§ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

Щоб запобігти підготовленому або розпочатому злочину

чи відвернути його, закон стимулює особу до добровільного

його полишення, гарантуючи повне звільнення від відпо-

відальності чи зменшення її обсягу.

Добровільна відмова свідчить про повну або часткову

втрату особою суспільної небезпечності. Це породжує три

види альтернативних чи сукупних правових наслідків:

а) особа повністю звільняється від кримінальної відпові-

дальності за добровільно полишені готування до злочину

чи замах на нього; б) особа відповідає за самостійний

закінчений злочин, утворений готуванням до добровільно

полишеного злочину; в) обсяг відповідальності зменшу-

ється, якщо добровільно полишений замах завдав шкоди

іншому об'єкту, що охороняється законом, і це утворює

склад іншого закінченого злочину. Кваліфікація цього за-

маху проводиться не з урахуванням спрямованості умислу,

а лише з урахуванням фактично заподіяної шкоди іншому

об'єкту, що охороняється законом. Тут відбуваються за-

конодавча "зміна" об'єктів посягання та законодавча

трансформація вчиненого замаху в інший, менш тяжкий,

злочин.

Добровільна відмова від вчинення злочину — це доб-

ровільне та остаточне припинення розпочатої діяльності

при усвідомленні наявної можливості її успішного завер-

шення. Особа безумовно і назавжди полишає готування до

злочину або замах на нього. Добровільність полягає у

відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без

фізичного та психічного примусу з боку іншої особи.

254

Відмова від продовження злочинної діяльності може бути

пов'язана з повним або частковим відверненням шкідливих

наслідків злочинних дій, що вчиняються. Повне відвер-

нення шкідливих наслідків виключає кримінальну відпо-

відальність за замах на злочин. Часткове відвернення

шкідливих наслідків тягне лише зменшення обсягу кримі-

нальної відповідальності, якщо замах, що вчиняється, фак-

тично спричинив такі шкідливі наслідки, які утворюють

склад іншого закінченого злочину.

Добровільна відмова має певні об'єктивні та суб'єктивні

межі, що створюються дуже специфічними факторами.

Суб'єктивні межі добровільної відмови. Добровільна від-

мова можлива лише при усвідомленні наявної можливості

безперешкодного чи з подоланням певних перешкод дове-

дення злочинної діяльності до кінця. Добровільною є відмо-

ва і при неусвідомленні особою наявності та нездоланності

перешкоди. Оманне ж усвідомлення наявності нездоланної

перепони включає добровільність відмови.

Причини виникнення перепон чи їх нездоланності є

факторами, незалежними від винної особи. Ними можуть

бути, наприклад, неспроможність насильника щодо по-

долання опору потерпілої чи незавершення злочину через

фізіологічні причини (див. абз. 2 п. 19 постанови Пленуму

Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 "Про

судову практику в справах про зґвалтування та інші ста-

теві злочини"1), втрата чи непридатність знарядь вчинення

злочину, різні зміни обстановки вчинення злочину.

Остаточність полишення злочинної діяльності полягає в

безумовному і безповоротному рішенні особи щодо припи-

нення вчинення певного злочину.

Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який

вчиняється з прямим умислом. Мотиви відмови можуть

бути будь-якими: страх відповідальності, жалість щодо по-

терпілого, сором тощо.

Об'єктивні межі добровільної відмови від вчинення зло-

чину визначаються, передусім, станом незавершеності зло-

чину. Незавершеність властива лише тим злочинам, які

можуть мати стадії готування або замаху, що залежить від

конструкції складу певного злочину або особливостей спо-

собу його вчинення.

1 Бюлетень... — С. 102.

255

У злочинах із формальним складом, який не передбачає

шкідливих наслідків як обов'язкових ознак» добровільна

відмова можлива лише на стадіях готування і незакін-

ченого замаху. У злочинах із матеріальним складом, який

передбачає ці наслідки як обов'язкові, в окремих випадках

добровільна відмова можлива і на стадії закінченого зама-

ху. У деяких із цих злочинів» наприклад, в умисних вбив-

ствах, між злочинними діями та їх наслідками — смертю

жертви — може минути певний проміжок часу через

повільний розвиток причинного зв'язку. Це утворює для

винної особи можливість контролювати причинний зв’язок

та, нейтралізувавши його, відвернути або не допустити

настання злочинного наслідку — смерті.

