єднує їх, розробляє

план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасни-

ками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчи-

ненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спря-

мованої на досягнення злочинного результату. Цьому може

сприяти сукупність всіх вказаних видів організаторської

діяльності або лише деякі із них за умови, що вони пород-

жують у певних осіб рішучість діяти відповідно до зазда-

легідь розробленого плану.

Діяльність організатора може бути спрямована на вчи-

нення окремого злочину (наприклад, вбивства) або пов'я-

зана з утворенням злочинної організації. Відповідальність

за організаторську діяльність передбачена також і як са-

мостійний злочин (див. статті 69, 691, 71, 209, 2294, 22911).

Підмовником відповідно до ч. 5 ст. 19 вважається особа,

яка схилила до вчинення злочину. Діяльність цього спів-

учасника характеризується тим, що він свідомо викликає у

270

іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин,

який виник у неї раніше.

Підмовництво може здійснюватися різними способами і в

різних формах. Це фізичний або психічний примус, під-

куп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо.

Це можуть бути і жести, якими підмовник виражає і

передає свою думку і бажання тому, кого схиляє до вчи-

нення злочину. Такі жести прийнято називати конклю-

дентними діями. Підмовник використовує їх, як правило,

на місці вчинення злочину, надаючи виразність і однознач-

ність жесту, зміст якого розуміє і сприймає виконавець.

Результатом підмовництва є виконання підмовленим того

злочину, до вчинення якого його схилив підмовник.

Підмовництво буде мати місце також тоді, коли особа

схилила кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння

виконавцю. Скажімо, А. вмовляє Б. протизаконне дістати

В. зброю. Така форма підмовництва не змінює підстав

відповідальності, яка і в цьому разі настає за Підмовництво

до вчинення злочину.

Не вважається підмовництвом, коли підмовлений відмо-

вився від вчинення злочину, хоча спочатку він і дав згоду

на участь у ньому. У такому разі дії особи, яка підмовляє

до вчинення злочину, мають кваліфікуватись як готування

до вчинення злочину (так зване невдале Підмовництво).

Підмовництво передбачає активну діяльність. Однак під-

мовник не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину,

що відрізняє його від виконавця.

Із суб'єктивної сторони діяльність підмовника характе-

ризується прямим умислом. Підмовляючи кого-небудь до

вчинення певного злочину, винний усвідомлює суспільно

небезпечний характер своєї дії, передбачає її небезпечні

наслідки і бажає їх настання. Мета і мотиви дій підмов-

ника і пособника можуть не співпадати з метою і мотива-

ми виконавця. Однак ця обставина не впливає на визнання

їх дій співучастю у злочині.

Якщо виконавець не довів до кінця злочин, до вчинення

якого його схилив підмовник, останній несе відпові-

дальність за співучасть у замаху на вчинення цього злочи-

ну за ст. 19 і ст. 17 та відповідною статтею Особливої

частини КК.

Від підмовництва, яке є різновидом співучасті у вчи-

ненні конкретного злочину, слід відрізняти дії, які, зовні

нагадуючи Підмовництво, визнаються законодавцем окре-

мим самостійним злочином. Мова йде про такі, зокрема,

271

злочини, як пропаганда війни <ст. 63), заклики до вчинен-

ня дій, що загрожують громадському порядку і безпеці

громадян (ст. 2061). У таких випадках дії винного, спрямо-

вані на схиляння невизначеної кількості осіб до вчинення

тих чи інших суспільно небезпечних дій, входять до об'єк-

тивної сторони складу відповідного злочину, а сам винний

визнається його виконавцем.

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину.

Пособництво може проявлятися по-різному. Стаття 19

передбачає такі форми пособництва: дача порад, вказівок,

надання засобів для вчинення злочину, усунення перешкод

до його вчинення. Пособництвом є також обіцяння до або

у процесі вчинення злочину сховати злочинця, знаряддя і

засоби вчинення злочину, сліди злочину, а також предме-

ти, добуті злочинним шляхом. Заздалегідь обіцяне перехо-

вування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на

вчинення виконавцем злочину, дає злочинцю надію на

приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість

вчинити злочин і тому знаходиться в причинному зв'язку

з діями виконавця.

У теорії кримінального права пособництво, залежно від

його об'єктивних властивостей, поділяють на два види:

1) фізичне пособництво, тобто фізичне (матеріальне) спри-

яння виконавцю у реалізації його злочинного наміру (на-

дання засобів, усунення перешкод тощо); 2) інтелектуаль-

не пособництво — зміцнення рішучості виконавця вчинити

злочин (дати пораду, вказівку).