Добровільна відмова при готуванні та незакінченому за-

маху передбачає утримання від продовження злочинних

дій. Якщо ж замах закінчений, але між вчиненням діяння

та настанням шкідливих наслідків минув певний проміжок

часу, а розвиток причинного зв'язку особа ще контролює,

то добровільна відмова може здійснитися лише шляхом

активних відвертаю чих дій. Відвертаючі дії потягають у

такій нейтралізації причинного зв'язку, що здійснюється

самим винним чи з допомогою інших осіб, яка фактично

відвернула загрозу та реальне заподіяння шкоди об'єкту

злочину.

Наприклад, особа з метою вбивства ввела потерпілому повіль-

но діючу отруту, а потім, відмовившись від вбивства, сама чи за

допомогою лікаря знешкодила отруту в організмі і відвернула

смерть потерпілого. Успішне відвернення смерті звільняє особу

від відповідальності за замах на злочин, але не виключає її щодо

можливого заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. Невда-

ле відвернення тягне відповідальність за закінчений злочин

(вбивство) при можливому пом'якшенні покарання на підставі п.

8 ч. 1 ст. 40.

Така гранична межа добровільної відмови цілком відпо-

відає поняттю незавершеності злочину в розумінні ст. 18

КК, конструктивною ознакою якої є наявність реальної

можливості відвернути настання шкідливих наслідків до

закінчення злочину, що цілком можливе і тоді, коди особа

ще контролює причинний зв'язок і спроможна його ней-

тралізувати. Цих критеріїв дотримуються більшість вчених

і судова практика.

Об'єктивні межі добровільної відмови визначаються й

іншими факторами: способом вчинення злочину» місцем,

часом, обставинами, знаряддями і засобами вчинення зло-

чину, фізичною силою, станом здоров'я винного тощо. У

256

цілому вони мають створювати об'єктивну можливість

успішного доведення злочину до кінця.

У певних випадках межі добровільної відмови можна

визначити остаточно лише за допомогою деяких об'єк-

тивно-суб'єктивних факторів, зокрема: фізичного або пси-

хологічного стану винної особи, «кий не перешкоджає

діяти інтенсивно і цілеспрямовано при вчиненні злочину

або не паралізує волю; усвідомлення наявності таких пере-

шкод при доведенні злочину до кінця, які він може і

згоден здолати; усвідомлення наявності таких невигідних

для винного наслідків від вчинення злочину (наприклад,

неминучої відповідальності), які він згоден сприйняти. При

негативному значенні цих факторів відмова від вчинення

злочину буде вимушеною.

Наприклад, особа не доводить злочин до кінця внаслідок

стресового стану чи страху, що тимчасово паралізує її

волю, позбавляє можливості інтенсивно або цілеспрямовано

діяти під час вчинення злочину чи внаслідок раптової

втрати сил, відповідної координації рухів або їх інтен-

сивності, втрати свідомості від вживання ліків, алкоголю,

наркотиків тощо.

Так, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду

України визнала вимушеною, а не добровільною відмову від вчи-

нення злочину С., який, вбивши зятя, перед замахом на вбивство

дочки вжив дуже велику дозу заспокійливих ліків, що загальму-

вало його дії, знизило їх активність і цілеспрямованість і тим са-

мим позбавило його змоги перебороти опір вже пораненої ним

сокирою в голову дочки і позбавити її життя1.

Утримання особи від повторення замаху на злочин, коли

попередній замах був невдалим, добровільною відмовою не

є. Особа несе відповідальність на загальних підставах.

Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину

оцінюється 'за критеріями ст. 18 КК, однак, має особли-

вості, зумовлені функціональною роллю співучасника. Та-

ка відмова стосується дій лише того співучасника, який до

них вдався. Проте не виключається можливість спільного

добровільного полишення співучасниками злочину, що вчи-

няється, або відвернення його наслідків.