Пособник, як і підмовник, не бере безпосередньої участі

у вчиненні злочину. Пособництво може діставати вияв в

активних діях (наприклад, у передачі зброї виконавцю

злочину), а також у бездіяльності, коли особа умисно не

виконує покладеного на неї спеціального обов'язку по

відверненню злочину.

Пособництво злочину може бути на кожній стадії вчи-

нення злочину, як правило, до моменту його закінчення в

юридичному (законодавчому) розумінні. Однак у тих ви-

падках, коли визначений законодавцем момент закінчення

злочину не збігається з його фактичним закінченням (на-

приклад, при вчиненні розбою або дезертирства), пособ-

ництво можливе і після встановленого законом моменту

закінчення злочину. Так, розбій відповідно до його юри-

дичного складу вважається закінченим злочином з моменту

нападу, але конкретний злочин "розбій" може продовжува-

тися до моменту заволодіння майном. Тому сприяння зло-

272

чинцю в цей проміжок часу (в момент фактичного вчинен-

ня злочину) має розглядатися як пособництво розбою.

Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособ-

ник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому

в їх здійсненні.

При добровільній відмові виконавця від вчинення злочи-

ну дії пособника тягнуть відповідальність як за готування

до злочину. У разі недоведення виконавцем злочину до

кінця з незалежних від його волі причин пособник несе

відповідальність за пособництво в замаху на злочин.

У разі добровільної відмови організатора і підмовника

від подальшої участі в злочині ці особи не притягуються до

кримінальної відповідальності, якщо вони вчинили дії, що

відвернули подальший розвиток злочину і настання зло-

чинного результату. Що стосується пособника, то його

добровільна відмова від участі в злочині може виявлятися

або в невчиненні певних дій, які він як пособник мав

виконати і без яких злочин не міг бути вчинений виконав-

цем (наприклад, не надав виконавцю обіцяної зброї для

вчинення вбивства), або у вчиненні активних дій з метою

відвернути злочинний результат, який міг би настати при

пособництві (наприклад, повідомлення органам влади про

злочин, що готується).

Виконавець злочину несе відповідальність за законом,

передбачену за вчинений ним злочин.

Дії організатора, підмовника і пособника кваліфіку-

ються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано

злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину

ст. 19. Якщо ж дії організатора чи підмовника злочину

дістають вияв також і в його співвиконавстві, то вони

кваліфікуються без посилання на ст. 19.

У випадках, коли виконавцем злочину є спеціальний

суб'єкт (посадова особа — у посадових злочинах, військо-

вослужбовець — у військових злочинах), дії співучасників,

які не є спеціальними суб'єктами, мають кваліфікуватися

за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця

злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину

ст. 19.

Іноді співучасники одного злочину несуть відповідаль-

ність за різними законами, залежно від змісту та обсягу й

умислу та деяких інших обставин. Зокрема дії підмовника,

організатора чи пособника можуть кваліфікуватись за од-

ними статтями чи частинами статті Особливої частини КК,

а дії виконавця — за іншими. Це можливе, зокрема, в

273

таких випадках: а) при вчиненні певних злочинів, коли

одні з учасників досягли 16-річного віку, а інші — ні

(наприклад, при масових безпорядках, бандитизмі). Скажі-

мо, якщо особа у 15-річному віці брала участь у бандитсь-

кому нападі і вчинила вбивство або умисне тяжке тілесне

ушкодження, вона буде відповідати не за бандитизм, а

відповідно за ст. 93 або ст. 101; б) коли, наприклад, пособ-

ник надав допомогу виконавцю, який раніше вже вчинив

крадіжку майна, у вчиненні розкрадання державного май-

на шляхом крадіжки. У цьому випадку дії виконавця зло-

чину мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 81 (за ознакою

повторності), а дії пособника у такому злочині — за ч. б

ст. 19 і ч. 1 ст. 81, навіть якщо пособник і усвідомлював,

що він надає допомогу у вчиненні крадіжки державного

майна особі, яка раніше вже вчинила крадіжку майна; в) у

разі вчинення виконавцем злочинних дій, що не охоплюва-

лись умислом інших учасників злочину, тобто коли має

місце так званий ексцес виконавця.

При призначенні покарання за злочин, вчинений у спів-

участі, враховуються характер і ступінь фактичної участі

кожного співучасника у вчиненні такого злочину, значення

цієї участі для досягання мети злочину та розмір за-

подіяної (можливої) шкоди. Види співучасників злочину

подано на схемі 13.