1 Див.: Цвіліхоеськші Д. Про кваліфікацію дій, пов'язаних з відмовою

від повторення замаху на злочин // Радянське право. — 1984. — № 5. —

С. 48.

257

Організатор і підмовник можуть вжити заходів щодо

полишення злочинних дій виконавцем або співвиконавцем

злочину. Пособник злочину має до здійснення замаху спо-

вістити виконавця та організатора злочину про свою відмо-

ву від участі у злочині або ж ліквідувати (нейтралізувати)

створені ним умови щодо вчинення певного злочину чи

вчасно сповістити органи влади про злочин, який готу-

ється. Відмова виконавця (співвиконавця) полягає в утри-

манні від виконання чи продовження злочинних дій або у

відверненні настання шкідливих наслідків закінченого за-

маху на злочин.

Добровільна відмова співучасника може відбуватися і як

застосування необхідної оборони щодо виконавця, співви-

конавця чи іншого співучасника, який відмовляється при-

пинити розпочатий замах на злочин, примушує виконавця

(співвиконавця) до продовження злочину чи перешкоджає

відвернути неминучі шкідливі наслідки закінченого замаху.

До необхідної оборони вправі вдаватися і особа, що

відмовилася від злочину на стадії закінченого замаху, але

створила сприятливі умови для вчинення злочину, які на-

магається використати або використовує інша особа.

Скажімо, тоді, коли особа нейтралізувала охоронну сиг-

налізацію магазину, розбила вітрину, а потім відмовилася

від вчинення крадіжки і залишилася охороняти магазин від

можливих крадіїв, а ті невдовзі з'явилися і намагалися

вчинити крадіжку.

Від добровільної відмови слід відрізняти діяльне каяття —

діяльність особи після вчинення закінченого злочину або

закінченого замаху, що не дав бажаного наслідку, яка

також може бути спрямована на відвернення більш тяжких

наслідків.

Відвернення більш тяжких наслідків закінченого злочину

полягає у недопущенні настання похідних більш тяжких

наслідків, які можуть перетворити вчинене у більш тяжкий

злочин, наприклад, у тому, щоб завідоме залишення особи

в небезпечному для життя становищі (ч. 1 ст. Ill) не

спричинило смерті потерпілого (ч. 2 ст. 111).

Відвернення більш тяжких наслідків закінченого замаху

на злочин, який не дав бажаного результату, дістає вияв у

тому, що винна особа лише після цього втрачає умисел

щодо досягнення цього результату та відвертає настання

інших можливих наслідків замаху. Приміром, пострілом Із

метою вбивства винний тяжко поранив потерпілого, а

потім надав йому медичну допомогу тощо. Таке відвер-

258

нення шкідливих наслідків не охоплюється ознаками

ст. 18, а лише враховується при індивідуалізації покарання

як пом'якшуюча обставина.

Важливого значення при індивідуалізації відповідальнос-

ті судова практика надає таким пом'якшуючим обстави-

нам, як явка з повинною та сприяння розкриттю злочину.

У деяких нормах Особливої частини КК ці обставини обу-

мовлюють звільнення від кримінальної відповідальності.

Це, приміром, стосується добровільної здачі вогнестрільної

(вогнепальної) зброї, боєприпасів або вибухових речовин,

які незаконно зберігались (ч. 2 ст. 222), добровільної заяви

про дачу хабара (ч. З ст. 170).

У всіх випадках підстави звільнення від кримінальної

відповідальності відрізняються від підстав звільнення при

добровільній відмові від вчинення злочину. При добро-

вільній відмові від вчинення злочину винна особа повністю

або частково втрачає суспільну небезпечність ще на стадії

готування до злочину чи замаху на злочин. А вказані в

Особливій частині КК випадки звільнення грунтуються на

сукупності інших критеріїв: частковій втраті особою

суспільної небезпечності вже після вчиненого закінченого

злочину та на сприянні розкриттю і розслідуванню певного

злочину чи відверненні шкідливих наслідків вчиненого

злочину.

259